Пісенна творчість Дмитра Павличка
Українці – співучий народ. З давніх-давен, з діда-прадіда бере свій початок незрівнянна українська пісня, тече й розливається широкою, мелодійною рікою творчості наших поетів, одним із яких є наш відомий поет-пісенник Дмитро Павличко.
Ліризм і пісенність віршів Д. Павличка давно привернули увагу композиторів. Особливо плідним був союз поета Дмитра Павличка і композитора Олександра Білаша. Син Прикарпаття і син полтавського краю.
Поет і композитор. Обох їх єднала любов до Батьківщини, землі батьків і, звичайно, пісні.
Творча співдружність
Ліричні вірші поета – пристрасні, повні ніжності, емоцій, ніби самі просяться в пісню. Покладені на музику, вони зажили великої популярності не тільки в Україні, а й далеко за її межами, деякі з них стали навіть народними піснями. Одна з таких пісень – “Лелеченьки” почала свій шлях з екрану.
Вперше вона прозвучала в кінофільмі “Сон”(1964
Понад півтора десятка чудових романсів і пісень створив Олександр Білаш на тексти книжки “Таємниця твого обличчя”.
Незмінною популярністю в слухачів користується чудесна мелодія “Явір і яворина” (“Я стужився, мила, за тобою”), яка нагадує народну пісню, де оспівується нещасливе, безнадійне кохання Явора і його милої Явороньки. Образ Явора стає символом болю і невимовної журби. Він тужить за своєю милою, і їхнє молоде кохання з’являється йому лише у снах.
Чи може когось залишити байдужим ця ніжна і тужлива лірична пісня?
А інші пісні, присвячені коханню? Радість надії і гіркота розлуки, вірність звучить у них. (“Розплелись, розсипались, розпались”). Поет не вигадує якоїсь нереальної любові.
Він оспівує животворну силу кохання, яке спонукає до нових звершень, робить благороднішою і чистішою, підносить людину в помислах і ділах.
Не може не приваблювати й така відома пісня, як “Дзвенить у зорях небо чисте”. Де звучить небуденна поетична думка, яскрава образність, зображується мінливість почуттів ліричного героя. Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка б не чула й не знала пісні на слова Д. Павличка “Два кольори”. Вона справді стала народною. І в цьому – найбільше визнання її автора. її краса і нев’януча свіжість – передусім у поетичному тексті.
Поет майстерно відтворює життя ліричного героя ще від того часу, коли він “малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами”. Вишита матір’ю сорочка, “червоними і чорними нитками”, супроводжує його на всіх життєвих шляхах. Червоний колір символізує любов, а чорний – журбу.
Тобто радість і смуток, веселість і печаль супроводжують ліричного героя усе життя. Вони органічно поєднані, “переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги”. Але найголовніше те, що ліричний герой зберіг найсвятіше – “горточок старого полотна і вишите… життя на ньому”, – зберіг пам’ять про матір, вірність рідній батьківській землі.
Олександр Іванович Білаш поклав на музику й такі відомі вірші поета, як “Сибіряки”, “Атака”, “Пісня про Україну”, “Віконце”, “Впали роси на покоси”, які давно стали відомими й улюбленими в народі. Пісні, створені на слова Дмитра Павличка, нікого не залишають байдужими, бо в них дзвенить велика любов до України, рідного краю, світла радість і тиха печаль – усе, що оточує людину, робить її життя змістовним, допомагає вистояти у скрутну хвилину, звеселяє душу. У великий, широкий потік української пісні вливається й голосно дзвенить струмок пісень Дмитра Павличка й розтікається по всій Україні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)