Питання про освіченість і про неуцтво в комедії Д. И. Фонвізіна “Недоук”
1. Значенні комедії для російської драматургії. 2. Негативні герої комедії. 3. Позитивні герої комедії.
4. Оцінка добутку в російській критиці. Комедія Д. И. Фонвізіна “Недоук” – найважливіша віха в історії вітчизняної драматургії.
З її й починається російська суспільна комедія “Недоук” дав початок таким добуткам як “Горе від розуму” А. С. Грибоєдова й “Ревізор” Н. В. Гоголя. Наприклад, Гоголь писав: “…Усе сполотніло перед двома яскравими добутками: перед комедією Фонвізіна “Недоук” і Грибоєдова “Горе
У них уже не легені глузування над смішними сторонами суспільства, але рани й хвороби нашого суспільства… Обидві комедії взяли дві різні епохи. Одна вразила хвороби від неосвіти, інша – від погано зрозумілої освіти”. Фонвізіну вдалося створити справді типові образи, які стали загальними й пережили свій час”.
Центральне місце у творчості Фонвізіна, у тому числі в його комедії “Недоук”, займає питання про освіченість і невежественности, про виховання гарному й поганому Так, герой у комедії “Бригадир” Добролюбов говорить: “Усьому причиною виховання”.
Не випадково
Дивно, але Простакова, її чоловік і її брат не вміють навіть читати, і що ще більш дивно: вони переконані в марності й навіть шкідливості знань.
Але Простакова непохитна у своїй думці: “Без науки люди живуть і жили”. На жаль, героїня не самотня у своєму поданні ожизни. Вона, і їй подібні, уважають, що високі посади потрібні тільки для того, щоб нажити статок, але ніяк не для служби батьківщині.
Простакова похваляється своїм батьком: “Небіжчик панотець воеводою був п’ятнадцять років, а з тим і померти изволил, що не вмів грамоті, а вмів достаточек нажити й зберегти. Чолобитників приймав завжди, бувало, сидячи на залізній скрині. Після всяку скриню відчинить і що-небудь покладе. Те-Те економ був!
Життя не жалував, щоб зі скрині нічого не вийняти Перед іншим не похвалюся, від вас не потаю, небіжчик-світло, лежачи на скрині із грошима, умер, так сказати, з голоду”.
І це, на думку Простаковой і їй подібним, істинно шляхетний стан, якому дозволено всі, у тому числі ображати й знущатися з людей залежними. Уже із самого початку п’єси ми занурюємо в атмосферу будинку Простакових, де господарка постійно б’є й ображає слуг, щоб домогтися від них покори. Простакова скаржиться: “З ранку до вечора як за мову повішена, рук не покладаючи: те сварюся, то б’юся”. Простакова не звертається до слуг інакше як канальи, худоба, пика, стара відьма.
Вереміївна скаржиться на винагороду від хазяїв за службу.
Зі слізьми стара нянька повідомляє про розмір винагороди: “По п’яти рублів на рік, до п’яти ляпасів на день”. А двірська дівка Палашка не має права занедужати: “Ах вона бестія! Лежить.
Начебто шляхетна!” Однак якщо Простакова й ставиться до слуг як до незначностей, те й сама поводиться як незначність, особливо це помітно тоді, коли з’являється небезпека. У той момент, коли Правдин вирішує віддати Простакову під суд за її відношення до своїх кріпаків, Простакова кидається Правдину в ноги. Звичайно, ні про яке щире каяття з її боку не може бути й мовлення.
Після того, як погроза “розправи” відступила, Простакова виявляє свій колишній лик: “Простив! Ах, панотець! Ну!
Тепер-Те дам я зорю канальям своїм людям. Тепер-Те я всіх переберу поодинці”. По своєму образі й подобі виховує вона Митрофанушку. “Майбутнє батьківщини” одержує знання від недоученого семінариста Кутейнику, відставного солдата Цифиркину й колишніх кучерів, німця Вральмана.
Але навіть не у вчителях проблема.
Головний учитель Митрофанушки й причому вчитель самий авторитетний – мати, від якої він перейняв брутальність, скнарість, презирство до праці й пізнань. Виховання, дане Простаковой синові, не сповільнить виявити свої наслідки – наприкінці комедії Митрофан відкидає власну матір, грубо відштовхує саме в той момент, коли Простакова втратилася всіх прав у своєму маєтку: “Загинула я зовсім! – журиться вона. – Віднята в мене влада! Від сорому нікуди очей показати не можна!
Немає в мене сина!” І ні позитивні герої комедії, ні читачі не випробовують жалі до неї, поплатившейся за свою божевільну любов до сина й нелюдське відношення до кріпаків. У заключній репліці, зверненої до Простаковой, Стародум підбиває підсумок порушення моральних і суспільних норм: “От лихої вдачі гідні плоди”.
Протипоставлені Простаковой, Скотинину, Митрофанушке позитивні герої комедії – Стародум, Софія, Милон, Правдин. Образ Стародума – вираження авторської позиції. Уже одне ім’я героя вказує на те, що його ідеали належать епосі Петра, коли кожний дворянин вірною й чесною службою повинен був засвідчити свої станові права.
Стародум говорить про ті часи: “Посада!.. Як це слово в усіх мовою, і як мало його розуміють!.. Це та священна обітниця, якою зобов’язані ми всім тим, з ким живемо…
Якщо б так посада виконували, як про неї повторюють… Дворянин, наприклад, уважав би за перше безчестя не робити нічого, коли є йому стільки справи: є люди, яким допомагати; є батьківщина, якій служити… Дворянин, невартий бути дворянином!
Подлее його нічого на світі не знаю”. Стародуму також належать і такі слова: “Гнітити рабством собі подібних беззаконно”. Тобто він говорить про те, що жодна людина не повинен зловживати даним йому правом.
Сваволя дворян і для Правдина є найглибшим пороком суспільства. Правдин служить чиновником у намісництві. Ця установа була створена Катериною II в 1775 р. у кожній з губерній для того, щоб контролювати виконання на місцях урядових указів.
Правдин уважає своїм основним обов’язком догляд за тими поміщиками, які, “маючи над людьми своїми повну владу, уживають її в зло нелюдяно”.
Саме Правдин позбавляє Простакову права самовільно розпоряджатися селянами після того, як стало відомо про жестокостях і бешкетування поміщиці. При цьому Правдин опирається на указ Петра 11722 року, спрямований проти тиранії поміщиків. Автор комедії зображує й представників нового покоління, які також розділяють погляди на життя Стародума й Правдина – Софію й Милона.
Софія прагне до утворення, вона поважає свого дядька й у всім треба його радам.
Милон же – зразковий офіцер, що, незважаючи на свою молодість, брав участь уже у воєнних діях і виявив себе як щирий герой. За такими людьми як Милон майбутнє країни. Критика й літературознавці по достоїнству оцінили твір Фонвізіна, відзначили реалістичність і новаторство “Недоука”.
Так, Г. П. Макогоненко дав таку оцінку комедії Фонвізіна: “”У Недоуку” Фонвізін уже не обмежується побутовою характеристикою своїх героїв, не замикається в сімейних відносинах, уміючи за сім’єю побачити Росію, за точно виписаним інтер’єром поміщицького будинку – екстер’єр людської долі в суспільстві.
Індивідуальні особливості характеру кожного зі членів сім’ї Простакових виявляються пов’язаними з певною соціальною системою, що існує за підтримкою двору. Так природно й закономірно оповідання про поводження сім’ї Простакових обертається осудом уряду й монарха, осуд жорстокості Простаковой приводить до висновку, що гнітити рабством собі подібних неприпустимо. Тут же, у приватному будинку, у мініатюрі розігрується та ідейна боротьба, що проходила усередині дворянства між кращими людьми пануючого стану, що стояли на просвітительських позиціях, і поміщиками-рабовласниками.
Все це робило “Недоук” новаторським добутком”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)