Подарунки вітру – народні казки

Були дід і баба і дуже вони бідно жили. Свариться баба з дідом: “Відколи я віддалася за тебе, то все бідуєм і бідуєм. І все через тебе”. Мав дід трохи грошей і взяв він собі за ті гроші гектар поля на рік. І посіяв на тім полі пшеницю.

Ходить дід у поле, дивиться – файна пшениця росте. Каже дід бабі: “Добре нам тепер буде, будемо мати свій хліб”. Прийшов він раз на поле, подивився – пшеницю вже можна жати.

Нагострив дід серпи, завтра підуть з бабою жати. А вночі звіялася буря з градом, і град побив дідові всю пшеницю. Приходить дід

з поля і каже: – Бабо, побив град нашу пшеницю.

А баба ще гірше свариться з дідом: – Треба було жати вчора, треба було позавчора! Набридло це дідові, покинув він бабу й пішов. Ішов, скільки йшов, і зайшов у ліс. І забачив у лісі хатку. Заходить у хатку, а там якась баба. Привітався він, а баба й питає: – Куди, чоловіче добрий, ідеш? А він і розказує, що баба свариться з ним за пшеницю.

– Виросла нам файна пшениця, а вночі звіялася буря з градом і побила всю. – І в людей побив град? – Ні, лиш мій гектар побив.

Баба й каже: – Мої сини – Вітри. Котрийсь із них зробив це. Прийдуть додому, спитаю їх.

Приходить

старший син, баба питає його, а він каже: – Ні, я в тій стороні не був. Приходить другий син, питає стара і його. І другий каже, що не був у тій стороні. Приходить третій. Мати спитала його, а він засміявся та й каже: – Так, це я зробив.

Але я тобі, діду, допоможу. На оцю скатерку. Як простелиш її, то що схочеш, тобі буде. І їсти, і пити – всього доволі. Дід узяв скатерку й пішов. За день він додому не дійшов.

Довелося ночувати у корчмі. А корчмар каже йому: – Діду, це корчма, тут усе дають лиш за гроші. Це не те, що у вуйка якогось переночувати і повечеряти задурію. – Мені нічого не треба, у мене все є, – каже дід.

Та бере застеляє ‘стіл скатеркою, і з’явилося на тій скатерці їсти й пити, що хочеш. Сів із дідом і корчмар за стіл, сіла й корчмарева жінка. Наїлися, напилися.

А корчмар усе старається напоїти діда. Напився дід і лягає спати. А корчмар зняв чарівну скатерку зі столу, заховав її, а на стіл поклав іншу.

Устав дід рано, взяв скатерку і пішов додому. Баба забачила діда і знов свариться з ним. А дід їй каже: – Мовчи, бабо, тепер ми заживем.

І простелив дід скатерку. А на скатерці нічого нема. Баба ще гірше свариться: – То ти ще й обманюєш мене?! Думає дід: “Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть, Вітер обдурив мене”. І пішов дід знову до Вітра.

А Вітер каже: – Діду, як загубив мою скатерку, то дам тобі гаманець. Будеш мати з нього грошей стільки, скільки схочеш. Лиш спорожниш його, а він уже знов повний. Дід узяв того гаманця і пішов додому. За день дід не міг дійти додому і знов зайшов до корчмаря.

Той зустрів його як старого знайомого. Посадив діда за стіл, п’ють, їдять. Корчмар і запитує: – Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас є цікавого? А дід виймає гаманець і показує корчмареві.

Спорожнив гаманець на стіл – купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тоді витягає, спорожняє – знов купа золота. Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.

Встав дід рано і пішов додому. А жінка знов свариться з дідом. Дід і каже: – Стань, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.

Витягає дід гаманець, витрушує на стіл – нічого нема. А баба ще гірше свариться. – Другий раз мене обманюєш! Іде дід знову до Вітра. І скаржиться: – Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.

А Вітер знає, що робиться, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав: – Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: “Два з сумки!” А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: “Два в сумку!” – і закрий сумку.

Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив він сумку і каже: “Два з сумки!” Як вийшли два з сумки, як зачали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав. “Два в сумку!” – крикнув він, і ті два лишили його і пішли в сумку. Дід закрив сумку і пішов далі. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадів корчмар. “О, старий знайомий прийшов!” Та садить діда за стіл.

Наїлися, напилися. А корчмар запитує: – Ану, діду, що за чудеса в теБе є? Показуй. Дід і каже: – Два з сумки!

Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! Б’ють до смерті.

Корчмар кричить: – Жінко, віддай дідові його скатерку й гаманець, най він мене лишить живого! Узяв дід скатерку й гаманець. – Два в сумку! – крикнув він, закрив сумку й пішов. Приходить дід додому, а баба знов свариться.

Дід думає: “За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу тебе”. Та відкрив сумку. – Два з сумки! Як вийшли два з сумки, як зловили бабу! Б’ють, аж порох летить!

Побачив дід, що вже досить бабі, і крикнув: – Два в сумку! Та бере скатерку, застеляє стіл. І на столі, що лиш на світі буває, – їж і пий. Сіли вони з бабою за стіл.

Дід був дуже хороший чоловік. Каже він бабі: – Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів. Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли. І дочувся пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гаманець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати.

– Здрастуй, діду! – Здрастуйте. – Чув я, що в тебе, діду, чудесна скатерка є. – Еге, – каже дід, – є. Простелив дід скатерку. Пан зроду не бачив таких напитків і наїдків. Сів пан з дідом і бабою за стіл, наївся, напився, чого тільки хотів, а потому й питає діда: – Де ж твій чудесний гаманець?

Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже дідові: – Цю скатерку й цей гаманець загорни в папір, віднеси в мою бричку і поклади під сидіння. Дід почав просити пана: – Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.

А пан не хоче й слухати. Забачив дід, що не впросить, та й каже: – У мене ще одна цікава річ є. Та відкрив сумку і крикнув: – Два з сумки! Рахуйте панові кості! Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу!

Пан кричить не своїм голосом: – Не треба мені нічого! Лиши мене тільки живого! А дід мовчить, най пана ще помолотять. А тоді крикнув: – Два в сумку!

І закрив сумку. Поїхав пан, а дід з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самі їли-пили і сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Подарунки вітру – народні казки