Поема “Реквієм” А. Ахматовій як вираження народного горя
Невже нікому з них (новим поколінням) не призначена найбільша радість: читати, наприклад,”Мідного вершника”, захоплюючись кожним ритмічним ходом, кожною паузою, кожним пиррихием? Корній Чуковський “Тільки от поетів, на жаль, немає – втім, може, це й не потрібно”, – писав В. Маяковський. А в цей час прекрасних поетів, які служили мистецтву, а не класу, труїли й розстрілювали.
Видимо, не вважав за щирого поета Володимир Маяковський і Ганну Андріївну Ахматову. Доля її навіть для нашого жорстокого століття трагична. В 1921 році розстріляли
Що з того, що до цього часу вони були в розлученні! Їх як і раніше зв’язував син Лев. Доля батька повторилася в сині. У тридцяті роки по неправдивому обвинуваченню він був арештований. “У страшні роки ежовщины я провела сімнадцять місяців у тюремних чергах у Ленінграді”, – згадує Ахматова в передмові до “Реквієму”.
Моторошним ударом, “кам’яним словом” пролунав смертний вирок, замінений потім таборами. Потім майже двадцять років очікування сина. В 1946 році виходить “знамените” ждановское постанова,
Цілком можна погодитися з Паустовским, що “Ганна Ахматова – ціла епоха в поезії нашої країни”. Аналізувати таку складну річ, як поема “Реквієм”, важко. І, звичайно, я зможу зробити це тільки поверхово. Спочатку невеликий словник
Ліричний герой (героїня) – образ поета в лірику, як би “двійник” автора-поета. Це спосіб вираження авторських почуттів і думок. Співвідношення між ліричним героєм і поетом приблизно таке, як між літературним героєм і реальною людиною (прототипом).
Порівняння – зіставлення двох предметів і явищ, що володіють загальною ознакою, для пояснення одного іншим. Порівняння складається із двох частин, з’єднаних сполучниками так, начебто, немов, начебто й іншими. Але може бути й безсполучниковим, наприклад, в Ахматової: “И непотрібним привеском бовтався біля в’язниць своїх Ленінград”. Епітет – художнє визначення
Воно виражає часто відношення автора до предмета шляхом виділення якогось найбільш важливого для цього автора ознаки. Наприклад, в Ахматової “криваві чоботи”. Звичайне визначення (шкіряні чоботи) не буде епітетом.
Метафора – уживання слів у переносному значенні й перенесення дій і ознак одних предметів на інші, у чомусь подібні. В Ахматової: “А надія все співає вдалині”, “Легені летять тижня”.
Метафора – це як би сховане порівняння, коли не називається предмет, з яким порівнюють. Наприклад, “жовтий місяць входить у будинок” – метафора. А якби: “жовтий місяць входить”, як гість (примара й т. п.), те порівняння
Антитеза – протиставлення: зворот, у якому сполучаються різко протилежні поняття й подання. “…И мені не розібрати тепер, хто звір, хто людина” (Ахматова). Гіпербола – перебільшення, засноване на тім, що сказане не слід розуміти буквально, воно створює образ. Зворотним гіперболі буде зменшення (літота). Приклад гіперболи: “Ледве в стілець уміщається хлопець
Один кулак – чотири кіло”. Маяковський. Головна думка поеми “Реквієм” – вираження народного горя, горя безмежного. Страждання народу й ліричної героїні зливаються
Співпереживання читача, гнів і туга, які охоплюють при читанні поеми, досягаються ефектом сполучення багатьох художніх засобів. Цікаво, що серед останніх практично немає гіпербол. Видимо, це тому, що горе й страждання настільки великі, що перебільшувати їх немає ні потреби, ні можливості.
Всі епітети підібрані так, щоб викликати жах і відраза перед насильством, показати запустіння міста й країни, підкреслити мучення. Туга “смертельна”, кроки солдатів “важкі”, Русь “безвинна”, “чорні марусі” (арештантські машини, інакше “чорний ворон(ок)”. Часто вживається епітет “кам’яний”: “кам’яне слово”, “окам’яніле страждання” і т. д. Багато епітетів близькі до народного: “гаряча сльоза”, “велика ріка” і т. д. Взагалі ж народні мотиви дуже сильні в поемі, де зв’язок ліричної героїні з народом особлива: И я молюся не про себе однієї, А про усіх, хто там стояв із мною И в лютий холод, і в липневу спеку Під красною ослепшею стіною
Звертає увагу останній рядок. Епітети “червона” і “осліпла” стосовно стіни створюють образ стіни, червоної від крові й осліплої від сліз, пролитих жертвами і їх близькими. Порівнянь у поемі небагато.
Але всі так чи інакше підкреслюють глибину горя, міру страждань. Деякі ставляться до релігійної символіки, що Ахматова часто використовує. У поемі є образ, близький всім матерям, Матері Христа, мовчачи переносящей своє горе.
Деякі порівняння не изгладятся з пам’яті: Вирок… І відразу сльози заюшать, Від всіх уже віддалена, Немов з болем життя із серця виймуть…
И знову народні мотиви: “И вила баба, як поранений звір”. “Буду я, як стрілецькі женки, під кремлівськими вежами вити”. Треба згадати історію, коли Петро I сотнями стратив заколотних стрільців. Ахматова як би персоніфікує себе в образі російської жінки часу варварства (17 століття), що знову повернулося в Росію.
Найбільше, мені здається, у поемі використано метафор.
“Перед цим горем гнуться гори…”. Із цієї метафори починається поема. Цей засіб дозволяє домогтися дивної стислості й виразності. “І коротку пісню розлуки паровозні співали гудки”, “Зірки смерті стояли над нами”, “безвинна корчилася Русь”.
А от ще: “И своєю сльозою гарячою новорічний лід пропалювати”. Пригадується Пушкін, улюблений поет Ахматовій, “лід і пломінь”. От ще один її мотив, дуже символичный: “Але міцні тюремні затвори, а за ними каторжні нори…” перегукується з посланням декабристам. Є й розгорнуті метафори, що представляють цілі картини: Довідалася я, як обпадають особи, Як з-під вік визирає страх, Як клинопису тверді сторінки Страждання виводить на щоках
Мир у поемі як би розділений на добро й зло, на катів і жертви, на радість і страждання. Для когось віє вітер свіжий, Для когось ніжиться захід Ми не знаємо, ми всюди ті ж, Чуємо лише ключів осоружний скрегіт Так кроки важких солдатів. Тут навіть тире підкреслює антитезу.
Цей засіб використовується дуже широко. “І в лютий холод, і в липневу спеку”, “И впало кам’яне слово на мою ще живі груди”, “Ти син і жах мій” і т. д. У поемі багато й інших художніх засобів: алегорій, символів, уособлень, дивні комбінації й сполучення їх. Всі разом це створює потужну симфонію почуттів і переживань
Для створення потрібного ефекту Ахматова вживає майже всі основні віршовані розміри, а також різний ритм і кількість стоп у рядках. Всі ці засоби зайвий раз доводять, що поезія Ганни Ахматовій, дійсно, “вільна й крилата”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)