Поема “Сон” (“У всякого своя доля”)

Поема “Сон” (“У всякого своя доля”) написана Т. Шевченком у Петербурзі 1844 р. після його першої подорожі в Україну під безпосереднім враженням від тогочасної соціальної дійсності. Цей гострий політичний Твір поет створив без розрахунку на легальне друкування, чим пояснюється розкутість автора в засобах змалювання картин і портретів.

Жанр твору – сатирична громадянсько-політична поема, а авторський підзаголовок комедія більшою мірою вказує не стільки на жанрові особливості твору, скільки на характер відображення дійсності.

Проблематика

твору – показ страшного життя українського народу; співчуття оборонцям волі, що страждають на каторгах, осуд українців, які заради чинів забувають свій край, свою мову, втрачають національну та людську гідність, засудження самодержавної політики російського царату.

Ідейний зміст – гнівне таврування кріпосницького суспільства.

Композиція твору спрямована на показ широкої панорами царської Росії. Після вступу, який має характер філософських роздумів (“У всякого своя доля”), подано три картини: Україна, Сибір, Петербург. Поет використовує для викладу змісту прийом сну, що допомагає

йому миттєво переміщатися в просторі, а також показувати пригоди ліричного героя в “городі на болотах”.

Прийом сну надає поемі та зображуваним у ній подіям умовності, фантастичності, проте саме такий прийом дозволяє відобразити моральне звиродніння такого суспільства, де мати жне пшеницю, а дитина вмирає з голоду; де на лоні прекрасної природи відбуваються жахливі людські трагедії; де найкращі представники суспільства, борці за волю, страждають у кайданах, а мерзенні підлабузники й нікчеми, “золотом облиті”, товпляться біля царського трону.

Відповідно до зазначеного автором жанру в творі широко використовується повний спектр засобів комічного: іронія щодо тих, хто “отечество так любить”, сатира переходять у гротеск у змалюванні пригод ліричного героя в Петербурзі, в описах вельмож, царя, цариці. А чого варта картина “генерального мордобитія”! Фактично ця частина поеми є гротескною карикатурою на вище чиновництво й царизм.

Недарма ж саме ця поема стала справжньою причиною арешту Т. Шевченка й заслання на солдатчину в казахські степи.

Твір має глибокі символи: так, сова – це символ мудрості й водночас туги, а цар волі – прозорий символ безкорисливої боротьби за справедливість, близький до образу Христа, ведмідь – символ грубої сили, невігластва, чапля – бундючності, кошеня – крайньої безпомічності, безпорадності, жалюгідності. Символ раю, місця, де людина почуває себе вільною, гідною, щасливою, є наскрізним у поемі. Саме пошуки раю є причиною мандрів ліричного героя.

Як бачимо, його не знайти ні у власній хаті, ні в рідній Україні, ні в далекому безлюдному Сибіру, ні в блискучій столиці, навіть у царських палацах.

Ще один потужний мистецький прийом використовує автор для втілення ідейного задуму. Кожну з картин, що постають перед читачем, “сконструйовано”, відповідно до законів антитези, із двох емоційно протилежних частин: чудові краєвиди України змінюються жахливими соціальними сценами; безмовність, краса (хоч і холодна) далекого Сибіру порушуються апокаліпсичними картинами “виходу з пекла” живих мерців – каторжних; якийсь “чи то турецький, чи то німецький город” вражає феєричною казковістю, багатством, величчю, – і саме тут причини всіх бід України – це царі-злочинці, що зруйнували Україну, знищили козацтво, чинами й посадами витискують поняття самоповаги, національної-гідності, честі.

Через поему “Сон” імператор проголосив Т. Шевченка своїм ворогом і власною волею прирік поета на тяжкі роки солдатчини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поема “Сон” (“У всякого своя доля”)