Поеми “Іліада” та “Одіссея”
Найдавнішими писемними пам’ятками давньогрецької літератури вважаються поеми “Іліада” і “Одіссея”, створені приблизно у VIII-VII столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.
Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв. Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни – ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.
Поема “Іліада”
Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за допомогою до Аполлона, і той насилає на греків “пошесть лиху”.
Щоб
Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.
Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші – Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).
Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців.
Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.
Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.
Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:
Гекторе, все заміняєш ти – батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:
Гектор готовий за свою родину – Андромаху і сина – віддати життя: Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє, Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!
Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.
Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.
Гомер не стає на бік будь-якого табору або будь-якого героя. З однаковим захопленням звучать рядки, присвячені мужності, патріотизму, відданості як греків, так і троянців.
Завершується “Іліада” смертю Гектора у двобої з Ахіллом. Зворушлива і прониклива сцена викупу тіла Гектора його батьком, старим Пріамом. Гнів Ахілла вщух, і він поступово проникається співчуттям до батьківського горя, обіцяє дванадцятиденне замирення для достойного поховання троянського героя.
Як і головні герої “Іліади” – Ахілл і Гектор – так і Одіссей у поемі “Одіссея” позбавлений суто егоїстичних рис і дріб’язковості. Події поеми повністю пов’язані з долею багатостраждального Одіссея, що був активним учасником облоги Трої. Упродовж десяти років після її падіння герой не може дістатися на рідний острів Ітаку через гнів Посейдона, бога морів.
Сім років він сумує вдалині від Батьківщини на зачарованому острові Огігія у закоханої в нього німфи Каліпсо. Одіссей відмовляється від безсмертя, яким його спокушає Каліпсо, заради непереборного бажання повернутися на Батьківщину, до дружини Пенелопи і сина Телемаха. А на Ітаці героя вважають загиблим, і тому до Пенелопи сватаються знатні особи, всіляко кривдять сина Одіссея – Телемаха.
На Олімпі вирішується доля Одіссея: боги дозволили героєві повернутися на Ітаку, але до цієї щасливої миті Одіссею треба йти довшим шляхом, долаючи перешкоди.
По дорозі додому Одіссею зустрічаються різні перепони: на острові лотофагів, куди буря прибила кораблі, мешканці пригостили ахеїв духмяним лотосом, що мав чудодійну силу. Ті, що його скуштували, забули свою Батьківщину й не захотіли плисти далі.
На іншому острові Одіссей зустрічається з велетнем циклопом Поліфемом. Лише завдяки хитрощам і хоробрості Одіссей врятовується разом з друзями: він називає себе Ніхто, а коли одноокий Поліфем засинає в заваленій камінням печері, Одіссей вибиває велетню загостреною палицею око. На поклик про допомогу прийшли до печери інші велетні – циклопи.
На питання, хто обдурив Поліфема, вони почули відповідь: “Ніхто!”, тому й покинули межі володінь пораненого Поліфема. Тримаючись за довгу шерсть овець велетня, Одіссей з друзями вибрався з печери, коли Поліфем вивільнив хід від каміння.
Грізний бог землетрусів і морських бур Посейдон поклявся помститися за свого сина Поліфема.
Проймається співчуттям до Одіссея бог вітрів Еол, на острові якого висадилася команда героя. Еол зібрав у лантух усі буйні й небезпечні вітри, міцно зав’язав і наказав Одіссеєві не випускати їх, доки не допливе до Батьківщини. Недовірливі супутники Одіссея розв’язали лантух, коли стомлений герой спав.
Буйні вітри вирвалися на волю і відігнали корабель далеко назад від Батьківщини.
На острові чаклунки Цирцеї сталися дивні події: вродлива, але підступна чарівниця перетворила супутників Одіссея на звірів, а героя – не змогла, бо йому вчасно допоміг Гермес. Довелося Цирцеї звільнити від звіриної подоби всіх людей.
Одіссей вдається до допомоги померлих рідних і друзів: він спускається у підземне царство Аїда – мертвих. Віщун Тересій попереджає Одіссея про помсту бога Посейдона; герой бачить тінь матері, що померла з журби за сином. Тінь Агамемнона, воєначальника всіх греків під час облоги Трої, попереджає про підступність жіноцтва, бо після переможного повернення додому Агамемнона вбила дружина Клітемнестра.
Чародійними солодкими піснями заманюють греків на свій острів сирени. Щоб уникнути небезпеки, Одіссей знову вдається до хитрощів:
Товаришам я по черзі тоді позаліплював вуха, Потім вони вже за руки і ноги мене прив’язали Стійма до щогли міцної, ще й линвами міцно скрутивши. Фантастичні кровожерливі потвори Сцілла (Скілла) і Харібда – ще одне випробування Одіссея на шляху до Ітаки:
Сцилла-бо там по один бік, по другий – божиста Харібда Грізно ковтала із моря глибокого воду солону. А як назад викидала, шумливо навкруг клекотіло, Мов у котлі на великім вогні. І бризками піна Високо вгору злітала, обидві зрошуючи скелі. Одіссеєві вдалося врятуватися і не загинути у пащі одного із чудовиськ. І знову випробування на долю Одіссея: на острові бога сонця Геліоса паслися корови, яких супутники Одіссея потай від героя зарізали і з’їли. Коли ж ахейці покинули острів, Геліос наслав на них сильну бурю, загинули всі, крім Одіссея.
Через деякий час після поневірянь греків феаки на своєму кораблі доставляють Одіссея на Ітаку.
Невпізнаний, в образі старця-жебрака, Одіссей прибуває додому. Богиня Афіна, яка опікується Одіссеєм, допомагає йому у всьому. Пенелопа, навчена Афіною уві сні, призначає женихам випробування: прострілити 20 кілець, не зачепивши ні одного.
Ніхто з женихів не може натягнути тятиву з лука Одіссея, що винесла на змагання Пенелопа. Коли лук бере старець-жебрак, над ним глузують усі присутні женихи.
Але, на подив, жебрак спокійно натягнув тятиву, а потім пронизав стрілою всі 20 кілець.
Не даючи женихам отямитись, Одіссей вражає кривдників влучними пострілами з луку:
“А, собаки! Не думали ви, що я цілий додому З краю вернуся троянського! Дім мій ви тут руйнували, Гвалтом на ложе до себе моїх ви тягнули челядниць, Ще за життя мого сватать мою намагались дружину І не боялись богів, що простором небес володіють, v Ані того, що спостигне їх помста людська коли-небудь.
Злої загибелі сіті давно-бо над вами нависли”. З самого початку знали, що за особою жебрака ховається Одіссей, лише його син Телемах, вірний пес Аргус і няня Евріклея, що впізнала героя за старим рубцем на нозі.
Коли й Пенелопа переконалася, що перед нею її чоловік, богиня Афіна повернула Одіссею його справжню особу, а потім омолодила подружжя, повернувши їм молодість і красу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)