Поетичне осмислення гармонійної єдності людини й природи в поезії Богдана-Ігоря Антонича


АНТОНИЧ БОГДН-ІГОР

(1909-1937)

Народився в с. Новиці Горлицького повіту на Лемківщині (зараз територія Польщі) в родині священика. Навчався у польській гімназії в Сяноці, яку закінчив блискуче, на гуманітарному факультеті Львівського університету. Захоплювався музикою, малюванням. Рано почав складати вірші.

За життя здобув славу одного з найкращих поетів, по смерті був надовго забутий.

Автор збірок поезій “Привітання життя” (1931), “Три перстєні” (1934), “Книга Лева” (1936), “Ротації”, “Зелена Євангелія” і “Велика

гармонія” (були впорядковані, але не видані за життя автора), працював над малою прозою, писав роман, лібрето до опери. Передчасно помер від запалення легенів.

Поетичне осмислення гармонійної єдності людини й природи

В поезії Богдана-Ігоря Антонима

У добу високого технічного прогресу ми все частіше зустрічаємося з фактами жорстокого і свавільного втручання людини в навколишнє середовище. Тому вкрай важливо кожному усвідомити, що ставлення суспільства до природи визначає життя майбутніх поколінь.

Написані понад півстоліття тому, поезії Б.-І. Антонича і сьогодні змушують задуматися над філософськими

проблемами співіснування людини і природи. Поет переконаний, що людина – плоть від плоті природи, вічної, мінливої, неперевершеної у своїй мудрості і красі.

Так, у збірці віршів “Зелене Євангеліє” чимало рядків, у яких поет порівнює себе з тваринами і рослинами рідного краю. Б.-І. Антонич змальовує природу й людину в єдності, взаємозалежності. У минулому і в сучасному автор бачить себе і весь рід людський як маленький атом землі, природи:

Овес, метелики і присяги коханців.

Весна закрутить хмільно веретена травня.

Лисиці, куни і дівчата вранці

Виходять мити очі в буйнолозих плавнях.

Ще в першій збірці поезій “Привітання життя” Б.-І. Антонич проголосив суть свого світорозуміння: “Я – закоханий в життя поганин”. І не зраджував цьому ніколи. Поет творить власну філософію. її найважливіші поняття – сонце, буяння життя. Б.-І.

Антонич спостережливим поглядом художника помічає найдрібніші деталі, найменші штрихи у вічній мінливості природи, намагається збагнути їхню сутність. Так само хвилює його питання про місце людини в незмінному колообігу всього земного, про її пракорені:

Вернувся я, де вільхи й риби,

Де м’ята, іви, де квітчасті стіни;

І знов цілую чорні скиби,

Припавши перед сонцем на коліна.

Творчість поет ставить на друге місце після матері-землі у вірші “До гордої рослини, цебто до себе самого”, в якому поєднуються роздуми про сенс людського існування й сутність мистецтва:

Мов мідь живу, наснажує рослини

Електрика зеленої землі,

Але і ти – рослино горда, що

Співаєш це, не знаючи пощо,

Колись, мов пень, подолана від тлі,

Покотишся землі на груди сині.

Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

Квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з Євангелії, де світанки,

Де небо сонцем привалило білі села,

Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,

Як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

Цей вірш нагадує відому пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати… “. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно.

Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети. Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…

Вірші Б.-І. Антонича збагачують духовний світ людини, відбивають багату гаму тонів і фарб довколишнього світу, переконують, що щастя людини – в її гармонійній єдності з природою. Словацький поет Мікулаш Неврлий, який упорядковував збірку Б.-І.

Антонича у Братиславі, так відгукнувся про творчість українського поета: “Його вірші читаються з відкритими очима здивованої дитини, з глибоким внутрішнім хвилюванням”.



Поетичне осмислення гармонійної єдності людини й природи в поезії Богдана-Ігоря Антонича