Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка

І все ж таки: в началі було – Слово. І все ж таки: начальний дух – Любов! Євген Маланюк Скільки прекрасних віршів присвячено нашій рідній мові! Різні за настроєністю і тональністю, за тематикою і способом її розкриття, за метою і манерою написання, вони поєднані наскрізною ідеєю любові до української мови, любові, що її випромінює кожен рядок цих поезій. Співцем рідної мови, рідного слова можна назвати Дмитра Павличка.

У збірці “Правда кличе” поет піднімає гострі проблеми тогочасного українського суспільства: проблеми розвитку

української національної мови, історії, культури, мистецтва тощо. Так, поезією “Ти зрікся мови рідної” Павличко з гнівним обуренням звертається до українців-безбатченків, до тих, хто втратив свої національні корені, зв’язки з рідним народом, почуття національної приналежності, хто забув, “звідки” вони і “чиїх батьків діти”, до тих, хто десь у буденщині загубив потребу користуватися рідною мовою: Ти зрікся мови рідної, нема Тепер у тебе роду, ні народу, Чужинця шани ждатимеш дарма – В твій слід він кине сміх – погорду! Дмитро Павличко вболівав за долю української мови. У часи, коли сфера використання
української мови була обмежена, коли любов до рідного слова, яке з маминих колискових супроводжувало людину, розглядалася як виявлення націоналізму, поет написав сонет “О рідне слово, що без тебе я?”.

Вже у назві поезії, що є риторичним питанням, простежується глибока повага і любов до рідного слова. А ким же бачить автор людину, у якої немає такого рідного слова? Це: Німий жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгідного рам’я.

У своїх віршах Дмитро Павличко наголошував, що занепад мови свідчить про духовне зубожіння народу, його культурну та моральну деградацію. Мова – головна ознака нації: коли мова йде в небуття, зникає і народ, розсіюючись між іншими народами. Мова для Дмитра Павличка – джерело натхнення, енергії і сили: Моє ти серце, пісня і відвага, І прізвище, і сила, і сім’я.

Ти вся душа нескована моя, В найтяжчі дні – надія і наснага. У цих рядках втілено думки кожної людини, що не байдужа до рідної мови, народу, Батьківщини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка