Поетизація минувщини в баладі “Пісня про віщого Олега”

Народився О. С. Пушкін (1799-1837) в Москві в заможній дворянській родині. Закінчив ІДарськосільський ліцей. Ще під час навчання писав вірші. Вдалим літературним дебютом була поема “Руслан і Людмила”.

Вільнолюбиві вірші поета не подобалися царю Олександру І, тому він наказав відправити його служити на південь Російської імперії. В 1820 році Пушкін вирушає в подорож, яка тривала понад чотири роки. Він побував у Катеринославі (Дніпропетровськ), на Кавказі, в Криму, Киши-неві, Кам’янці, Одесі, Києві.

Відвідував Києво-Печерську лавру цікавився

історією Київської Русі, народними переказами, легендами.

На прохання залишити службу отримав дозвіл оселитися в маєтку батьків у Михайлівському, де два роки жив під наглядом поліції та церкви. Підчас південного заслання Пушкін написав багато творів, одним з них є Балада “Пісня про віщого Олега”.

Задум написати Твір про віщого Олега з’явився у Пушкіна у 1821 році, а 1 березня 1822 року поет закінчив роботу над “Піснею про віщого Олега”. Молодого поета-романтика цікавила старовина. Представники романтизму охоче зверталися до історичних сюжетів, поєднували у своїх творах історію з народними переказами.

Тому

постать легендарного київського князя, похованого в древньому місті на горі Щекавиці, зацікавила російського поета. Особливість балади в тому, що написана вона за літописним переказом, це наближає її до історичної пісні.

Олег – київський князь, який об’єднав навколо себе слов’ян. Князював 33 роки (з 879 по 912р.). Багато славних подвигів пов’язують з його ім’ям. З “Повісті временнихліт” відомо, що Олег належав до роду Рюрика, опікувався малим Ігорем, нащадком Рюрика. У 882 році здійснив похід з Новгорода на Київ, підступно вбив Аскольда та Діра, захопив Київ.

Віщим (мудрим) його прозвали після походу 907 року на Візантію. Князь вирушив з воїнами в похід на човнах, а на суходолі наказав поставити човни на колеса і розгорнути вітрила. Греки уклали мирний торговий договір, а Олег прибив щит на воротах Цареграда на знак своєї перемоги.

У найдавнішій старослов’янській пам’ятці “Повісті временних літ” (1113) розповідається про смерть князя Олега: “Жив Олегу миріз усіма країнами, князюючи в Києві. Настала осінь, пригадав Олег про свого коня, бо вирішив годувати його, та не сідати на нього. Адже, запитуючи волхвів, від чого він помре, князь від одного з них отримав відповідь: “Княже! Кінь, якого ти любиш і на якому ти їздиш, принесе смерть тобі.

Олег подумав і відповів: “Ніколи не сяду на нього, не побачу його”.

І звелів князь добре годувати коня, та не приводити до нього. Чотири роки він був у Києві, а на п’яте літо згадав коня, від якого волхви провіщали померти Олегу. І викликав він старшого конюха, і запитав: “Де кінь мій, якого я звелів годувати та доглядати?” Той відповідає: “Помер”. Олег засміявся й докорив чаклуну: “Ти помилився, волхве, все то брехня була: кінь помер, а я живий”. І звелів осідлати коня: “Погляну на кістки його”.

Приїхав на місце, де лежали голі кістки, зійшов із коня і сказав: “Від цього черепа смерть мене мала взяти?” І ступив ногою на череп, і вилізла змія, і вкусила в ногу. Від того князь захворів і помер.”

У ХІХст. баладу Олександра Пушкіна перекладав Степан Руданський (1860). Він теж писав балади і цікавився цим жанром. Але його переклад скоріше є переспівом чи варіацією твору Пушкіна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поетизація минувщини в баладі “Пісня про віщого Олега”