Покальчук Юрій Володимирович Безмежність
Покальчук Ю. В. Заборонені ігри: Повісті / Худож.-оформлювач І. В. Осипов. – Харків: Фоліо, 2005. – 222 с. – С. 159-221.
Весна на Прикарпатті приходить швидко і враз. Повітря полонить густий запах зелені, котре якогось дня, ще наприкінці березня, раптом народжується в повітрі і вже не полишає його до пізньої осені, а скоріше до зими. На околиці Дилятина, що на Франківщині, гуляння вщухло нині вже пізно поночі. Луна від співу гостей широко котилася селом, бо столи винесені були надвір, а що був лише кінець квітня, то люди лише вдягалися трохи тепліше,
Довколишні гори, густо порослі лісом, створювали затишок у долині, де пустило коріння село, ніби прихищали його від вітрів, опускаючи на Дилятин густий серпанок запахів свіжих трав та буйнолісся. Гуляли ген аж під горою, а що у співах виділявся могутній бас, який Карпати ледве гасили, то селяни знали, голова райради приїхав привітати з ювілеєм їхнього славного земляка, якому непомітно і для себе і для друзів, що завжди знали його струнким, підтягнутим, стриманим, незмінно доброзичливим і уважливим, але ніколи і ніяк не старим, виповнилось сімдесят п’ять
Все ж є люди, які завжди лишаються молодими, попри роки, що лягають на їхні плечі, а ще якою ж інколи важкою ношею, як ось на пана Володимира, що мав за спиною п’ятнадцять років сталінських таборів, міркував, позираючи на господаря, Лукаш Поліщук.
Гості потроху вже розходилися і роз’їжджалися по домівках. На деякий час ще лишилися ті, хто жив більш, або менш неподалік, або ж мав, як Лукаш, заночувати у господаря цієї хатинки на околиці Дилятина, у якій вже впродовж останніх десяти з лишнім років значну частину свого вільного часу проводили пан Володимир та його родина.
Незабаром і голова райради поїхав до себе у Дилятин, забравши у свій “газик” останніх гостей, і Лукаш лишився з господарем, його близьким другом, теж колишнім партизаном, паном Миколою і сином Любком, дружба з яким і зазнайомила Лукаша з цією родиною.
Господарка й іще дві сусідки, які допомагали їй, швиденько забирали все зі столу, виконуючи найдавніші жіночі обов’язки. Господиня дому, щоправда, ще й професор Франківського університету, але нині – лише дружина ювіляра, полишила чоловікам їхні “чоловічі” розмови, навіть Любчика не дуже змушуючи допомагати, аби дослухався до старших.
Любко щойно закінчив університет і працював y молодіжній львівській газеті ще неповний рік, Лукаш був значно старший, сам з Волині, але вже багато років жив і працював у Києві і теж займався журналістикою і вважав себе початкуючим письменником, бо щойно видав книжку оповідань, a відтак планів і замахів було у нього на майбутнє років чи не на сотню, ось тільки вибрати час, та засісти за наступну книжку вже доволі давно нагоди не випадало. Однак Лукаш не втрачав надії на зоряну хвилину, і завжди захоплено кидався на всякий новий матеріал, передчуваючи в собі можливість злету. А раптом отут і нагодиться саме те, що винесе його на нову, вишу хвилю!
Тут було саме те, напевне тут було саме те, але ж і досвіду в Лукаша ще й не було належного, і спроможності осмислити раптом забракло, коли він стикався віч-на-віч із тим, що було корінням, людською основою, і з тим, що одразу не виміряється, легко не піддається визначенню, а міститься в людині десь надзвичайно глибоко. Це захоплює, змушує думати, але, як глибока тайна, манить і не дає осягти себе, доти… Доки не прийде хвилина, коли збагнеш, коли зможеш.
Четверо чоловіків уже зібралися в хаті при електричному камінові, світла не запалювали, лише цигарки жевріли у сутіні на червонувате світло від каміна.
Пан Микола пішов в УПА в перші місяці війни, зовсім молодим зібрав (маючи вісімнадцять років) групу своїх ровесників, яка й стала осередком одного з перших упівських загонів на Рівненщині і Волині. Згодом він брав участь у найкарколомніших операціях, певний час їздив навіть у німецькій військовій формі, як шофер, вулицями окупованого Луцька, не знаючи мови, але готуючи чергову військову операцію. Після війни довгий час жив у Польщі під іншим прізвищем, а в Україну перебрався наприкінці “перестройки”, тепер перебував на пенсії, вже другий рік нудився, і дуже цим неробством переймався, вже лаштуючись на якусь роботу.
Пан Володимир перед війною саме скінчив інженерні студії у Львівській політехніці, так само пішов до підпілля, а потім в УПА з початком війни, спершу керував в УПА спеціальною групою розвідки по підслуховуванню телефонних розмов противника, а згодом став заступником командира загону по розвідці, а потім певний час був заступником по розвідці командира фактично усього УПА.
Його взяли в полон совєтські енкаведисти пораненого, вже наприкінці сорокових років, і він відбув п’ятнадцять років таборів і п’ять років поселення, поки зміг повернутись додому, в Україну.
Розповіді пана Володимира завжди вражали Лукаша рідкісною простотою і скромністю, і вишуканою правдивістю. Найменше про себе у розповідях, завжди більше про когось.
Про себе казав лиш, що три роки спав тільки вдень і вже коли було власне по війні, вже коли вони переховувались у криївках і навіть, бувало, тижнями не мали жодних військових дій проти совєтських енкаведистських війск, довго не міг звикнути спати уночі, а через нервову перенапругу мав кілька років на обличчі екзему, яку не міг ніяк вилікувати, аж доки якось на селі не порадили йому народний засіб і за тиждень раптом усе минуло. Ото й усього.
Пан Володимир більше любив розповідати про своїх студентів. Упродовж останніх років він був викладачем Львівського поліграфічного інституту. I ось про людей, які в нього вчились, яким він з того чи іншого приводу повірив, які ніколи, це він підкреслював, не підвели його потім, не обманули його сподівань, він любив розповідати…
– Розкажіть про себе щось, пане Влодку, – просив Лукаш. – Конкретно про себе! У вас же стільки бойового життя за плечима.
– А що про себе? Живий, прожив життя уповні. А що робив – то був мій обов’язок, як кожного. От і все. А нагороди – то таке!
Я старішаю і чимдалі частіше думаю про тих хлопців, які загинули, віддали своє життя заради нашої загальної справи, що йшли на смертельний ризик і вмирали, часто зовсім ще не спізнавши життя. Як ми не цінуємо миру і того, що маємо, і як хотіли цього ті, хто тоді воював з нами. I ми, ми теж!
Чи не так, Миколо?
Пан Микола жвавий, круглуватий, трохи молодший за пана Володимира, але вочевидь з гарячим, неспокійним характером, озвався одразу ж бурхливо.
– Я тобі скільки кажу – пиши, Володю, пиши що можеш, бо то наш обов’язок перед тими, хто загинув, розумієш, то такий самий наш обов’язок, як було захищати нашу землю. Так зараз ми повинні захищати пам’ять про них. Аби не забулося, аби ніщо не було надарма, не зависало в повітрі. Який з мене писака?
Ти знаєш, що важко, але ж я таки видав кілька книжок! Сам не міг, то взяв співавтора, зробили літературний запис. Але ж зробили.
А ти? Ти ж майже літератор!
– По-перше, я за фахом інженер, Миколо, це раз. А по-друге – ось Любчик нехай пише, це його професія, а я… Я, може, й зберуся, але все ніяк, ти ж мало уявляєш, що таке робота у вузі, то все – люди, розумієш, люди, які проходять останній період зростання, змужніння і далі ідуть у життя. I коли мої учні сьогодні посідають якісь високі посади, і no цей день мене не забувають, то я думаю, що недарма там працюю.
А що не встиг написати?.
Може, тому, що я не знаю, як про це написати. Слова нічого не виражають, Миколо, факт сам по собі голий, істина куца, коли ти не вмієш одягти її і подати. Але не зовнішньо, а вирізнити те, що всередині.
Головне, про що би мені хотілося написати, – це про наш спільний загальний стан там, у військовому таборі і взагалі в лісі, в партизанці.
Всі жили своїм життям. Мали різні настрої, різні долі, закохувались, розходились, ображались на когось або любились до нестями, але… всі були ніби одне ціле, ну от як один організм, щось нас спільне єднало, і пояснити це логікою важко.
Я не кажу про ідею, так, ми боролись за Україну проти окупантів німецьких і совєтських. Так, ми пішли в ліс, аби не дати нікому зробити нас бидлом і рабами. Але не лише це.
Спільне перебування в небезпеці людей, об’єднаних однією ідеєю, витворює, я думаю, спеціальне біополе, спільну енергетику…
– Тату, а це не схоже на щось таке, як от у фільмі Тарковського “Солярис”, що воно, оте таке розумове, ніби море, думає за тебе і поза тобою…
– Ну якщо вже йдеться про “Солярис”, починати треба з повісті Станіслава Лема, який, до речі. народився і жив певний час у Львові. Отож, його повість називалась “Солярис”, а по-друге, є, певно, щось і схоже, але в нас воно було інакше, я думаю, наша спільна енергія творила з нас ніби одну істоту, ми були якоюсь велетенською багатоістотною з’явою, і смерть кожного з цієї з’яви била по нас всіх, як ніби відрізали нам пальця або якусь ще частку тіла.
Нас єднала небезпека, але сила наша здавалась нам безмежною, і віра в це творила нас ніби незнищенними, безсмертними, хоч гинули хлопці один за одним.
Related posts:
- Покальчук Юрій Володимирович Блакитне сонце Дзвоник у двері був різкий і довгий. Я здригнувся, вже хвилин із десять неспроможний зсунутися з мертвої крапки в оповіданні, яке нещодавно здавалось мені геть виплануваним, але з’ясувалось, коли узявся писати, сповненим численних сюжетних і психологічних дір. Я відчув себе нездарою і тупарем. Замислився над тим, що мало читаю порядної наукової і художньої літератури, дискваліфікуюсь, […]...
- Покальчук Юрій Володимирович Заборонені ігри Покальчук Ю. В. Заборонені ігри: Повісті / Худож.-оформлювач І. В. Осипов. – Харків: Фоліо, 2005. – 222 с. – С. 3-124. Ми завжди прагнемо дістатись Забороненого і бажаємо недозволеного. Овідій. “Мистецтво кохання” Травнева ніч виливалась на землю, зараз яскраво-чорна із сліпучими чистими зорями – ні хмаринки на небі. Ніби розпечений, майже червоний місяць і зоря […]...
- Покальчук Юрій Володимирович Озерний вітер Повість “Озерний вітер” заводить читача у химерний світ дохристиянської міфології України. Озерний княжич Волин, що живе у світі русалок і змієлюдів, перелесників і вовкулаків та інших лісових демонів, торкнувшись людського кохання проходить складний шлях утверджень і втрат. Любов і війна, різноманітні перебіги сьогоденного життя від галичини до Ріо-де-Женейро переплетені завжди у напружних, нераз фантастичних сюжетних […]...
- Покальчук Юрій Володимирович Хлопці від Катеринки Покальчук Ю. В. Заборонені ігри: Повісті / Худож.-оформлювач І. В. Осипов. – Харків: Фоліо, 2005. – 222 с. – С. 125-158. Вийду я на гopy, Гляну на село, Шиє мати торбу, Їду в ФЗУ. (народне) Катерина була щаслива. Вона носилася з Петровим листом по всьому місту, читала його усім своїм подругам і знайомим, часом майже […]...
- Безмежність І частина Часом здається, що все оточуюче, будь то явища, чи події складаються з цілковитих не певностей. Як я втомився від цього життя, як втомив мене цей світ – коли сам не знаєш чого прагнеш. Але ти простуєш у невідомість, несвідому невідомість, іноді навіть лякаючи. Останнім часом так втомлюєшся морально, що не маєш сил втомитися […]...
- Володимир Володимирович Маяковський Володимир Володимирович Маяковський – видатний поет російського художнього авангарду, поет-новатор, творець оригінальної системи віршування, що помітно вплинула на розвиток поезії XX століття. Володимир Маяковський народився в родині лісничого неподалік від міста Кутаїсі. У дев’ятирічному віці почав учитися в кутаїській гімназії. У 1906 році, після смерті батька, родина Маяковських переїжджає до Москви, там Володимир продовжує своє […]...
- Кисельов Леонід Володимирович Тато оповідають Я в село приїхав дурний. Бригадир загадає копать траншеї. А ввечері поперек ниє страшенно. Чвалиш додому вже сам не свій. А мій господар тягне з бурта (хоч цілий день робив, як проклятий) Великий лантух. Дозволили взяти Картоплі гнилої – для скота. Ідеш з ним і міркуєш так (а в ніс від лантуха сморід винний): Чого […]...
- Володимир Володимирович Маяковський (1893-1930) Володимир Володимирович Маяковський – поет-новатор, драматург, публіцист, художник, творець оригінальної системи віршування, що помітно вплинула на розвиток модерністської поезії XX століття. Народився він у зубожілій дворянській родині неподалік від міста Кутаїсі. Навчання розпочав у місцевій гімназії, але через раптову смерть батька разом з матір’ю та двома сестрами переїхав до Москви, де й продовжив свою освіту […]...
- Сергій Володимирович Михалков Сергій Володимирович Михалков народився в 1913 році в Москві в сім’ї вченого-птахівника В. А. Михалкова. Казки Пушкіна, байки Крилова, вірші Лермонтова, Некрасова були першими улюбленими книгами майбутнього поета. Пізніше батько познайомив його з віршами Маяковського, Єсеніна, Дем’яна Бєдного, які дуже вплинули на перші дитячі віршовані досвіди Сергія Михалкова. В 1928 році в журналі “На підйомі” […]...
- ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ СОСЮРА В. Сосюра народився 6 січня 1898р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.). Мати поета, Марія Данилівна Локотош, робітниця з Луганська, працювала в домашньому господарстві, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав. Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється […]...
- ХЛЄБНІКОВ, Велимир Володимирович (1885 – 1922) ХЛЄБНІКОВ, Велимир Володимирович (Хлебников, Велимир Владимирович – 28.10.1885, с. Малі Дербети Астраханської губ. – 28.06.1922, с. Санталово Новгородської губ.) – російський поет. Батько поета, Володимир Олексійович Хлєбніков, – вчений, один з організаторів Астраханського заповідника, “шанувальник Дарвіна і Толстого, великий знавець царства птахів, що вивчав їх ціле життя” (автобіографічна “Анкета”, 1914); мати, Катерина […]...
- Василь Володимирович Биков Реферат на тему: Василь Володимирович Биков План 1. Короткі відомості про життя В. Бикова… … … … … … … … … … … … .ст.1 2. Повість Василя Бикова “Облава”… … … … … … … … … … … … … … … … .ст.2 3. Смерть і висновки творчості В. Бикова… … […]...
- НАБОКОВ, Володимир Володимирович (1899 – 1977) НАБОКОВ, Володимир Володимирович (Набоков, Владимир Владимирович – 23.04.1899, Санкт-Петербург – 12.07. 1977, Лозанна, Швейцарія) – російсько-американський письменник. Народився у сім’ї вченого і політика, нащадка татарського князя Набока Мурзи, Володимира Дмитровича Набокова, відомого юриста і громадського діяча, одного з лідерів Конституційно-демократичної (кадетської) партії, члена Державної Думи. Батько Набокова був англоманом, тому англійську мову […]...
- Юрій Милославський герой роману “Юрій Милославський, або Росіяни в 1612 році” Юрій Милославський герой історичного роману М. Н. Загоскина “Юрій Милославський, або Росіяни в 1612 році” (1829). Ю. М., вигаданий персонаж, поміщений автором в епоху неясного часу. Змушений присягнути польському королевичеві Владиславові – претендентові на російський трон, – Ю. М. попадає в гущавину подій, пов’язаних з формуванням народного ополчення в Нижньому Новгороді під керівництвом Минина й […]...
- Великі українці. Віталій Володимирович Кличко – Твір-біографічний опис Віталій Володимирович Кличко народився 19 липня 1971 року, в селі Біловодське, Киргизія. В 1995 році Віталій закінчив Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут, далі вчився в аспірантурі Національного університету фізичної культури і спорту України, захистив кандидатську дисертацію по темі: “Бокс: теорія і методика спортивного відбору” в Національному університеті фізичного виховання і спорту України в лютому 2000 року. Відомий, […]...
- Юрій Федькович – “буковинський Кобзар” Демократичний рух на західноукраїнських землях у 60-х роках XIX століття був передусім пов’язаний із діяльністю Юрія Федьковича. Письменник утверджував волелюбні ідеї, захищав соціальні й національні інтереси свого народу. Ю. Федькович народився у 1834 р. у мальовничому селі на Буковині. Краса рідної землі назавжди увійшла в мистецький світ письменника. Від простих, але душевно багатих людей перейняв […]...
- Клен Юрій Терцини Коли тебе сурма своєї туги Покличе знов у дальній рідний край, Де ждуть тебе безчестя і наруга, Слова над пеклом Дантовим згадай: “Сюди йдучи в скорботу і відчай, Надії мусиш знищити дощенту”. Гамуй, мандрівнику, смертельний жах, Коли в душі погасиш сірий день ти І сонце змеркне в чорних небесах. Нехай мовчазний і сумний Вергілій Тобі […]...
- Андрухович Юрій Ігорович Дванадцять обручів Андрухович Ю. А. Дванадцять обручів. – Критика, 2004 Самотній друже, мов у ночі пояс, Ти в таємниці світу оповитий. В цей вечір весняний ходи зі мною В корчмі на місяці горілку пити. Богдан-Ігор Антонич. I. Принагідні гості 1 У своїх листах з України Карл Йозеф Цумбруннен писав: “Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо […]...
- Андрухович Юрій Ігорович Московіада Андрухович Юрій Московіада. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. “Я прожив у Москві майже два роки, і то було чи не найщасливіші мої часи. Мабуть, саме з цієї причини в моєму романі стільки злості й чорної невдячності. Я досі не знаю, що в ньому більше важіть: втрачені можливості чи здобуті примари.” Нехай і на сей раз вони […]...
- Гарячий сніг – Юрій Бондарєв У роки Великої Вітчизняної війни письменник як артилериста пройшов довгий шлях від Сталінграда до Чехословаччини. Серед книг Юрія Бондарєва про війну “Гарячий сніг” займає особливе місце, відкриваючи нові підходи до вирішення етичних і психологічних завдань, поставлених ще в його перших повістях – “Батальйони просять вогню” і “Останні залпи”. Ці три книги про війну – цілісний […]...
- Клен Юрій Прокляті роки Недаром многих лет Свидетелем Господь меня поставил А. С. Пушкин Частина І Якась смутна і невесела осінь Зійшла, мов помаранча золота, Над Києвом, і олов’яні оси Дзижчали і співали з-за моста, Де вітер заплітав березам коси І цілував в розтулені вуста. (О спогади терпкі і непотрібні Про ті роки жорстокі і безхлібні!) Як прикрашали чорні […]...
- Андрухович Юрій Ігорович Рекреації Андрухович Ю. А. Рекреації, 1990 Сашкові й Віктору, Віктору й Сашкові, Без яких ця штука Не могла б народитися, – Присвячую “Чортопіль зусібіч оточений горами” (З краєзнавчого довідника початку ХХ століття) Ти, Хомський, чи, просто кажучи, Хома, якого ти хріна опинився у цьому поїзді, котрий аж надвечір вибрався з безконечних, здавалося, рівнин і десь так […]...
- Буряківець Юрій Дмитрович Україні В лузі ридає під вербами осінь. З урвищ пливе, виповзаючи, дим: Йдеш, Україно, замислено в простір. Чути там що? – канонаду чи грім? Тілом здригнешся, побачивши вбитих. Сумом наповниш багряні поля; Ліс, у якого обсмалено віти, В чорній сутані сумує здаля. Весни дубам чи корону повернуть? Хто ж те верхів’я скалічив у них? Ти не […]...
- Буряківець Юрій Дмитрович Молитва Не покидай небесний отче нас, Як то кидає неня те дитятко, Яке в розпуки народилось час, Коли немає для дитини батька. Ти бачиш: сонце промені в пучки Ген пов’язало в клопотах буденних, Людиною усівшись край ріки, Забути суєту оту щоденну. І в цю врочистую, притихлу мить, Порадь мені, знеможеному сину, Чим лікувати серце, що болить, […]...
- Юрій Андрухович як класик “актуальної” української літератури (народився 1960 року) Народився ум. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982), Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991), аспірантуру інституту літератури НАН України. Працював газетярем, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996). Мешкає у Івано-Франківську. Поет, […]...
- ЮРІЙ ЗБАНАЦЬКИЙ Юрій Оліферович Збанацький народився в селі Борсуків на Чернігівщині. Зростав на берегах відомої “зачарованої Десни”. Батько письменника – учасник першої світової війни – був поранений, довго хворів і рано помер. Мати за своє життя зазнала багато горя: поховала чотирьох маленьких дітей, у роки війни проводжала сина у партизанський загін і чекала, чекала… Ріс Юрко здібним […]...
- Юрій Яновський Юрій Яновський народився 27 серпня 1902 року в с. Нечаївка (хутір Майєрове) Компаніївського району Кіровоградської області у селянській родині. Коли хлопцеві не було ще й шести років, сім’я переїхала до Єлисаветграда. Вчився Ю. Яновський у народному та земському реальному училищах, потім вступив до Київського політехнічного інституту (1922- 1924 pp.). Навчання в інституті юнак не закінчив. […]...
- Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду (Юрій Яновський) Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду (Юрій Яновський) 20 жовтня 1944 року на полі бою біля невеликого прусського містечка в полеглого бійця Андрія Ткача, родом з Миколаєва, було знайдено пробиту трьома кулями окроплену кров’ю книгу Ю. Яновського “Вершники”. На одній із сторінок цієї книги, де трапилося вільне місце, Андрій Ткач вів […]...
- Збанацький Юрій – Біографія (1914-1994) Юрій Оліферович Збанацький народився в селі Борсуків на Чернігівщині. Зростав на берегах відомої “зачарованої десни”. Батько письменника – учасник першої світової війни – був поранений, довго хворів і рано помер. Мати за своє життя зазнала багато горя: поховала чотирьох маленьких дітей, у роки війни проводжала сина у партизанський загін і чекала, чекала… Ріс Юрко […]...
- ХТО ЦЕ ТАКИЙ? – ЮРІЙ СТАРОСТЕНКО Літературне читання 3 клас СВІТ ПРОЗИ Оповідання ЮРІЙ СТАРОСТЕНКО Юрій Старостенко зізнавався: “Коли я пишу для дітей про нашу прекрасну природу, я відчуваю, що знайшов своє місце в житті”. Письменник народився в Білорусі, але в одинадцять років разом із сім’єю переїхав до столиці України. Він змалечку любив природу, тож у своїх оповіданнях із захопленням розповідає […]...
- Юрій Федькович Народився Осип-Домінік Юрій Гординський де Федькович у селі Сторонець-Путилів (тепер селище Путила Чернівецької області) 8 серпня 1834 р. Батько охрестив його за латинським обрядом, тому і мав хлопець подвійне ім’я Осип-Домінік. У зрілому віці письменник зрікся латинської віри і взяв ім’я Юрій. Батько його був хоч і шляхтич, але малокультурний, грубий, діти і дружина потерпали […]...
- Шкрумеляк Юрій Народився 18 квітня 1895 р. в с. Ланчин на Станіславщині. Після закінчення гімназії навчався у Львівському та Празькому університетах на історико-філософському факультеті. Літературну діяльність розпочав під час Першої світової війни, у лавах легіону Українських січових стрільців, друкуючи свої твори в українській пресі Відня, в газеті “Свобода” тощо. В Галичині був добре знаний як автор творів […]...
- Юрій Михайлович Мушкетик Юрій Мушкетик – визнаний майстер сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п’єс. За роман “Крапля крові” автора відзначено Республіканською премією ім. М. Островського (1965), за роман “Позиція” – Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980). Народився Юрій Михайлович Мушкетик 21 […]...
- Юрій Федькович – як лірик Юрій Федькович – як лірик “Федькович – се талант переважно ліричний, – писав І. Франко, – всі його повісті, всі найкращі його поезії, навіяні теплими, індивідуальними чуттями самого автора так і здається, що автор співає і розказує всюди проте, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно лежить чаруюча сила його […]...
- Майстер корабля – Юрій Іванович Яновський Юрій Іванович Яновський (1902-1954 pp.) “Майстер корабля” Досвід роботи на Одеській кінофабриці дав живий матеріал для першого роману Юрія Яновського – “Майстер корабля”. У цьому творі автор намагається заглибитися у психіку людини, адже всі події твору подані через осмислення сімдесятирічного мемуариста. Майже всі персонажі твору мали реальних прототипів – працівників Одеської кінофабрики. Прототипом головного героя […]...
- Юрій Мушкетик – Черевики Юрій Мушкетик Черевики Згадують всілякі, здебільшого химерні історії, і все частіше чомусь вертаєшся думкою до отієї землі, до тої річки, понад якою бігав босоніж. Скільки про те босоніжжя понаписувано в книгах. А воно ж ой як недобре бігати без взувачки осінніми стернями. І як гірко мріялося про ту взувачку. Я й згадав оце через те. […]...
- Мушкетик Юрій Михайлович ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Мушкетик Юрій Михайлович (нар. 1929 р.) ЗАПАМ’ЯТАЙ Основні твори: повісті “Чорний хліб”, “Вогні серед ночі”, фантастично-пригодницька повість “З’їж серце лева”, “Жорстоке милосердя”, “Біла тінь”, “Смерть Сократа”, “Біль”, “Суд над Сенекою”, “Позиція”, “Вернися в дім свій”, “Віхола”, “Рубіж”, “Обвал”, “Жовтий цвіт кульбаби”, “Сльоза Офелії”, “Яса”. Юрій Мушкетик – визнаний майстер сучасної української прози. […]...
- Юрій Мушкетик Юрій Мушкетик Твори Юрія Мушкетика, як зазначалось ще у передмові до двотомного видання творів прозаїка (1979 p.), “добре знає не тільки український читач, вони викликають жваву зацікавленість у всесоюзної критики. Кращі твори письменника спонукають до широких творчих роздумів; критика підключає їх до дискусій з приводу важливих назрілих проблем, характерних явищ, провідних тенденцій розвитку багатонаціональної радянської […]...
- Юрій Іванович Яновський Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902р. в с. Нечаївці (Компаніївський район Кіровоградської області), де колись був хутір пана Майєра. У квітні 1945р. Ю. Яновський з уст матері записав деякі подробиці про свій родовід та місце народження, а опубліковані вони повністю 1983р. Сім’я мала дев’ятеро дітей; злидні й нестатки змушували її кілька разів змінювати місце […]...
- ЛЕЛЕКИ – ЮРІЙ ЗБАНАЦЬКИЙ Літературне читання 3 клас СВІТ ПРОЗИ Оповідання ЮРІЙ ЗБАНАЦЬКИЙ “Уже багато років я не заходжу щоденно до класу, не вітаюся зі своїми учнями. Я розмовляю з ними у своїх оповіданнях, повістях. Незрима ниточка на все життя зв’язала мене зі школою. Я не втомлююся розмовляти зі своїми читачами-школярами” – так писав про себе Юрій Збанацький. “Незрима […]...