Полісемія
Полісемія (грецьк. polysemos – багатозначний) – багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. Наприклад, слово “драматургія” означає: 1) драматичне мистецтво; 2) : сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи; 3) теорія побудови драматичного твору. Розвиток П. відбувається здебільшого на основі подібності або суміжності предметів чи явищ, які називаються певним словом.
З огляду на це розрізняють метафоричне та метонімічне
Часто їх зв’язок грунтується на певних асоціативних смислових ознаках, що у художніх текстах буває досить прозорим, як, наприклад, при вживанні лексеми “дощ” у творах М. Коцюбинського: “Ідуть дощі” . (пряме значення) та “І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів” (переносне значення). У поетичній мові особливо яскраво
Франко). Тут прикметник “чорний” вказує не лише на колір, але й виражає значення “важкий, гнітючий”.





Related posts:
- Значення слова Значення слова – відображення в слові певного явища дійсності (предмета, якості, відношення, дії). Розрізняють лексичне (індивідуальне) і граматичне (узагальнене, абстраговане) З. с. Граматичне З. с. регулярно виражається в мові за допомогою спеціальних відповідних засобів, співіснує в слові завдяки єдності з його конкретним (лексичним) значенням, наприклад, значення жіночого роду іменника “література” чи минулого часу дієслівної форми […]...
- Полісемія слова. Розвиток лексичного значення слова Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями. Лексичне значення слова – це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає. Наприклад, лексичне значення слова портрет – це “зображення або опис людини чи групи людей”. У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово однозначне, а здатність виражати різні […]...
- Слово Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, що є назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності. Йому притаманні семантичні, фонетичні, граматичні ознаки, специфічні для кожної мови. С складається з морфем, виступає компонентом речення і може становити собою сукупність словоформ (див.: ). У С. закріплюються результати пізнавальної діяльності людей, воно є засобом вираження, передачі та формування понять. […]...
- Парадигма Парадигма (грецьк. parаdeigma – приклад, взірець) – 1. Ряд об’єднаних певною спільною ознакою мовних одиниць, кожна з яких визначається через відношення протиставлення до інших, тобто через парадигматичні відношення (див.: , ). Спочатку термін “П.” зі значенням “взірець словозміни, система словоформ, які утворюють одну лексему” (наприклад, правда, правди, правді, правдою і т-п.) застосовувався у морфології, а […]...
- Підтекст Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання. П. існує тільки в зв’язку з вербально вираженим змістом, супроводить і водночас частково чи повністю змінює його. П. зумовлений деформуванням прямого змісту словесних значень під впливом контексту і позамовних факторів – відтворюваної ситуації, позиції мовця, його комунікативної мети. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, […]...
- Внутрішня форма слова Внутрішня форма слова – певні особливості зв’язку звукової будови слова з його первісним значенням; спосіб структурної та семантичної мотивованості слова іншими словами. Інакше кажучи, В. ф. с. – це первісне (етимологічне) значення, що виникає з опорою на якусь названу словом ознаку (не обов’язково суттєву) предмета або явища. Наприклад, назва лободи “мучинець” є похідною від слова […]...
- Яка роль тропів у художньому творі? Художня література змальовує життя в яскравих образах. Ії інструмент – слово, яке може мати пряме і переносне значення. У ньому також розрізняють основні та вторинні ознаки. Так, основне значення слова “море” – великий водний простір із солоною водою, більш-менш оточений сушею. Це пряме значення слова. Але в цьому слові неважко знайти інші різноманітні ознаки та […]...
- Символізм Символізм – літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст. Розвинувся в умовах кризи суспільства, передчуття майбутніх соціальних потрясінь. Для символізму характерні: інтерес до проблеми особистості, іносказання, орієнтація на ірраціональний бік слова – його звучання, ритм, які повинні були замінити точне значення слова. На місце художнього образу, який відтворював певне явище, було поставлено художній символ, […]...
- Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
- Етимологія Етимологія (грецьк. etymologia, від etymon – справжнє значення слова і logos – слово, вчення) – встановлення походження слова; науково-дослідна процедура розкриття походження й історії розвитку звукової форми та значення слова чи морфеми, а також результат цієї процедури; розділ історичного мовознавства, предметом вивчення якого є лексика з метою виявлення первісної будови та давніх значень слів однієї […]...
- Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. Для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...
- Схема римування Схема римування – схема розташування рим у віршовій структурі, позначувана літерами української (або латинської) абетки. Поширені в силабо-тонічній системі такі різновиди С р.: суміжне, або парне (аа бб…), перехресне (абаб), кільцеве, або оповите (абба), тернарне (аабввб), кватернарне (ааабвввб). Трапляються й інші С. р. залежно від строфічної будови (терцет, сонет, секстина, нона, децима, онегінська строфа і […]...
- Тропи в українській літературі У зображенні дійсності, яке дають твори літератури, важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменникові втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і явища, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називають тропами. […]...
- Структура літературною твору Структура літературною твору (лат. structura – будова, розміщення, порядок) – спосіб зв’язку між складовими частинами, компонентами твору як цілісного організму, система істотних відношень між ними. Ще з часів Аристотеля С. л. т. вбачали у відношеннях теми, фабули, перипетій, характерів дійових осіб, мовних засобів. Філософи (передусім Г.-В.-Ф. Гегель) характеризують чотиричленну структуру твору: смисл, зміст, внутрішню і […]...
- Антитеза Антитеза (грецьк. antithesis – суперечність) – стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів: Випала ж зима! – Що тепер всім воля, Врізала вам поля, В головах тополя, А голів нема! (П-Тичина). Антитетичний принцип світосприймання притаманний багатьом фольклорним жанрам, […]...
- Коліно Коліно – частина пісенного рядка між паузами (цезурами), що складає ритмомелодійну одиницю в загальній метричній структурі пісенної строфи (куплету). Наприклад, строфа старовинної козацької пісні має таку будову: Сокіл з орлом, // сокіл з орлом // купається, Сокіл орла // питається. Складається з двох однакових, гетерометричних (нерівномірних) стихів (рядків) – три – і двоколійного. Складочисельно її […]...
- Конотація Конотація (лат. сum, соn – разом, notare – відмічати, позначати) – додаткове до основного, денотативного (денотат), значення знака, що містить інформацію про експресивну силу та оцінну вартість даного знака, а також емоції та волевиявлення, що супроводжують його використання. Термін “К.” виник ще у схоластичній логіці. З XVII ст. він став вживатись у мовознавстві, а з […]...
- Порівняння Порівняння – троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв’язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. (“Блукай та їж недолі хліб і вмри, / Як гордий флоренцієць, у вигнанні” – Ю. Клен) або предиката – подібний, схожий, нагадує, здається та ін. (“На […]...
- Омограф Омограф (грецьк. homos – однаковий, grapho – пишу) – слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному, мають відмінні наголоси та зміст (замок – замок, мука – мука, кулик – кулик тощо). О. часто зустрічається в літературних, зокрема поетичних текстах: На юність молодість лягла – Її обличчя опівденне… Прийшла дорога дорога До нас – до тебе […]...
- Сутність поняття “бароко” – БАРОКО ЯК ПЕРШИЙ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАПРЯМ ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ § 2. БАРОКО ЯК ПЕРШИЙ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАПРЯМ Ми осягаємо істину не лише розумом, а и серцем. Саме серцем ми пізнаємо перші принципи, І марно розум, не маючи в них опори, силкується їх спростувати. Б. Паскаль Людині XVII ст. відкрилася сила власного розуму, її внутрішніх можливостей. Вона намагалася проникнути […]...
- Досвід Досвід – сукупність знань, навичок, здобутих людиною у житті і засвоєних, випробуваних на практиці. В літературознавстві Д.. конкретизується як художньо-естетичний Д. письменника, читача, дослідника літератури і відрізняється від їхнього життєвого Д. У структурі художньо-естетичного Д. взаємодіють знання історії мистецтва, навички художньої діяльності, розвинутий естетичний смак, враження від сприйнятих художніх творів, емоційна пам’ять, знання мови мистецтва, […]...
- Збірник Збірник – видання, яке охоплює ряд творів одного (авторський 3.) або кількох (колективний 3.) авторів. 3. літературно-художніх творів поділяються на альманах, антологію, хрестоматію. Поняття увів Г. Квітка-Основ’яненко у “Супліці до пана-іздателя”. Цей термін означає також рукописні (іноді друковані) книги, відомі як “Ізборник Святослава” (1073, 1076), перекладений києво-руською мовою “Златоуст” (ХІ-ХП ст.), книга афоризмів “Пчела” (XIII […]...
- Мова художньої літератури (Поетична мова) Мова художньої літератури (Поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М. х. л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою та художнім мовленням, але зв’язок з літературною мовою трактують по-різному, нерідко розглядають як один із функціональних стилів, літературної мови, а […]...
- Алонім Алонім (грецьк. alios – інший, опута – ім’я) – друге ім’я особи (Юрій Георгій; Юрій Клен, “Колись страшну потвору Переміг /Святий Георгій у яснім шоломі” ; Є. Маланюк, “Ось світлий Юрій над забитим гадом, /Над тим, що звалось “І Петербург”; географічного об’єкта (Г. Чупринка, “Дід Дніпро, Дніпро-Славута/смертно зблід”); слова не з спорідненим, а з тотожним […]...
- Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- ПАРОНОМАЗІЯ Парономазія (грец. &;#960;&;#945;&;#961;&;#959;&;#957;&;#959;&;#956;&;#945;&;#963;&;#943;&;#945; – біля і &;#959;&;#957;&;#959;&;#956;&;#940;&;#963;ω – називаю) – це стилі – стична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Наприклад: “Раділи радієм, плутоново плодились, // А ми світили вами, аж посліпли… //їв судний день чорнобильський збудились…” (М. Влад). Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з причини того, що вони […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Інтелектуалізм у літературі Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus – розум, пізнання, intellectualis – розумовий, розсудливий) – умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духов-ного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, […]...
- Володимир Сосюра – Ластівки на сонці, ластівки на сонці Ластівки на сонці, ластівки на сонці, як твої зіниці в радісних очах… Зацвіли ромашки десь на горизонті, й пахнуть поцілунки, як китайський чай. Я твою шинелю цілував до болю і твої коліна, любі без кінця, ніжні та рожеві, як берізки голі, що ростуть далеко, на чужих сонцях… Бачу за морями молоді дороги, де припав до […]...
- Апокопа Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення: Що кидає тебе у відчай? Котра частина твого “я”? Ота, що плаче?, Та, що квилить? Ота, що наріка? (Л. Ярмак). Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка” […]...
- Історичні зміни в морфемній будові слова Зміни в словниковому складі мови, а також зміни в значенні слів спричиняють процеси, що викликають зміни у структурі слів та їх основ. Опрощення – іст. зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф (жи-р, на-род, жи-в-іт, по-душ-к-а, пи-р, вік-н-о). Буває повним і неповним, при неповному […]...
- Кульмінація Кульмінація (лат. сulmen – вершина) – момент найвищого піднесення, напруження, розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв’язка. Термін “К.” використовується при аналізі сюжету епічного, драматичного та ліро-епічного твору. Кульмінаційні моменти притаманні й ліричним творам. К. виразніша у художніх текстах, де головна увага автора зосереджена на вчинках головного героя, […]...
- Фонема Фонема (грецьк. phonema – звук, голос) – найменша неподільна звукова одиниця мови, що поєднує в собі різні диференціальні ознаки і служить для побудови та розрізнення морфем і слів. У мовленні реалізується у звуках, що називаються алофонами, або варіантами. Уперше термін “Ф.” використав французький мовознавець А. Дуфрі – Держене в 1873 у значенні “мовний звук”. Згодом […]...
- ЕЛІПСИС Еліпсис (грец. ε&;#955;&;#955;εΙΨΙ&;#950; – пропуск, нестача) – це стилістична фігура, побудована шляхом пропуску слова або кількох слів. Наприклад: Зостались ви, пісні старії, Щоб старину згадати нам, Старим – літа їх молодії.(О. Корсун) В останньому рядку тут опущено слово “згадати”. Еліпсис може посилювати динамічність фрази, напруженість зміни дії, підкреслювати лаконізм, ліричну схвильованість, розмовні інтонації. Еліпсис часто […]...
- Абсурд Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях “література абсурду”, “театр абсурду”, які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто […]...
- Київські глаголичні листки “Київські глаголичні листки” – одна з найдавніших києво-руських писемних пам’яток, що датується X ст., написана глаголицею – первісним слов’янським алфавітом, створеним у IX ст. Пам’ятка складається із семи пергаментних аркушів. Включає апостольські читання, молитву до Св. Марії, зібрання західнохристиянських мес – місал (книга текстів для проведення меси), а також пісень, благословень, молитов на всі дні […]...
- РИТОРИЧНІ ФІГУРИ Риторичними фігурами (грец. &;#961;&;#951;&;#964;&;#959;&;#961;Ι&;#954;&;#942; – риторика, наука про ораторське мистецтво) називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер. Риторичні фігури постають внаслідок порушення комунікативно-логічних норм висловлювання, оскільки ті діалогічні інтонації, які вони вносять у процес мовлення, не розраховані на реальну відповідь або практичну дію, як це має місце в “живому”, побутовому спілкуванні, […]...
- Синестезія Синестезія (грецьк. synaesthesis – одночасне відчуття) – художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів. Найяскравіше С. проявилася у ліриці раннього П. Тичини – поета, схильного до “кольорового слуху” та “слухового кольору”, здатного сприймати, […]...
- Явища омонімії і паронімії в СУМ У лінгвістиці омонімами вважаються слова, або окремі граматичні форми, а також стійкі словосполучення, морфеми, синтаксичні констр-ціїї, які при однаковому звучанні мають абсолютно різні значення. В лексиці омоніми – це слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях: 1) травлений – оброблений шляхом травлення; 2)травлений – засвоєний у процесі […]...