Поштовх для написання роману “Останній світ”
Поштовхом для написання роману “Останній світ” стала робота К. Рансмайра над прозовими перекладами “Метаморфоз” Овідія, які замовило одне поважне німецьке видавництво. На кілька років Овідієві “Метаморфози” заполонили уяву письменника. У “Задумі до роману” К. Рансамайр подав таку характеристику свого твору: “Тема – зникнення і реконструю-вання літератури, поезії; матеріал – “Метаморфози” Публія Овідія Назо-на”. “Останній світ” став яскравою ілюстрацією концепції постмодернізму про “світ як
Сама реальність сприймається як різновид безмежного тексту, а “чужий” текст стає героєм нового твору.
Сюжетну канву роману становить подорож римського громадянина Котта до чорноморського міста Томи, де перебував в засланні поет Публій Овідій Назон. Спонукали Котта до цієї подорожі непевні чутки про поетову смерть, бажання розшукати або його самого, або його могилу й останній Назонів твір “Метаморфози”, який опальний поет спалив, залишаючи Рим.
Котта прагнув розшукати “Метаморфози”, а натомість знайшов у Томах “живих” персонажів, а от тексту не знайшов. “Матеріалізація”
Художній світ роману складний і неоднозначний. Його головним законом є метаморфози. Перше, на що читач звертає увагу, це дивне поєднання в одному творі рис різних історичних епох. Події, що відбуваються в романі, пов’язані з античністю, але визначити історичний час “Останнього світу” дуже складно: міфічні, історичні, вигадані персонажі живуть у якомусь умовному, або “останньому”, часі, де наче спресована вся історія людства.
Тому Піфагор, давньогрецький математик, філософ і вчений, що народився близько 570 р. до н. е., перетворюється в романі на слугу Публія Овідія Назона, римського поета, який народився 43 р. до н. е. А один із персонажів – Діт – виявляється ветераном і дезертиром Другої світової війни. Із цього сплаву різних історичних епох виникає своєрідний художній “позачасовий” простір твору – “останній світ”, в якому втрачаються і реальні просторові поняття. Наприклад, той же Діт під час Другої світової війни бував у Констанці, потім його, тяжко пораненого, привезли у Томи; у Томи з Констанци колись ходив навіть автобус (хоча Констанца – теперішня назва давніх Томів).
Сам поет-митець, який подав у “Метаморфозах” історію людської цивілізації, став головним героєм роману К. Рансмайра, хоча жодного разу він не з’являється перед читачем, лише у Коттових спогадах та розповідях про нього інших людей. Метаморфоза, або реконструювання, тобто зміни відповідно до певних вимог часу, чи відновлення того, що вже втрачено, стає композиційним принципом будови твору й основним смисловим принципом. Змін зазнають усі і все: Томи, мешканці міста, природа.
Не знайшовши Назона, але частково почувши його книгу від Ехо й частково побачивши її на килимах німої ткалі Арахни, змінюється і Котта.
К. Рансмайр зазначав, що від самого читача, від його здатності сприймати залежатиме, наскільки його захопить асоціативне поле, чи наштовхне на власні роздуми й інтерпретації. Тому “Останній світ” можна сприймати як суворий вирок людській цивілізації, що неминуче йде до загибелі, вичерпавши свою культуру, моральні й художні цінності. А можна як “по-стмодерністську гру”, в якій один художній текст уживається в іншому, утверджуючи “сталість мінливості” буття, спонукаючи читача вичитувати авторський “підтекст” і створювати власний “надтекст”.
Підштовхнуть до цього читача й коментарі автора до власного роману – “Овідіїв репертуар”, де коротко характеризуються персонажі “Останнього світу” та їхні античні прототипи, хоча й у цьому розділі твору відчувається певна авторська іронія.
Метаморфози в романі “Останній світ” стають законом буття: все змінюється, перетворюється, але ці перетворення не підлягають логічному тлумаченню, вони несподівані й абсурдні, і єдине, що їх спрямовує – генетична спорідненість із “Метаморфозами” Овідія. У такий спосіб К. Рансмайр втілює постмодерністську ідею “світу як тексту”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)