Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Пошуки жанру

Пошуки жанру

Артист оригінального жанру Павло Дуров проводить ніч на штрафному майданчику ДАІ провінційного містечка. Бампер його “Жигулів” розбитий “ЗІЛом”-поливалку, притулитися на ніч йому ніде. Розмірковуючи про те, чому їздить він по всій країні без видимої мети, Дуров відчуває, що “втратив свої пази”, втратив своє місце в житті і відчуття необхідності жанру.

Він не розуміє, чи тримається за право бути творцем чудес чи соромиться свого жанру. Він не знає, чи потрібні кому-небудь чудеса.

Дуров прислухається до розмови мерців

– жертв дорожньо-транспортних пригод, присутніх вночі на штрафному майданчику, і намагається дізнатися у них: що там, звідки вони приходять? Але один із мерців сумно відповідає йому: не вашого поки що це розуму справа. Заснув Дурову сниться чудова пора, коли він був повноправною частиною, а може бути, і центром життя.

Прокинувшись і полагодивши машину, Дуров продовжує свій шлях. Неподалік від Феодосії він бере попутниць, одна з яких, продавщиця пива Алла Філіпук, розшукує свого коханого Миколи Соловейкіна. Як не намагається Алла запевнити себе, що для кохання необхідно жити одними інтересами з коханим і відчувати

до нього повагу, в кінці шляху вона зізнається, що саме Колька-паразит зробив її справжньою жінкою і тільки в цьому причина її прагнення до нього.

Змінивши свій маршрут, Дуров довозить Аллу до порома і пливе з нею через Керченську протоку до Новоросійська, де Алла і знаходить недолугого Миколая. Той сидить на палубі земснарядами точить зубило, “щоб виявити у себе сильні сторони натури”. Після ночі любові з “солодкою” Аллою Микола виходить на палубу і вплав залишає земснаряд.

Ще однією попутницею Дурова стає Маманя. Вона сідає в його машину поблизу Великих Лук і розповідає, що їде до доньки Зінаїді в селище Сольці Новгородської області. Зять Костянтин загуляв з бібліотекаркою Ларискою, Маманя їде залагоджувати сімейні проблеми. По дорозі Дуров підвозить бухгалтера обласної в’язниці Жукова, і Маманя швиденько домовляється, що той заїде в Сольці, щоб пригрозити зятеві. Потрапивши в гості до Маманіним родичам, Дуров не відразу вибирається від них.

Він спорожняє незліченні півлітрівки, їсть Маманіни пельмені, спить з красунею Зінаїдою і мріє про диво. У цей час приїхав до Сольці Жуков закохується в Лариску-розлучницю. Прокинувшись після бурхливої п’яною і любовної ночі, Дуров відчуває, як “щось було близько, але не здійснилося, розгорілося майже щосили, але згасло”. І все-таки він щасливий від того, що був готовий роздрукувати мішки з реквізитом, був у двох кроках від жанру. По дорозі на південь Дуров знайомиться з Олексієм Харитоновим. На “Москвичі” власної збірки той уже третій тиждень везе свою велику родину з Тюмені в Крим.

Вся сім’я, навіть тішачи, вірить, що незважаючи ні на що досягне мети. Незабаром у “Москвича” відмовляють гальма і він звалюється в кювет. Дуров проїжджає було повз на своїх нових “Жигулях”, але скоро сам ледь не стає жертвою аварії. Тоді він повертається, бере сім’ю Льоші Харитонова в свою машину і відвозить в Коктебель, до моря. Самого ж Дурова чекають в дешевому готелі на Золотих Пісках колеги, артисти вимираючого жанру.

Вони домовилися відпочити разом, не кажучи ні слова про роботу. Але Дуров не поспішає До них, розуміючи: їм не уникнути розмов про те, що жанр тікає з-під коліс… У невеликому прибалтійському містечку Дурова приймають за фальшивомонетника, тому що він розплачується новенькими купюрами, саме такими, які виготовив справжній фальшивомонетник. Дуров ж отримав ці гроші за постановку спортивного свята “День, дзвени!”. Йому вдається виправдатися тільки тим, що він дарує всі купюри незнайомим молодятам з місцевого комбінату.

Де-не-як вибравшись з весілля, в дорозі він зустрічає свого колегу, колишнього нерозлучного одного Сашку, і з’ясовує, що Сашко і є той самий фальшивомонетник, за якого взяли Дурова.

Колишній ілюзіоніст виготовив фальшиві гроші від відчаю. Почувши розповідь Дурова про подорож у пошуках жанру, Сашка спалює фальшиві купюри і, злегка чаклуючи, вилучає з обігу ті, які вже встиг пустити в оборот. Наступний пасажир Дурова – юний хіпі Аркадіус. Школу він кинув, в армію не пішов через плоскостопість. Тепер Аркадіус їде до Москви, щоб подивитися “Мону Лізу”, що знаходиться там проїздом з Японії до Парижа.

В якості плати за проїзд Аркадіус віддає Дурову вірші власного твору – про театр без стін і даху, який розбили на сільській вулиці чотирнадцять ледарів і капітан Іван. Несподівано Дуров розуміє, що ті п’ятнадцять, про яких написано цей вірш, – він і його колеги по жанру. Піддаючись миттєвому пориву, він їде в Долину, де й має відбутися диво. Ілюзіоністи Олександр, Брюс, Вацлав, Гійом, Дітер, Овсій, Жан-Клод, Збігнев, Кендзабуро, Луїджі, Махмуд, Норман і Оскар збираються в горах неподалік від табору гляциологов.

Кожен з них пережив за ці роки щастя в коханні, тонув, гинув, випливав, виборсувався, сумував і скаженів від відчаю, але ніхто не зрадив молодість за великі чи малі гроші, ніхто не придбав в подорожах нахабство, жорстокість і свинство. Табір покинуть гляціології, тому що очікується сходження лавин. Але ілюзіоністи вирішують перетворити цю Долину в долину чудес і розгортають свій реквізит: Генератор Як Ніби, Тарілки Ехо, Бочку уособлення, Шланги Минулого, Порохові Нитки Майбутнього і т. п.

Тут три величезних лавини змітають і фокусників, і їх дива. Юний Аркадіус злиться, потрапивши до Москви: виявляється, довгоочікуване побачення з “Моною Лізою” буде відбуватися не наодинці, а в натовпі людей; сучасний світ підносить йому чергову “лажу”. Але раптом, коли він вдивляється в картину, Мона Ліза піднімає руку, закриваючи свою посмішку, і Аркадіус бачить її долоня – то диво і щастя, якого вистачить йому на все життя. Невідомо, які явища відбулися в лавинної масі, але вночі Дуров і його товариші опиняються на її поверхні. Їх реквізит знищений, у них не залишилося ні почуттів, ні спогадів.

Як раптом вони бачать далеко іншу долину і розуміють, що вона-то і є справжня Долина, до якої всі вони прагнули. Їх оточує повітря любові, на їхніх очах відбувається диво озер, диво дерев, диво нічних світил, диво трави і квітів. Друзі йдуть за дивом лева в глиб Долини і готуються до зустрічі з новими чудесами.

Пошуки жанру

« Народно-релігійні свята й обряди у поезіях Б.-І. Антонича

Твір на тему: “Вчитель, якому я вдячний за…” »

Related posts: