Послухайте поезії весну

Творчість Лесі Українки вражає насамперед силою її жіночого духу, ну і, звичайно, унікальністю художнього таланту. За мужністю й полум’яністю своєї поезії вона перевершила багатьох чоловіків, залишаючись усе тією ж чутливою, ніжною жінкою. Доля знущалася над нею, а Лариса “сміялася крізь сльози” і “сподівалася без надії”.

Так, у пошуках сили й боротьбі з невиліковною на той час хворобою сухоти, видатна поетеса створювала свої шедеври, що дивують своїм оптимізмом, вірою у щастя, природністю, невимушеною щирістю в любові.

“Весняною”

можна назвати поезію Лесі Українки, бо вона пробуджує почуття, зеленіє новизною, розпускається квітками справжності й розтікається ручаями ліричної свідомості. Крім того, чимало віршів присвячені саме цій порі року: “Давня весна”, “Стояла я і слухала весну” тощо. У моменти хворої самотності й відчаю згадка про пробудження природи від зимового сну давала поетесі наснаги, і тому поезії, написані в цей час, не зважаючи ні на що, сповнені любов’ю до життя та радісними відкриттями. Характерна в цьому плані така лірична медитація як “Давня весна”. Поетеса наділяє головну героїню – весну
– людськими рисами: весела, щедра, мила; показує її як діяльну, активну господиню природи, що грає сонячним промінням і повсюди розкидає квіти турботи й надії.

Динамізм, легкість, безмежність “Лесиної” весни відчувається з перших рядків. Унікальні метафоричні епітети “зелений шум”, “веселая луна” розширюють гаму позавіршових емоцій. Контраст людського буття й природи виражений її станом: “хвора й самотна”.

Я думала: “Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна”.

Але як істинний романтик (точніше неоромантик), Леся Українка віддається повному єднанню з природою, її внутрішній світ гармоніює зі світом природи. Її лірична героїня починає помічати незначні деталі, без яких миттю раніше відчувала себе обділеною і покинутою: цвіт яблуні, спів вітру і пташок.

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

І серце її наповнюється світлим відчуттям вдячності за все, що принесла в її життя природа весни.

Отже, Леся Українка внесла в українську літературу небувалу свіжість свого мужнього жіночого серця і зламала назавжди стереотип “слабкої жінки”, встановивши замість нього монумент природної краси й досконалості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Послухайте поезії весну