Постмодернізм

XX – ПОЧАТОК XXI СТОЛІТЬ

Постмодернізм

Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, який в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін “постмодернізм” згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца “Криза європейської культури” (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х рр. спершу для означення стильових тенденцій

в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі – у літературі, живописі та музиці (поп-арт, “новий реалізм”, гепенінг тощо).

Як філософська категорія термін “постмодернізм” отримав поширення завдяки філософам Жаку Деріда, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко й, особливо, книзі французького філософа Жана-Франсуа Ліотара “Стан постмодерну” (1979).

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди

випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з “чистим” матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Визначальні риси постмодернізму:

– культ незалежної особистості;

– потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

– прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

– бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

– використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

– зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

– суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

– сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

– запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

– як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;

– іронічність та пародійність.

Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі риси:

– невизначеність;

– фрагментарність;

– деканонізація;

– втрата Я;

– іронія;

– гібридизація;

– карнавальність;

– сконструйованість.

Порівняльна таблиця “модернізм – постмодернізм” за Брайніним – Парсеком

Модернізм

Постмодернізм

Скандальність

Конформізм

Антиміщанський пафос

Відсутність пафосу

Емоційне заперечення попереднього

Ділове заперечення попереднього

Первинність як позиція

Вторинність як позиція

Оцінне в самоназві: “Ми – нове”

Безоціночне в самоназві: “Ми – все”

Декларована елітарність

Недекларована демократичність

Переважання ідеального над матеріальним

Комерційний успіх

Віра у високе мистецтво

Антиутопічність

Фактична культурна спадкоємність

Відмова від попередньої культурної парадигми

Виразність кордону мистецтво-немистецтво

Усе може називатися мистецтвом

Герой літератури постмодернізму – людина, яка почувається “дуже незатишно у холодному всесвіті” (У. Еко), є розгублена, усамітнена, яка втратила духовні орієнтири, зневірилась в ідеалах минулого. Постмодернізм зобов’язаний своїм виникненням розвиткові новітніх засобів масових комунікацій – телебачення, відеотехніки, комп’ютерної техніки.

Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на моделюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю – відеокліпами, комп’ютерними іграми, диснеївськими атракціонами.

Серед перших виразно постмодерністських творів – романи Умберто Еко “Ім’я троянди” (1980), П. Зюскінда “Запахи” (1985), Д. Апдайка “Версія Роджерса” (1985), Томаса Пінчона “Веселка гравітації” (1973).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Постмодернізм