Повість жанрової форми
РОЗДІЛ ІV. РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
3.ЕПІЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ
3.2. Система епічних жанрів
3.2.3. Повість жанрової форми
Повість – епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю.
Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри.
Якщо в оповіданні найчастіше в центрі
Подібну тісну співвіднесеність прозаїчних та віршових жанрів В. Домбровський свого часу обгрунтовував теорією розкладу поетичного змісту в прозі. На його думку, подібно до того, як роман у процесі історичного розвитку літератури прийшов на зміну героїчній епопеї, так у свою чергу повість замінила поему.
В літературі Київської Русі повістями називали або літописи (“Повість минулих літ”), або житія святих (“Повість про Акіра Премудрого”), або воїнські повісті (“Історія Іудейської війни” Йосифа Флавія). Співвіднесеність повістевої форми з розповідями про діяння реальних та легендарних осіб, викладом хроніки історичних подій якнайкраще відповідає етимології самого слова “Повість” – це, власне, “повість” (де префікс по – вказує на віднесеність у минулий час, а вість – значить повідомлення, розповідь, тобто – вість про минуле, розповідь про те, що колись відбулося). В такому жанровому розумінні повість повинна була відрізнити всі об’єктивно-розповідні твори (ті, які мали внутрішню авторську настанову на достовірне, об’єктивно-історичне висвітлення фактів життя) від творів, орієнтованих на вимисел. Майже до кінця XVIII століття жанр повісті, який весь цей час плідно розвивається, не використовується в значенні терміна. Свої жанрові, власне літературно-художні, риси повість отримує з розвитком поняття вимислу в літературі, коли документальності її змісту була протиставлена вигадана фабула.
В 1832 році Н. Кошанський давав таке визначення жанру: “Повісті бувають: істинні та вимислені. До істинних належать історичні та реальні. До вимислених: моральні, почуттєві і т. п.”.
У сучасному розумінні повість існує з першої половини XIX століття (“Маруся”, “Сердешна Оксана” Г. Квітки-Основ’яненка). Подальша жанрова еволюція повісті пов’язана з творчістю Марка Вовчка (“Інститутка”), Т. Шевченка (“Художник”, “Музикант”). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький (“Микола Джеря”), Б. Грінченко (“Серед темної ночі”, “Під тихими вербами”), І. Франко (“Захар Беркут”), М. Коцюбинський (“Fata morgana”), О. Кобилянська (“Земля”).
У літературі 20-30-х років XX століття провідне місце посідали повісті М. Хвильового (“Санаторійна зона”), В. Підмогильного (“Третя революція”), П. Панча (“Голубі ешелони”).
В сучасній літературі важливе місце повість посідає у творчості О. Гончара, Г. Тютюнника, Б. Харчука, В. Шевчука, Є. Гуцала, В. Дрозда, В. Яворівського. Як і роман, вона може мати жанрові різновиди: історична, соціально-побутова, політична, пригодницька, фантастична.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)