Приреченість поета на самотність в умовах вищого світу
Шкільний твір по російській літературі за творчістю М. Ю. Лєрмонтова. Поети XX століття сприймали і зараз сприймають М. Ю Лєрмонтова як свого сучасника, хоча прожив він усього лише 27 років. Задуми його не здійснювалися, брутальні чутки вперто гримувала його то в похмурого скептика, то. в невгамовного гусара. І кожний з поетів знаходив у Лєрмонтові близький йому мотив, кожний уявляв його собі по-новому. Якщо Ахматова згадає Лєрмонтова там, “де гірські трави чарівно духмяніють”, то Антокольський пов’яже образ поета з буйною грозою, з бунтівливою
На чутливу душу дитини, яка плакала в колисці, слухаючи материну пісню, обрушується жорстока родинна драма, сварки батька й бабусі. У легендах про Пугачова, піснях про Стеньку Разіна, у красі Кавказьких гір до Лєрмонтова приходить мрія про волю. А натомість він бачить у маєтку матері принижених кріпаків і сповнюється жахом, викрикнувши: “Бабуньо! Хіба ж йож-на бити людей?! Я забороняю.'”.
Читання Пушкіна й Шіллера, уроки історії, розповіді про 1812 рік народжують в душі молодого Лєрмонтова прагнення
Проте Лєрмонтов не відмовився прагнути до свободи, хоча й усвідомлював її недосяжність. Поет не упокорився, і зухвале бажання бунтувати надихало його. А-мрія про гармонійне життя, про духовну єдність з усім світом не залишала поета навіть напередодні смерті.
Про це свідчать прекрасні вірші Лєрмонтова “Хмари”, “Виходжу сам я на дорогу”, “і січня 1840 року”.
Суспільство, що оточувало поета, викликало в ньото неприйняття. Однаковість людей і їхня нездатність мислити унеможливлюють спілкування з ними. Поет приречений на самотність: “Життя моє – я сам”, – пише він М, А. Лопухікій. Але зневага до суспільства і самотність пригнічують поета.
Він боїться розірвати все, що його пов’язує з людьми, боїться скептицизму, яким отруюватиме душу поета підленький вищий світ. Лєрмонтов ноче, як він пише в одному з листів, “прогнати, геть холодну іронію, що нестримно прокрадається вдушу”, але не може зробити цього, бо “світ” викликає в нього лише відразу й зневагу.
Складне протиборство почуттів, трагізм поетової долі у вищому світі відкриваються нам у багатьох віршах Лєрмонтова, наприклад, “Смерть Поета”, “Світ”, зображений. у цих творах, не тільки нудний, а навіть злочинний: він убиває поетів. Так, звинувачуючи безпосереднього вбивддю Пушкіна, поет вказує тахож на його таємних убивць. Лєрмонтов захоплюється бунтівливим духом Пушкіна, але разом з тим усвідомлює, що бунтувати самому, коли тебе ніхто не підтримує, – марна річ. Марна тому, що увесь світ відгороджений від волелюбного духу бентежного поета стіною несправедливості, брехні, байдужості та підлості.
Але поет розпочав боротьбу, зійшовши з того шляху, який визначила йому доля. Саме в цьому полягають для Лєрмонтова внутрішні причини трагедії: поет приречений на самотність, але не може так жити, він кидається в чужий для нього світ і гине. Це яскраво показала доля самого Лєрмонтова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)