ПРИРОДА СМІХУ У “КАЙДАШЕВІЙ СІМ’Ї” І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО
Загальновизнано, що гумор – “одна з найсильніших, найцікавіших особливостей” таланту І. Нечуя-Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті “Кайдашева сім’я”. Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в народному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично-іронічне ставлення до складнощів життя.
Змальовуючи побут родини Кайдашів, автор використовує засоби народної сміхової культури, узявши з неї не лише окремі елементи, а й ідейно-стильову
Найперше, що привертає увагу під час читання “Кайдашевої сім’ї”,- це поєднання ліричного й гумористично-сатиричного пластів зображення. Тонкий ліризм та іскрометний гумор властиві і мові автора, і мові персонажів. Картини природи, зображені дуже лірично, настроюють на спокій, тишу, радісне сприйняття світу і цим контрастують із неспокоєм
Особливо важлива для характеристики персонажів їхня мова. Деякі сторінки повісті звучать у тій же тональності, що й лірична народна пісня про кохання.
Цей лірично наснажений матеріал існує не сам по собі, а в поєднанні з гумористичними ситуаціями, характеристиками, оцінками, то контрастуючи з ними, то тісно переплітаючись, перехрещуючись.
Кожна ситуація в повісті має подвійний зміст. Так, зокрема, пригоди п’яного Омелька Кайдаша викликають у нас то доброзичливий, життєрадісний сміх (епізод від слів: “Жінко! Де ти у вражого сина діла двері?”), то сумний, печальний (сцена бійки з сином, коли “старий Кайдаш, як стояв, так і впав навзнак, аж ноги задер”). Конфлікт виник не через бездушність чи вроджений егоїзм Карпа, недаремно автор подає таку психологічну деталь: Карпо “ніби здерев’янів од тієї страшної події, котру вчинив”. Конфлікт був спричинений соціальними умовами, котрі не давали селянству жити по-людському.
П’яні галюцинації старого Кайдаша викликають гірку посмішку крізь сльози.
Сміх викрешують і мовні партії Кайдашихи, яка на людях, щоб показати свою наближеність до панства, вживала зворот “проте вас”, за що й дражнили її “пані економша”.
Але стара Кайдашиха – теж жертва тогочасного життя, тому її постійні бійки і сварки з невісткою, їх трагікомічні баталії викликають сатиричний сміх. І не тому, що все закінчується трагічно (Мотря свекрусі виколола око), а тому, що не може бути кінця ворожнечі у ворожому для людини суспільстві.
Дотепні порівняння, прислів’я, приказки вияскравлюють авторську позицію, несуть невисловлену тугу за кращим життям. Вони є засобом засудження всього того, що деморалізує людину, вбиває в ній людське. Коли й їх замало, Нечуй-Левицький використовує прийом контрасту, що здобувається неспівмірністю між високим стилем народно-героїчного епосу і нікчемним змістом ситуації: “Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з своєї хати до тину.
Не сива хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…” У цих і подібних ситуаціях сміх – глузливий, знищувальний, осуджуючий.
Така природа сміху в повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.