Призначення поета в лірику Пушкіна
Ким і яким повинен бути поет? Що повинен він нести людям? Ці питання задавали всі теперішні пииты різних епох і народів. Не залишився до цієї проблеми байдужий і Олександр Сергійович Пушкін.
Тому в його Творчості так багато віршів, де зачіпаються всі ці питання. І в першу чергу вірша: “Пророк”, “Пам’ятник”, “Поет”.
Пушкін уважав, що поет повинен бути безкорислив і шляхетним, чесн і справедливим, а головне – бути сміливим і рішучим, не побоюючись нічиїх глузувань і осуду:
Поет! Не дорожи любовию народної.
Захоплених
Почуєш суд дурня й сміх юрби холодної:
Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий.
У віршах “Поетові” і “Пророк” Пушкін призивав кожного поета твердо вірити у своє призначення:
Іди, куди тягне тебе вільний розум,
Удосконалюючи плоди улюблених душ,
Не вимагаючи нагород за подвиг шляхетний.
Головною нагородою для поета є те, що його вірша живуть у серцях людей, спонукуючи їх робити сміливі вчинки й творити добро. Поет судить себе суворіше, ніж це може зробити юрба, тому що тільки він один здатний зрозуміти й усвідомити, чого коштує його власна праця:
Ти
Усіх суворіше оцінити вмієш ти своя праця;
Ти їм чи задоволений, вимогливий художник?
Основна мета поета – не намагатися дати оцінку тим або іншим історичним подіям, а намалювати за допомогою слова картину їхнього розвитку для того, щоб кожний читач зміг сам дати їм оцінку: зробити вибір між добром і злом, любов’ю й ненавистю, істиною й неправдою.
Поет потрібний людям і тому повинен жити серед них, однак, він повинен також залишатися осторонь для того, щоб у побутовій щоденній суєті не загинув його дарунок віщуна:
Не для життєвого волненья,
Не для користі, не для битв,
Ми породжені для вдохновенья,
Для звуків солодких і молитов.
У мінути, коли натхнення не відвідує поета, він почуває себе найнікчемнішим “меж дітей незначних миру”. Він завжди повинен “дієсловом палити серця людей”, а якщо це стає з якихось причин неможливим, то життя починає здаватися йому безглуздої й порожній:
Поки не вимагає поета
До священної жертви Аполлон,
У турботи суєтного світла
Він легкодухо занурений;
Душу вкушає хладный сон.
Напевно, поет повинен сполучити в собі і якості пустельника, що живе в миру, і співака мистецтва, і громадянина. Тільки тоді в його владі почути “Бога глас” і донести його до людей.
Пушкін вірив у безсмертя душі, і в безсмертя своїх добутків:
Ні, весь я не вмру – душу в заповітній лірі
Мій порох переживе й тленья втече –
И славний буду я, доки в підмісячному світі
Живий буде хоч один пиит.
_______________________________________
И довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив,
Що в моє жорстоке століття восславил я волю
И милість до занепалого призивав.
Веленью Божию, про муза, будь слухняна,
Образи не страшачись, не вимагаючи вінця,
Хвалу й наклеп приемли равнодушно,
И не заперечуй дурня.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)