Про кого розповідає Екзюпері

Це дуже гарно – йти над морем хмар, це дуже красиво, але пам’ятайте: під тим морем хмар – вічність… Ми часто попадали в скруту. Начальники аеропортів по тривозі викликали наших товаришів. І поступово всі вони збиралися круг нас, мов коло ліжка хворого. Співчуття. Марні поради.

Але скільки в них ніжності! Ми боялися втрачати товаришів. Ніхто ніколи не замінить втраченого товариша. Нема скарбу, дорожчого, аніж спогади, пережиті разом тяжкі години, сварки, примирення, душевні поривання. Таку дружбу нелегко завести знову.

Коли саджаєш

дуба, марна річ сподіватися, що скоро знайдеш затінок під його вітами. Так уже ведеться в житті. Спочатку ми стаєм багаті, бо чимало літ саджали дерева, але потім настають роки, коли час руйнє те, що ми зробили, і знищує ліс. Один по одному відходять товариші, і ми міняємось без теплого затінку їхньої дружби. І в нашій скорботі бринить тихий сум.

Ми довго йдемо поруч, оточивши себе стіною мовчання, або зрідка перекидаючись пустопорожніми словами. Та ось настає година небезпеки. І тоді ми помагаємо один одному. Тоді виявляється, що всі ми одне ціле.

Переймаємося думками товаришів і стаємо багатими. Ми дивимося один

на одного і щиро всміхаємося. Товариші – це тільки ті, що з’єднані в одній зв’язці, мов альпіністи, піднімаються на ту саму вершину, і в тому сходженні знаходять один одного.

Екзюпері захоплюється тими, хто, не зважаючи на обставини, залишалися вірними своєму людському я, залишалися людьми з великої літери.

Про своїх товаришів, знайомих, вчинки яких його захоплюють, дивують своєю благородністю. Гійоме. Його літак розбився в горах. Пошуки тривали дуже довго.

Він вижив завдяки тому, що у важку хвилину думав не про себе, а про тих, хто залишиться без його опіки, чиї чекання він не оправдає, про тих, кого він любить. І це дало йому силу вистояти у боротьбі із стихією. І коли сам Екзюпері попав у катастрофу, згадував Гійоме, і це надавало йому сил. А щоб вижити, треба зробити перший крок.

-Мермоз першим прокладав траси. Проходив крізь бурі і смерчі. Слідом за ним ішли інші.

Адже те, що вдалося іншим, завжди з успіхом можна повторити.

-Барк. Так називали усіх рабів. Екзюпері розповідає про Мохамеда бен Лаусіна, який, ставши рабом, на відміну від інших, не забув власного імені і мріяв про повернення додому. Екзюпері вдалося викупити його із неволі. Йому зібрали гроші, щоб після повернення додому на перших порах він не відчував скруту.

Але на всі гроші він купив незнайомим дітям подарунки. І Екзюпері не засуджує його. Тому, що в рабстві Барку не вистачало тягаря людських відносин. Гроші він ще заробить, а зараз йому важливо було відчути, що він необхідний комусь.

Екзюпері пише про тих, кого вважав своїми друзями, чиїми вчинками сам захоплювався. А якою він бачив людину взагалі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Про кого розповідає Екзюпері