Про вірш А. С. Пушкіна “Віз життя”

Наше життя мінливе – моменти щастя й суму. Як правило, людина хоче продовжити мить радості, але ми не владні над часом. Все гарне коли-небудь закінчується, починається щось нове, адже від долі не втечеш, і хто знає, що буде завтра.

Тому в таких випадках ми говоримо, що час розставить усе на свої місця.

Для кожного періоду життя в людини є своє відношення вчасно. У дитинстві нам здається, що час тягнеться занадто довго. Нам хочеться скоріше стати дорослими, влаштуватися на роботу, створити сім’ю. Замолоду ми вже небагато усвідомлюємо

свої вчинки й не намагаємося “гнати коней”. У дозрілих літах, оглядаючись назад, усвідомлюємо свої помилки, і хочеться повернути час, але розуміємо, що це неможливо.

А в старості? У старості деякі люди просто спокійно доживають своє століття. Мені здається, що життя можна зрівняти з годинниками: у дитинстві намагаємося прискорити час, тобто заводимо годинники, а потім уже неможливо їх зупинити.

Олександр Сергійович Пушкін чітко відобразив у вірші “Віз життя” мінливість нелегкого буття. В автора час доби асоціюється з періодами життя:

З ранку сідаємо ми у віз

Кричимо: пішов!…

Але опівдні немає вуж тої відваги;

Кричимо: легше, дурило!

Надвечір ми звикли до неї

А час жене коней.

На мій погляд, час – мудрий порадник і наставник, тому не слід квапити події, нехай усе буде, як задумано долею!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Про вірш А. С. Пушкіна “Віз життя”