Проблема традицій і новаторства в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст
Проблема традицій і новаторства в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі.
Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Донедавна
Серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом 90-х років ХІХ ст. і початком наступного, можливо,
Українська література кінця ХІХ – початку ХХ ст. – явище загальноєвропейського типу, і, як така, вписується у той процес зміни типів художнього мислення, методів, стилів, який визначає історико-літературний розвиток майже всіх європейських (у тому числі й слов’янських) літератур цього періоду. Загальновизнано, що в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму – художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму.
В історії української літератури кінець ХІХ – початок ХХ ст. – період, позначений активним протистоянням і поєднанням реалізму й модернізму, традиційного та модерного мистецтва.
Молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення. Визрівали протест проти натуралізму, вузького просвітянства, “грубого реалізму”, бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Своєрідність літературного розвитку кінця ХІХ – початку ХХ ст. розуміли вже сучасники. У 1901 р. І. Франко пише про традицію й новаторство творчості молодих українських письменників у статті “З останніх десятиліть ХІХ віку”: “Засвоївши літературні традиції своїх учителів, молода генерація письменників, до яких належать Ольга Кобилянська, В. Стефаник, Л. Мартович, Антін Крушельницький, Михайло Яцків і Марко Черемшина, прагне відображати своєрідність українського життя у зовсім новій європейській манері” . У цій статті І. Франко велику увагу приділяв дослідженню нових особливостей літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., правдиво висвітлив ті риси, що відрізняли “нову школу” літератури від “старої”, а в статтях, “Старе й нове в сучасній українській літературі”, “Принципи й безпринципність” та ін. продовжив розмову на цю тему.
Академік О. І. Білецький зауважував, що література кінця ХІХ – початку ХХ ст. – це час народження нової формації реалізму, для якої не знайшли ще вдалої назви, хоч для кожного ясно, що реалізм М. Коцюбинського, В. Стефаника, С. Васильченка та ін. відрізняється від реалізму їхніх попередників: “Це в усякому разі народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти просвітянства, що вироджувалося, проти декадентства і “чистого мистецтва” .
Сучасні літературознавці, зокрема В. Мельник, М. Наєнко, вважають, що “антинауково було б трактувати її (літературу кінця ХІХ – початку ХХ ст.) як органічне продовження класичного реалізму”, що “то був ніякий не реалізм, а те, що пізніше назване модернізмом” .
Сьогодні літературознавці намагаються осмислити процес зміни художніх методів, стилів та напрямів в літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. і трактують його або як продовження критичного (чи, як його ще називають, класичного) реалізму, або як початок модернізму (“ранній” модернізм). Проблема хронологічних рамок українського модернізму і критичного реалізму, а також письменників, яких називають модерністами чи реалістами, залишається дискусійною.
Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах “З-над хмар і долин” (вийшов у 1903 р.), М. Вороний опублікував у “Літературно-науковому віснику” відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б “усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі”, де було б “хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би… блакитного неба”. М. Вороний вважав неприйнятними для свого альманаху примітивні побутово-етнографічні та натуралістичні, спрощено тенденційні твори.
Основна думка виступу М. Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, “по-сучасному”, оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань. Тим часом молодші автори, передусім ті, що складали ядро групи “Молода муза”, наголошували, що кризу в літературі спричинив “тенденційний реалізм” І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, І. Карпенка-Карого та ін., у яких “кожну описану подію можна було сконтролювати метром і кожну їхню тенденцію – звичайним розумуванням”. Щоб вийти з цієї кризи, треба стати на інший шлях: “Воля і свобода в змісті й формі, щирість у почуваннях людських і в тонах природи”. Оскільки молодомузівці художню красу намагалися цілком відмежувати від суспільно-патріотичних мотивів, І. Франко вважав, що цей шлях веде “літературу в якийсь глухий кут, де можна хіба що повіситись” .
Чому І. Франко, так радіючи, що вся “наша поезія пішла новою дорогою”, все ж таки не сприйняв естетичних засад модернізму?
Безперечно, що оновлення і збагачення художнього методу диктувалося самим життям, проте, на думку І. Франка та ін. письменників, таке оновлення повинно було здійснюватись аж ніяк не за рахунок заперечення громадськості й соціальності письменства. І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. прагнули у своїй творчості поєднати кращі традиції вітчизняної літератури з новими віяннями західноєвропейської. Тому М. Коцюбинський і М. Чернявський звернулися з відозвою до своїх колег по перу наближатися у своїй творчості до проблем життя, удосконалювати свій образний інструментарій. Через те й розгорнулася полеміка на сторінках “Літературно-наукового вісника” навколо статті С. Єфремова “В поисках новой красоты (заметки читателя)”, де є різкий протест проти розриву з усталеними традиціями, звинувачення молодих письменників у сліпому копіюванні чужинецьких мистецьких форм, прийомів і стилів.
Причину такого ставлення ми вбачаємо в специфіці українського літературного процесу, який формувався не тільки під впливом мистецьких віянь Заходу, а й на підставі відновлюваної вітчизняної традиції.
Оскільки український реалізм був здебільшого народницьким, “селянським” реалізмом, остільки антинародництво стало важливою засадою модерністів. Прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно-тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики. Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви.
Найважливіші риси, що характерні модернізмові, – це, по-перше, переважна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації, трудящих, партій тощо), а відтак – і ствердження права митця творити за законами краси й художньої довершеності.
Та цього не могли собі дозволити українські письменники, які жили й творили на межі ХІХ і ХХ ст.
Ще С. Єфремов, автор опублікованої в 1911 р. “Історії українського письменства”, зазначав, що упродовж віків зміст, форми української літератури визначали чотири ідеї: “елемент свободи” для людини, невпинна визвольна течія – це перша ідея. “Визвольно-національна ідея тягнеться другою червоною ниткою через усю історію нашого письменства”. Третьою рисою (ідеєю) стає “поступова течія народності в змісті й формі”, в літературній народній мові. А четверта – це її “принцип громадського слугування народові, тим широким масам трудящого люду, що кінець-кінцем дають життя, підпору і поживу всім заходам рук людських, а серед них і письменству” .
Не можна не погодитися з тими дослідниками української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., які вважають, що саме життя зобов’язує українських письменників не поривати з реальною дійсністю і водночас дбати про новизну змісту, настроїв, форм. Оскільки українські митці були в основному вихідцяи з гущі народу, який стогнав у ярмі соціального й національного гніту й потребував захисту, то вони не могли й не мали морального права забувати й про великі традиції.
І. Франко, схвально ставлячись до нових віянь в українській літературі, не міг змиритися з тими основними постулатами модернізму, які пропагував М. Вороний. Іван Франко у вступі до поеми “Лісова ідилія” назвав Миколу Вороного “ідеалістом непоправним”, який вимагає від авторів :
Пісень давайте нам, поети,
Без тенденційної прикмети,
Без соціального змагання,
Без усесвітнього страждання,
Без нарікання над юрбою,
Без гучних закликів до бою…
І. Франко утверджував думку про те, що “сучасна пісня не перина… вона вся пристрасть і бажання, і вся вогонь, і вся тривога, вся боротьба, і вся дорога… ” У відповідь на його “Посланіє” М. Вороний написав вірш “Іванові Франкові”, якому передує епіграф із Ш. Бодлера: “Предметом поезії є тільки вона сама”.
Оскільки модерністи переважну увагу звертали на естетичні, художні вартості, а не на соціальні проблеми, вимагали звільнення мистецтва від служіння позаестетичним потребам (народу, нації тощо), то з такої позиції ні І. Франка, ні Лесю Українку, ні В. Стефаника, ні М. Коцюбинського не можемо назвати модерністами. Вони бачили перед собою інші завдання, сповідували іншу віру, служили іншим ідеям. Творчість І. Франка, Лесі Українки чи М. Коцюбинського, В. Стефаника, С. Васильченка аж ніяк не назвеш асоціальною: вона сповнена “усесвітнього страждання”, “гучних закликів до бою”, їхня пісня – і “вогонь”, і “боротьба”, і “тривога”.
Вони не могли, та й не мали морального права стояти осторонь національних і соціальних питань.
На думку М. Жулинського, авторитетні українські письменники, такі як І. Франко, І. Нечуй-Левицький, С. Єфремов, “не хотіли визнавати, що потрапили у своєрідну ідеологічну пастку, зумовлену соціальними і національними домаганнями”, їм “вважалося неприпустимою естетичною забаганкою заворожувати себе тими особливостями мистецтва, які закладені у формі, символі, асоціаціях, відчуттях… ” . Микола Жулинський, і з ним важко не погодитися, вважає, що це – трагедія української літератури, оскільки метод критичного реалізму “сковує творчу волю митця, змушує його “працювати” на соціальну ідею, і ця ідея – благородна, вимірювана широкими масами, історично перспективна – підкорювала фантазію митця, певною мірою диктувала тему, стиль, форму зображення” . Таким чином, закономірний процес зміни творчих напрямів, методів, стилів зазнав ідеологічних коректив, а український модернізм (і в цьому його світоглядна криза) із самого початку став заложником ідеології.
Можна лише погодитися й з іншим літературознавцем – Богданом Бенесьом, який писав про І. Франка, що він потрапив у прірву між двох літературних епох і ніколи не міг повністю проголосити свою приналежність ні до однієї з них. Це трагедія не лише І. Франка, а й інших письменників – його сучасників, яким “доля дала творити на перехресті двох літературних діб у народі, який мав важливіші за літературу проблеми” .
Вибір між мистецтвом і соціальним обов’язком письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст. не відбувся на користь першого чи другого. Не відмовляючись від служіння соціальній та національній ідеї, вони разом з тим свідомо чи несвідомо у своїй творчості рівнялися на кращі зразки західноєвропейського мистецтва. Проте не запозичували їх сліпо, а перепускали через своє небайдуже до народних страждань серце.
Так вони створили літературу, яка має реальну основу, але поривається “у блакить”. Водночас було б помилковим вважати літературу 90-х років ХІХ ст. і перших десятиріч ХХ ст. прямим продовженням методу критичного реалізму, адже навіть традиційні теми зображувалися не так, як у критичному реалізмі, стиль; форма зображення в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були вже іншими.
Маємо всі підстави стверджувати, що на межі століть з’явилася нова література, неповторна й оригінальна. Так із синтезу традиції і новаторства, критичного реалізму й модернізму утворився новий світогляд, новий художній метод. Для українського письменства він став порубіжним явищем, сполучною ланкою між класичним реалізмом другої половини ХІХ-го ст., з його вірою у можливість раціонального пізнання і пояснення світу, і періодом активного утвердження на зламі століть суб’єктивних стилів і напрямів, добою модернізму.
Література
1. Франко І. Я. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. тв.: У 50 тт. – Т. 35. – К.: Наука, 1982.
2. Білецький О. І. До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури. – Зібр. праць: У 5 т. – Т.2.- К.: Наука, 1965.
3. Література ХХ ст.: проблеми періодизації. (Круглий стіл) // Слово і час.- 1995.- № 4. – С. 54-63.
4. Франко І. Я. Зібр. творів: У 50-ти тт. – Т. 37. – К.: Наука, 1982.
5. Коцюбинський М. М. Твори: В 7-ми тт. – Т.5. – К.: Наука, 1975.
6. Єфремов С. Історія українського письменства: У 2 т. – Т.1. – К., 1924.
7. Жулинський М. Традиція і проблема ідейно-естетичних пошуків в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття // Записки наук. товариства імені Т. Шевченка. Праці філолог. секції. – Львів, 1992. – С.141-153.
8. Небесьо Б. Любовний трикутник: Іван Франко – народ – модернізм // Сучасність. – 1991. – № 9. – С.17-25.
Related posts:
- “Образи борців за національне визволення народу у творах письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття” В світовій історії літератури практично не можливо знайти випадки, коли мова свідомого народу зазнавала утисків і заборонялася. Геноцид такого роду продовжувався століттями. Українська література пройшла крізь такі труднощі та переслідування, що літераторам, котрі не зазнавали національного гніту, просто цього не зрозуміти. Кінець ХІХ – початок ХХ століття – є одним з найскладнішим періодом і в […]...
- ЛІТЕРАТУРА XX СТ. – МИСТЕЦТВО ОНОВЛЕНИХ ТРАДИЦІЙ І СМІЛИВОГО НОВАТОРСТВА Тема. ЛІТЕРАТУРА XX СТ. – МИСТЕЦТВО ОНОВЛЕНИХ ТРАДИЦІЙ І СМІЛИВОГО НОВАТОРСТВА 1. Письменник, якого О. Гончар назвав “надією української літератури”. А В. Дрозд. Б В. Голобородько. В Г. Тютюнник. Г І. Чендей. 2. На думку дослідників і критиків, доля української літератури – це доля… А Кожного, хто у часи дозвілля захоплюється нею. Б Тих митців […]...
- Модерністські напрями і течії в літературі кінця XІX – початку XX століття Модерністські напрями і течії в літературі кінця XІX – початку XX століття Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XІX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б дало оновлені духовні орієнтири у складному і суперечливому періоді. Пошуки нових шляхів призвели до виникнення різних течій у мистецтві, які […]...
- Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XIX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б дало оновлені духовні орієнтири у складному і суперечливому періоді. Пошуки нових шляхів призвели до виникнення різних течій у мистецтві, які […]...
- “Чому літературна молодь кінця ХІХ початку ХХ століття тяжіла до модернізму” Термін “модернізм”, який виник від французького слова “moderne” – “сучасний”, дослідники та мистецтвознавці використовують не тільки для позначення певного терміну культури, а й позначення сукупності новітніх течій у літературі, поезії й інших видах мистецтва. Вони почали з’являтися на зламі двох століть – ХІХ і ХХ. Уже на початку минулого століття модернізм майже витіснив на задній […]...
- ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС кінця XIX – початку XX сторіччя Кінець XIX – початок XX століття характеризувався посиленням капіталістичних відносин. Небаченими темпами розвивались металургія, машинобудування, видобуток вугілля. Швидко зростала велика промислова буржуазія. Значною частиною національних багатств царської Росії володіли іноземні капіталісти. На півдні України більшість підприємств була в руках англійських, американських, французьких, німецьких, бельгійських та інших капіталістів, а працівники не мали ніяких політичних та соціальних […]...
- Проблема сімейного щастя у п’єсі Г. Ібсена “Ляльковий дім” Г. ІБСЕН – ВСТУП. ІЗ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ 11 клас ВСТУП. ІЗ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ Г. ІБСЕН ЗРАЗОК ТВОРУ Проблема сімейного щастя у П’ЕСІ Г. Ібсена “Ляльковий дім” У творчості Г. Ібсена є низка творів, які дослідники умовно називають “п’єсами про людську душу”. Соціально-психологічна драма “Ляльковий дім” належить саме до них. У кожний період своєї творчості Генрік Ібсен приділяв […]...
- У розмаїтті мистецьких напрямів – Літературний процес кінця XIX – початку ХХ століть Підручник Українська література 10 клас ХХ Століття У розмаїтті мистецьких напрямів Поява в українській літературі новаторських творів пов’язана з іменами письменників, які намагалися “цілком модерним європейським способом зобразити життя українського народу” (Іван Франко). Насамперед назвемо Ольгу Кобилянську і Лесю Українку. Талановитій буковинці належить пальма першості в осягненні глибинних процесів людської психіки, зокрема жіночої (“Царівна”, “Людина”), […]...
- Літературний процес кінця XIX – початку XX ст 10 клас III. Нова українська література Літературний процес кінця XIX – початку XX ст. Літературний процес наприкінці XIX – на початку XX ст. припадає на період інтенсивного розгортання визвольного руху в Російській імперії. Це визначило характерні тенденції розвитку літератури не тільки в Наддніпрянщині, але й в Галичині та Буковині, які перебували в межах Австро-Угорської імперії. […]...
- Літературний процес кінця XIX – початку ХХ століть Підручник Українська література 10 клас ХХ Століття Суспільно-політичні умови. Літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть припадає на період інтенсивного розгортання національно-визвольного руху в Україні. Так, ще на початку 1890-х років було створене “Братство тарасівців”, програма якого передбачала повне об’єднання України, оскільки “жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу”. 1897 року в Києві […]...
- Особливості літературного процесу кінця XX – початку XXI століття Особливості літературного процесу кінця XX – початку XXI століття У 1991 році Україна проголосила свою незалежність. Почалася розбудова демократичної суверенної європейської держави. Це докорінно змінило характер розвитку літературного процесу: відкидалися догматичні схеми розвитку літератури в заідеологізованих рамках “соцреалізму”, відбувався інтенсивний пошук нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності. Проте нова естетична стратегія в українському письменстві […]...
- КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ – Г. ІБСЕН – ВСТУП. ІЗ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ 11 клас ВСТУП. ІЗ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ Г. ІБСЕН КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ До теми “Із драматургії кінця XIX – початку XX століть. Генрік Ібсен “Ляльковий дім”” 1. Дайте стислу характеристику поетики “нової драми” Г. Ібсена. У п’єсах Ібсена ідеться про трагічну боротьбу особистості за власний духовний світ; розробляються нові […]...
- Історико-літературний процес кінця XIX – початку XX століття XIX СТОЛІТТЯ Історико-літературний процес кінця XIX – початку XX століття Розвиток літератури невід’ємний від розвитку суспільства. Література на межі ХІХ-ХХ століть була тісно пов’язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу. З числа найбільш прикметних рис, що формували “обличчя” людської цивілізації у першій пол. XX […]...
- Пізний романтизм в українській літературі та його кращі представники Пізній романтизм в українській літературі та його кращі представники Наприкінці XVIII – початку XIX ст. в літературі і мистецтві розвивався літературний напрям – романтизм. Письменник повинен був простежити всі сфери духовності людини, розкрити причини незвичності її поведінки у певних ситуаціях. У романтичних творах ми бачимо іноді і фантастичні події, ситуації, виняткових людей. Автори використовували народну […]...
- Література кінця ХІХ – початку ХХ століття Література кінця ХІХ – початку ХХ століття – один з найцікавіших етапів розвитку світової літератури. У свідомості людства ще живуть прекрасні образи класичної літератури ХІХ століття, а вже нове століття диктує свої критерії цінностей. Тому з’являються літературні і мистецькі напрями, течії, стилі, серед яких новий літературний напрям, що одержав назву символізм. Поезія, згідно з теорією […]...
- До теми “Ранній модернізм у літературі початку XX століття” Що таке модернізм? Модернізм (від франц. тосіегпе – новітній, сучасний) – загальна назва сукупності напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця XІX – початку XX ст., які вирізняються антиреалістичною спрямованістю, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження, духом експериментаторства. Першими представниками модернізму у літературі буяй французькі поети Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо […]...
- ПЕРЕЛІК МОЖЛИВИХ ТЕМ – М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 11 клас ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД ПЕРЕЛІК МОЖЛИВИХ ТЕМ 1. “Автор першої книги XXI століття” М. Павич. 2.Особливості побудови оповідання М. Павича “Дамаскін”. 3.”Віртуальний історизм” оповідання М. Павича “Дамаскін” та роману П. Зюскінда “Запахи, або Історія одного вбивці” як характерна риса постмодернізму. 4.Засоби боротьби […]...
- Твір по літературі Святе Письмо в українській літературі Біблія – це унікальна книга Божих одкровень, що передавалася протягом багатьох віків від одного покоління до іншого. Це зібрання книг, написаних пророками у різні роки, надихало багатьох митців на створення шедеврів у мистецтві. Захоплення Біблією не оминуло і класиків української літератури, хоча протягом багатьох десятиліть радянські дослідники старанно доводили думку про войовничий атеїзм наших письменників. […]...
- Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі I. Виникнення драматичної літератури в Україні. (Драматична література тісно пов’язана з розвитком українського театру, шкільним навчанням. Це були віршові діалоги, які складали викладачі вищих шкіл, тому й називалися шкільними. Основні жанри драматургії давньої української літератури – шкільні драми, інтермедії.) II. Характеристика драматичних творів XVII-XVIII століть. 1. Виникнення […]...
- Неокласицизм та неокласики в українській літературі Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів початку XX століття. На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм (з грецької […]...
- Розстріляне Відродження в українській літературі 20-30-х років Розстріляне Відродження в українській літературі 20-30-х років Термін “розстріляне Відродження” вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в […]...
- Вияв постмодернізму в українській літературі останнього часу. Сучасні часописи та альманахи Кінець XX ст. низкою дослідників культури визначається як епоха постмодернізму або постмодерну. Постмодерн – широка культурна течія, що охоплює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. Терміном “постмодернізм” користуються під час аналізу явищ культури, що виникли після модернізму (звідси и назва) і внаслідок розвитку модернізму. Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його засвоєння […]...
- КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ – М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 11 клас ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ До теми “Сучасний літературний процес” 1. Назвіть особливості сучасного літературного процесу. Співіснування і взаємодія різних стилів, напрямів, течій. “Втеча культури на університетські кафедри”, виживання і конкуренція художньої літератури з “відео”, “мультимедіа”, Інтернетом та […]...
- Постмодернізм в українській літературі Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Дмитро Наливайко, Роксана Харчук) літературний процес кінця ХІХ-ХХ ст. умовно поділяють на два етапи: епоха модернізму: кінець XIX – перша половина й середина XX сг.; епоха постмодернізму: 80-90 роки XX ст. – поч. XXI ст. Постмодернізм (лат. post – за, після, далі; франц. modeme – сучасний, новітній) як літературна […]...
- Бароко в українській літературі Література, як і саме людське життя, розвивається за своїми законами. Так само, як на зміну одній історичній епосі, одному соціальному ладу приходить інший, так і в літературному процесі на зміну одному мистецькому напряму приходить новий. XVII-XVIII сторіччя стали періодом розвитку українського бароко. Бароко не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання. Ми зустрічаємо барокові […]...
- Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
- Феномен ідеологічного бестселера у літературі і газетно-журнальної критиці кінця 1900-х років Століття виходу друком однієї з гучних російських романів початку сучасності, який відразу після публікації у журналі “Сучасний світ” (1907. – № 1 – 5) став однією з ключових текстів свого часу, забезпечивши автору європейської слави, здається, не залучило уваги істориків літератури. Тим часом і саме ця центральне у творчості М. П. Арцыбашева твір, і чималі […]...
- Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX – початку XX ст. “Нова драматургія”, її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена, А. Чехова, Б. Шоу УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас І семестр ВСТУП. ІЗ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX ст. УРОК № 1 Тема. Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX – початку XX ст. “Нова драматургія”, її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена, А. Чехова, Б. Шоу Мета: допомогти учням з’ясувати основні тенденції розвитку драматургії кінця […]...
- Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVІ – початку XVІІ століття Темою роботи є дослідження процесу синтезу образотворчих мистецтв та літератури часів англійського Відродження з акцентуванням на участі у ньому В. Шекспіра, зокрема його сонетів як своєрідних мініатюрних портретів у віршованій формі. Робота є актуальною тому, що майже неможливо знайти таке дослідження, яке б показувало, як Шекспір, одночасно з представниками живопису та архітектури, сприяв утвердженню гуманістичних […]...
- ПЛАН – Г. ІБСЕН – ВСТУП. ІЗ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ 11 клас ВСТУП. ІЗ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ Г. ІБСЕН ПЛАН Характеристика Торвальда Хельмера – героя драми Г. Ібсена “Ляльковий дім” I. Хто такий Торвальд Хельмер? (Торвальд Хельмер, колишній адвокат, на початку дії п’єси стає директором Акціонерного банку. Має бездоганну службову репутацію, чудовий затишний дім, люблячу дружину та дітей. На перший погляд […]...
- Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі Одну з найбільших трагедій нашого життя – Велику Вітчизняну війну – не зміг замовчати жоден письменник, особливо ті, хто був на фронті, чиє дитинство опалила війна. Найбільше про війну писали такі письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломієць, Л. […]...
- Тема 18. Василь Стефаник (1871 – 1936) – Літературний процес кінця XIX – початку XX ст 10 клас III. Нова українська література Літературний процес кінця XIX – початку XX ст. Тема 18. Василь Стефаник (1871 – 1936) Василь Семенович Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. З ім’ям Стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Письменник художньо осмислював певні сторони психіки […]...
- Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – перший в українській літературі соціально-психологічний роман Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – Перший в українській літературі соціально-психологічний роман Українська література, зокрема проза, з часів Шевченка зазнала значного розвитку. Та особливе місце в багатому літературному доробку українських прозаїків посідає творчість Панаса Мирного та Івана Білика, зокрема їхній роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Це перший в український […]...
- Адам Міцкевич в українській літературі У 1855 році в статті “Адам Міцкевич в українській літературі” Іван Франко після коротких згадок про перші переклади польського поета українськими письменниками зауважив: “Від тих перших променів відродження української літератури тягнеться аж до нашого часу, як нитка червона, вплив Міцкевича на поетичну творчість українських поетів”. Звернення до “кримських” творів українських письменників XІX-XX століть розпочалося на […]...
- Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі. Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і думах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках літературних часописів, зокрема в “Літературній Україні”, з’явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча. Згодом були видруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани […]...
- Місце і значення творчості Олеся Гончара в сучасній українській літературі (1 варіант) Важливість матеріальних цінностей беззаперечна, але мало хто погодиться з тим, що щасливе життя людини вимірюється кількістю грошей, наявних у неї. Здорові духом люди дбають не лише про власний добробут, вони пам’ятають, що є й духовні багатства. Своєрідними “пропагандистами” духовності у будь-якому суспільстві будь-якої країни виступають люди, наділені загостреним почуттям прекрасного – поети і письменники. Вони, […]...
- ПЛАНИ – М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 11 клас ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД ПЛАНИ Інакомовний вимір образу парфумера Гренуя I. Інакомовність сюжету роману “Запахи, або Історія одного вбивці”. (Образна система роману будується на метафорі запаху, значенням якої є духовне життя. Роман присвячений темі мистецтва, метафорою якої у творі є с? віт […]...
- Розкрийте суспільно-історичні передумови формування романтизму в європейських літературах. Історична ситуація в Європі кінця XVIII – початку XIX століття та її вплив на розвиток романтизму Розкрийте суспільно-історичні передумови формування романтизму в європейських літературах. Історична ситуація в Європі кінця XVIII – початку XIX століття та її вплив на розвиток романтизму. На рубежі XVIII-XIX ст. в європейській літературі утверджується новий напрям – романтизм – своєрідний відгук на соціальні та економічні зміни в житті Європи наприкінці XVIII ст. Головними подіями, що дали поштовх […]...
- Жан-Батист Гренуй – “темний геній” від мистецтва М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 11 клас ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД Жан-Батист Гренуй – “темний геній” від мистецтва Із самого початку роману автор попереджає читача, що мова піде про людину, яка належала до найгеніальніших і найогидніших фігур доби, багатої на постаті геніальні та огидні. Його звали Жан Батист Гренуй. […]...
- Стиль бароко в українській літературі Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодв посідає письменництво ХУІІ-ХУШ ст. Для характеристики літературної спад щини ХУІІ-ХУШ ст. історики літератури вживають поняття “стиль бнрокоіі Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з’являтися : наприкінці XVІ ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю хараИ теризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. […]...