Проблема украденого щастя в драмі Івана Франка

В першій половині ХІХ століття сюжети українських драм мали щасливий кінець. Героїня діставала право на щастя, головним чином, дякуючи поступливості і багатого претиндента на неї і батьків (“Назар Стодоля”, “Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”). До останньої третини століття трагічний кінець стає звичайним, причому, в деяких випадках за смерть героїні мстить її коханий, але такий же знедолений, як і вона. Єдиним в своєму роді залишився фінал драми Івана Франка “Украдене щастя” (1893р. перша назва “Жандарм”),

де самий боязкий із боязких, самий забутий із забутих чоловік, загубивши останні залишки вікового, увійшовшого, здається, в кров, терпіння піднімає сокиру на жандарма – мстить за своє приниження. Звичайно ж, Микола Задорожний не розумів, що принизив його не Михайло, яикй зовсім недавно був таким же селянином, а сьогодні став жандармом, як і не розумів того, що щастя вкрадено не тільки у нього.

Щастя вкрало саме життя героїв. Така ситуація була характерна для даного періоду.

У п”єсі використано вже відомий сюжетний мотив: обманувши дівчину, щоб не розділяти з нею спадок, брати видають її заміж за власного батрака

– тихого і покірного Миколу. Вле це передісторія. Дія ж починається з того моменту, на якому, умовно кажучи, закінчилась “Лимерівна”. У драмі “Украдене щастя” конфлікт розгортається в селянському оточені. Михайло користується своїм положенням жандарма – на його характері, манері спілкування відобразилась “служба”.Але все ж він людина того ж стану, тільки відірвана від звичайного середовища, ось що посилює його драму.

За його грубістю і нахабністю – прірва самотності душі, колись колись гарячий і щирий, а тепер скалічений державною машиною, яка нівечить все навколо. І в його коханні до Анни з”являється дещо фальшиве, що більше подібне на помсту, на юродство, тому що юне прекрасне почуття в ньому вже давно вбите страшною силою цього світу – власництвом. Тому і виникає протистояння не тільки між ним і Миколою, але й протиприродна напруженість, майже ворожнеча, в його відносинах із Анною. Вже й Анні передається частина його жорстокості по відношенню до Миколи – самому беззахисному із всіх.

Тяжкі і трагічні муки в цьому “трикутнику” випадають на долю Анни, так як вона ще переживає внутрішній конфлікт між почуттям і обов”язком.

Зарублений Миколою Задорожним, Михайло Гурман дякує йому і бере всю вину на себе, що тим самим розкриває не тільки його внутрішнє благородство, але й те, якою мукою було для нього життя: “Мені тепер зовсім добре. Навіть лікарства не треба. Дякую тобі.

Я хотів сам це зробити, але рука не піднімалась”. Та чи було це лікарством для Анни? Микола намагається заспокоїти Анну словами: “Анна, заспокойся, хіба тобі нема для кого жити?”

Михайло знайшов порятунок у смерті, а Анна і Микола залишились жити далі, із цим клеймом на все життя. Хто забрав у них те щастя, яке належало їм, хто винен у цьому, брати чи суспільство, в якому жили вони, чи саме життя?

У людей забирали все, але хто дав право їм забрати те, найцінніше, що є у людини. Кожна людина має право на щастя. Самеце страхітливе життя і показав Іван Франко в своїй драмі, тим самим виніс вирок оточуваному світу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Проблема украденого щастя в драмі Івана Франка