Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Проблеми мистецького життя в драмі М. Старицького “Талант”

Проблеми мистецького життя в драмі М. Старицького “Талант”

“Я думаю, що моя сила найбільша у драмі”, – писав М. Старицький І. Франкові. Це й справді так. Його п’єси стали невмирущими. У всіх без винятку драматичних творах митця ми бачимо повноцінні людські характери, що діють у яскраво змальованих автором обставинах.

До речі, саме у зовнішній обстановці дії, в побуті нерідко шукає митець додаткові художні переконливі нюанси для розкриття характерів дійових осіб, що надає персонажам п’єс історичної та національної визначеності, індивідуальності і, отже, робить твори життєвішими. Не стала

виключенням і широковідома драма з життя інтелігенції “Талан” (1893).

Цей твір становить окрему сторінку у творчості Старицького, оскільки у ньому зображується таке близьке письменникові акторське середовище, боротьба передових митців за справді народний театр, за високоідейне й високохудожнє мистецтво. П’єса, присвячена видатній українській актрисі Марії Заньковецькій, уперше в українській літературі звернула увагу на життя, складні творчі будні акторів професійної національної трупи.

Розкриваючи життєву долю головної героїні – талановитої актриси Марії Лучицької, автор порушує низку найактуальніших

соціальних, мистецьких і морально-етичних питань, що стосуються місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві.

Молода талановита актриса прагне нести світло високого театрального мистецтва глядачам, виховувати їх картинами народного життя, звичаїв, обрядів, багатством і красою рідної поезії й мови, підносити національну свідомість і знедолених низів, і зденаціоналізованої верхівки. Але на заваді здійсненню її мрії одна за одною стають перешкоди. Вступивши на театральну сцену з найблагороднішим наміром служити народній справі, актриса стає свідком брудних інтриг та повсякденної боротьби, що точиться в театрі і навколо нього. Сама Лучицька та її однодумці вірять у високе суспільно-виховне призначення театру. “Хай ми й не тішимо тепер слухача новинкою та диковинкою, – каже антрепренер Безродний, приятель Лучицької, – але наше народне життя з його радощами і горем великим, наша рідна мова з’єднали його з меншим братом, прихилили серце до його”. Інші переконані, що театральне мистецтво повинне бути виключно розважальним.

Треті бачать у театрі лише джерело прибутку. Саме ця суперечливість у поглядах на роль мистецтва у суспільстві лежить в основі конфлікту драми, пронизує весь її зміст, хоча в прямі дискусії щодо цього дійові особи не вступають.

У театрі головна героїня стикається з тими ж підступністю іі заздрістю, що отруювали їй життя і до вступу в театр. Суперниця по сцені, бездарна акторка Квятковська, що з появою талановитої артистки мусила відійти на другий план, не може пробачити Лучицькій її успіху. Деспотичний і грубий антрепренер Котенко, продажний журналіст Адам Юркович та їхні прихильники, підтримуючи колишню примадонну, створюють нестерпні умови для творчої роботи Лучицької.

Внаслідок цих інтриг актриса зневірюється, розчаровується, занепадає духом.

Тим часом до Лучицької повертається Квітка, який завіряє щирості свого кохання, благає пробачити колишні провин і житися з ним. У душі героїні ще не згасло почуття кохання до молодого панича, а він погрожує, що у разі відмови вкоротить собі життя. Підкорившись обставинам, Лучицька на деякий час залишає театр. Подружнє життя не дає їй відчуття щастя. Серед розкоші й блиску душу героїні гнітить невгамовна туга за театром, за товаришами по мистецтву.

До того ж зла свекруха при кожній нагоді намагається очорнити її перед сином, а саму Марію звинувачує у тому, що вона занапастила життя синові, зламала його кар’єру; дошкуляє й приховане глузливе, зневажливе ставлення панського “респектабельного” середовища.

Марія Лучицька – глибоко емоційна, вразлива натура, тому їй не по силах відчувати вороже ставлення до себе. Зацькована поміщицьким середовищем, ображена недовірою чоловіка, його звинуваченнями, свекрушиними наклепами під маскою благодійності, вкрай збентежена, Лучицька покидає маєток. Хай надворі лютує “горобина ніч”, вона більше не може залишитися ані на хвилину: “Тільки далі від цього місця, далі!..

Тікати, тікати звідсіль!” Зверючись до єдиної відданої їй людини, няня Палажки, вона говорить: ” Пішки піду! Туча, няня, не така жорстока, як люде: буря порве все, та хоч серце не займе. Грім одразу уб’є, та катувати не буде…

А тут катують і не докатовують”.

Повернення на сцену приносить Марії Лучицькій ще більший

Успіх, ще гучнішу славу, ніж раніше. її блискучий талант розквітнув, але вкрай ослабли фізичні й моральні сили: “тане вона, як віск”. Підточують сили актриси і невгасима, хоч і зневажена любов, і дрібні закулісні інтриги, і заздрість нездар, яких величезний хист актриси змусив відійти в тінь, на другорядні ролі. Повсякчас тамуючи душевний біль, Лучицька грає з винятковою емоційною силою, піднімається до вершин майстерності, але це, по суті, агонія, перебування на межі життя й смерті. У день вистави, в якій героїня мала виконувати головну роль, вона непритомніє перед самим підняттям завіси. У той день у театрі був Квітка, сидів в одній ложі з Квятковською.

Побачивши на сцені Лучицьку, він втрачає рівновагу, зривається з місця, вигукуючи на її адресу образливі слова. Почувши його голос, героїня непритомніє вдруге, цього разу – на сцені. Усе це призводить до тяжкої хвороби, повного занепаду сил.

Закінчується трагічна історія Марії Лучицької хвилюючим епізодом. її прийшли відвідати всі, хто любить її, пишається нею, прийшли з привітаннями українські й російські студенти – палкі шанувальники її таланту. До неї повертається навіть кохання. Але надто пізно.

В оточенні вірних друзів, товаришів по мистецькому життю, з думкою про долю рідного театру і вірою в його велике майбутнє Марія Лучицька помирає.

П’єса “Талан” справляє на читачів і глядачів глибоке враження, приваблює психологізмом, гостротою порушених проблем. Яскравий, повнокровний образ головної героїні – молодої талановитої актриси Марії Лучицької – по праву вважається творчою удачею письменника, а сама п’єса, безумовно, належить до кращих зразків жанру української реалістичної соціально-психологічної драми.

Проблеми мистецького життя в драмі М. Старицького “Талант”

« Про назву концтабору Бухенвальд – Альфред МАРГУЛ-ШПЕРБЕР 1898-1967

“Енеїда” І. Котляревського – енциклопедія жаття українського суспільства XVII-XVIII ст »

Related posts: