Прогрес російського суспільства
Кращі роки життя (1823 -1831) Пушкін віддав створенню свого віршованого роману “Євгеній Онєгін”. У ньому перед нами стали дворяни пушкінської епохи. Чому головним героєм роману став дворянин? Віссаріон Григорович Бєлінський так пояснював це: “Пушкін любив стан, до якого належав сам”. І в романі він “зважився представити нам внутрішнє життя цього стану, а разом з ним і суспільства”. Саме в той час дворянство перебувало на вершині свого розвитку, було тим суспільним шаром, у якому виразився “прогрес російського суспільства”.
Думаю,
Звичайно, головне місце в романі відведене Онєгіну, Ленскому, Тетяні й Ользі. Саме в них, як писав В. Г. Бєлінський, “відбилося російське суспільство в один з найважливіших моментів свого розвитку”. Головні герої роману, що належать до одного стану, несуть різне значеннєве навантаження. Євгеній Онєгін – блискучий столичний аристократ, “спадкоємець всіх своїх рідних”.
Герой народився “на брегах Неви”, його виховання й утворення типово для дворян того часу: Він по-французькому зовсім Міг висловлюватися й писав; Легко мазурку танцював И кланявся невимушено… Російська аристократія XIX століття – це особливий тип особистості. Весь стиль її життя, манери поводження, навіть зовнішній вигляд несли на собі відбиток певної культурної традиції й духовних цінностей дворянського суспільства.
Пушкіна не випадково говорить про героя: “Другий Чадаев, мій Євгеній”. Прототипом Онєгіна багато хто вважали Чаадаєва, що був відомий не тільки волелюбністю, незалежністю суджень і педантичністю в питаннях честі, але й витонченим аристократичес – кім смаком і франтівством в одязі. Опозиційність такого поводження, байдужість до чинів і службової кар’єри, культ ледарства й витонченої насолоди, особистої незалежності й політичного вільнодумства утворять внутрішньо єдиний комплекс, характерний для покоління 1820 – их років і відбитий в образі Онєгіна
У цьому виразився, по – моєму, “прогрес російського суспільства”. Але російське дворянство послепетровской епохи свідомо орієнтувалося на західну модель поводження й прагнуло засвоїти європейські норми побуту й етикету. Особливо яскраво це проявлялося в тім, що Ленский і Онєгін захоплені саме західною літературою й філософією.
Національні традиції, звичаї, усе, що відбиває споконвіку російське в романі, зв’язано винятково з Тетяною. Вона багато в чому була схожа на інших дівчин її кола: “вірила преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям”, її “тривожили прикмети”. Пушкіна підкреслює, як Тетяна любила російську природу, особливо зиму з її катаннями на санях. Природа, стародавні звичаї, дотримувані в сім’ї Ларіних, і створили “російське життя” Тетяни.
Вона, по – моєму, була музою й другим “я” поета. Але головного героя роману Пушкін називає своїм “добрим… приятелем” і пише про нього так: Мені подобалися його риси, Мріям мимовільна відданість, Ненаслідувальна чудність И різкий, охолоджений розум. Все це свідчить про щирий масштаб особистості Євгенія Онєгіна, про його приналежність до “героїв часу”, що гостро ощется своє історичне призначення й суспільну незатребуваність, болісно решав – шим проблему вибору життєвого шляху.
Учинки героя, його поводження є своєрідним “відбиттям” у дзеркалі культури дворян того часу. Із цього погляду цікаві реформи Онєгіна, відносини з Тетяною Ларіної й дуель із Ленским. Приїхавши в маєток хазяїном “заводів, вод, лісів, земель”, Євгеній став багатим поміщиком. У дусі передових дворян того часу й інтересу до політичної економії Адама Смита “ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив”. Онєгін, як і декабристи, вважав своїм обов’язком культурно й економічно грамотно вести своє господарство.
Декабристи думали, що оброк не тільки більше легка форма кріпосної залежності, але й шлях до звільнення селян. Суспільство ж переклад кріпаків на оброк сприймало як міру ліберальну й навіть вільнодумну. Саме так оцінили “реформу” Онєгіна його сусіди – поміщики: Зате в куті своєму надувся, Увидя в цьому страшну шкоду, Його розважливий сусід; Інший лукаво посміхнувся, И в голос усі вирішили так, Що він найнебезпечніший дивак.
Тому в селі Євгеній залишилося один, поки не познайомився з Володимиром Ленским, зовсім іншою людиною, теперішнім романтиком, не тільки зовсім не знаючого життя, але й не прагнучий довідатися її.
Вивчення дійсності йому заміняє непохитна віра в романтичні ідеали: вічну любов, високу, безкорисливу дружбу. Коли він зустрічає в житті протиріччя своїм ідеалам, він приходить у зневіру, у розпач, виливає свої почуття, своє “розчарування” в елегійних віршах або ж, як людина незвичайно гаряч і рішучий, відразу пускається на самі необдумані дії. Ленский володів саме тими якостями, яких не було в Євгенія. “Онєгіну все було ново”, і він швидко подружився з юним поетом – романтиком.
На жаль, ця дружба закінчилася трагедією – загибеллю Ленского на дуелі. Потрясіння, викликане мимовільним убивством, приводить Онєгіна до нової кризи, необхідності знову змінити життя. Покинувши місця, “де закривавлена тінь йому була щодня”, він відправляється в мандрівки по Росії, залишивши Село й петербурзьке світло. Євгеній шукає в подорожі не просто нових вражень, але й нового сенсу життя. Таким чином, Євгеній Онєгін, Володимир Ленский, Тетяна Ларіна є для Пушкіна тими персонажами, опираючись на які, він побудував концепцію “мислячої людини епохи”.
Але кожний з них несе своє значеннєве навантаження. Євгеній Онєгін персоніфікує собою чистий розум, він шукає сенс життя, самого себе. Ленский живе емоційним життям, і тільки Тетяна Ларіна є натурою цільної й гармонічної, об’єднуючої в собі й почуття, і розум. З’єднавши в романі долі Онєгіна, Ленского й Тетяни, таких різних, не схожих один на одного, автор зміг дати узагальнений портрет російських дворян початку XIX століття, у якому виразився “прогрес російського суспільства”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)