ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН
ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН (спр. ім’я – Єлеазар або Єлисій; 19.06.1681 або 27.06.1677, Київ – 19.09.1736, Новгород, Росія) – український і російський церковний та громадський діяч, учений-гуманіст, педагог – просвітник, драматург, поет, перекладач, публіцист.
Рік народження і справжнє прізвище точно не встановлені. Народився в родині дрібного торговця. Рано залишився сиротою, яким опікувався його дядько Феофан Прокопович, ректор Києво-Могилянської колегії.
У 1684 – 1687 рр. навчався в початковій школі при Києво-Братському монастирі. З осені 1687 р. до
У 1698-1701 рр. під іменем Самуїла Цєрейського (гадають, що це справжнє прізвище Феофана Прокоповича) навчався в Римській єзуїтській колегії св. Афанасія. Там ознайомився з античною й західноєвропейською літературою і філософією, найновішими досягненнями природничих наук, ідеями Ренесансу й Реформації.
Не прослухавши курсу теології, втік із Риму, повернувся в православ’я, постригся в ченці. 1704 р. став професором
Брав участь у заснуванні Академії наук, очолював “учену дружину”, до якої входили високоосвічені люди того часу – А. Кашемір, В. Татищев. По смерті Петра І (1725) мав причетність до боротьби різних дворянських угруповань за владу, жорстоко розправлявся зі своїми політичними супротивниками.
Феофан Прокопович залишив велику творчу спадщину, яка складається з філософських трактатів, “Поетики”, “Риторики”, “Математики”, численних проповідей, драми, віршів, перекладів, листів. Більшість творів припадає на київський період життєдіяльності.
Філософські погляди вченого знайшли відбиток у його трактатах з натурфілософії, або фізики й логіки. Він стояв на позиціях об’єктивного ідеалізму, хоч і відчутні в нього елементи натуралістичного пантеїзму й деїзму. Визначаючи Бога як першотворця, автор заперечував його антропоморфізм і ототожнював з природою, наближаючись до тверджень Дж. Брунота Б. Спінози. Матерія, створена Богом, нікуди не зникає й знову не виникає, а перетворюється з одного виду в інший.
У Феофана Прокоповича знаходимо твердження про змінність навколишнього середовища, безмежну подільність фізичних тіл. У “Логіці” (збереглася не вся) особливо цінними є думки про теорію аргументації. Доведення можна будувати, спираючись не на авторитети, в тому числі й на Біблію, а на результати природничих досліджень.
Якщо виявиться розбіжність, то Святе Письмо слід тлумачити алегорично.
Феофан Прокопович створив учення про просвітницько-абсолютистську державу, де стверджував примат світської влади над церковною (основна ідея “Духовного регламенту”). Народ, який із Божої волі вручив монарху владу, зобов’язаний йому беззастережно коритися.
Феофан Прокопович був автором кількох історичних праць (“Собрание от летописателей”, “Реєстр государей россійских…”), започаткувавши, таким чином, задовго до М. Ломоносова й В. Татищева російську історичну науку.
Найбільшу славу він мав як письменник. Написав драму “Володимир” (перша історична п’єса в українській літературі), яку 1705 р. поставили студенти Києво-Могилянської академії. Фабулою твору є запровадження київським князем Володимиром Святославичем християнства в Україні – Русі.
Драма під назвою “Трагедокомедії” (у ній співіснують серйозне й величне зі смішним і потворним) складається з иролога, п’яти дій та епілога, що закінчується хором з апостолом Андрієм, який разом з ангелами виголошує гімн Києву й панегірик Петрові І та Івану Мазепі. П’єса має алегоричний підтекст. В образі князя Володимира, розумного й розсудливого державця, прославляється культурницька діяльність гетьмана Івана Мазепи, а в сатиричних образах жерців (Жеривол, Курояд, Піяр), які відстоюють поганство, висміюються захисники старовини.
Після офіційної анафеми І. Мазепи автор пере присвятив драму Петрові І, чим висловив свою підтримку реформаторської політики російського самодержавця.
Стиль драми, написаної тогочасною книжною українською мовою, знаходиться на межі між бароко й класицизмом. Характерних для бароко алегоричних і символічних персонажів у п’єсі немає, проте символіка простежується у фабулі (Володимир – Мазепа, Петро І). У творі дія відбувається в одному місті (Києві) протягом тривалого часу й присвячена одній історично важливій події – запровадженню християнства.
Феофан Прокопович віршував латинською, польською, російською і книжною українською мовами. Латиною написано епіграму “Про папський вирок Галілеєві” (присвячена захисту Галілео Галілея від утисків церковної інквізиції), елегію “Про блаженного Олексія” (наслідування “Скорботних елегій” Овідія), а також поезії “Похвала Борисфену” та “Опис Києва”, в яких відчувається палка любов до рідного міста. Більшість поезій, написаних книжною українською мовою, відтворюють важливі суспільно-історичні події – Полтавську битву 1709 р. (ода “Епінікіон”, вірш “Каяття запорожця”), невдалий Прутський похід 1711 р., в якому Феофан Прокопович брав участь (“За Могилою Рябою”), коронацію Анни Іоанівни, успішне закінчення будівництва Ладозького каналу.
Поет відгукнувся на вихід першої сатири Антіоха Кантеміра, написав також кілька любовних і жартівливих віршів.
Хоча Феофан Прокопович був далеким від українського національно-визвольного руху, його діяльність і творчість сприяли розвиткові української літератури й загальнолюдському суспільно-історичному поступу.
Літ.: Чистович И. А. Феофан Прокопович и его время. СПб., 1868; Морозов П. О. Феофан Прокопович как писатель. СПб., 1880; Ничик В. М. Феофан Прокопович. М., 1977; Іваньо В. Естетична концепція і літературна творчість Феофана Прокоповича // Літературна спадщина Київської Русі й українська література XVI – XVIII СТ.
К., 1981; Гудзий Н. К. Феофан Прокопович // Гудзий Н. К. Литература Киевской Руси и украинско-русское литературное единение XVII – XVIII вв. К, 1989; Шевчук В. О. Його живив бентежний дух (Слово про Феофана Прокоповича) І І Шевчук В. О. Дорога в тисячу років. К., 1990.
С. Лучканин
Related posts:
- Прокопович Феофан – Біографія Феофан ( Єлеазар ) Прокопович (також: Теофан Прокопович ; 18 червня 1681 – 19 вересня 1736) – український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький. Феофан Прокопович – визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його […]...
- “Чиста совість є правдивою та єдиною радістю” (Феофан Прокопович) Я дуже хочу відчувати себе дорослим, прагну визнання моєї самостійності з боку рідних і знайомих, тому намагаюся віднайти гідні шляхи здійснення своїх бажань. На шляху змужніння дуже вчасно трапився мені вислів Феофана Прокоповича про основний критерій справжньої радості. Дійсно, запорукою радісного щасливого життя є якраз совість, чисте сумління. Хіба можуть які-небудь радощі життя дарувати втіху, […]...
- Скорочено ВОЛОДИМИР – ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ ДІЯ I Ярополк, брат Володимира, який і убив його, повертається з того світу. Він каже Перуну, що брат і його хоче знищити. Ярополк розповідає Жериволу, що Володимир задумав прийняти закон християнський та знищити усіх існуючих богів. Жеривіл обіцяє використати проти Володимира усі чари. Дія II Куроїд провіщає про свято жертвоприношення. Але Пияр зупиняє його, кажучи, […]...
- ВЛАДИМИР – ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Драматургія (Уривок) Хор Андрій-апостол з янголами Нині день засвітився – о радість премнога, День прийшов, що звістився для мене від Бога. Так, це світло, що духом прислати видимо, Обіцяв тобі, граде, Києве любимий. Був у тьмі ти раніше, хоча перед миром Світлим ділом преславний, але ще кумирам Темним ти […]...
- Трагікомедія Феофана Прокоповича “Володимир” як зразок шкільної драми Феофан Прокопович народився в Києві в сім’ї купця й при хрещенні одержав ім’я Елеазар. Рано залишився сиротою, виріс під впливом дядька – ректора Київського колегіуму. З 1688р. став учнем цього колегіуму. Мав більші здатності до навчання. Потім учився в католицькому училищі Владимир-Волинского монастиря (щоб більше довідатися про католицизм), незабаром його забирають у Римську католицьку академію. […]...
- СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН (р. і м. нар. невід. – 1772 р., м. Київ) – церковний та освітній діяч. Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був Симон Тодорський. У 1745 р. – професор поетики, а згодом – професор філософії Києво-Могилянської академії. У 1747 р. за викликом Синоду виїхав до Петербурга з дорученням перевірити правильність перекладу […]...
- Трагедокомедія Феофана Прокоповича “Володимир” як зразок шкільної драми (1681-1736) Народився в Києві в родині купця й при хрещенні дістав ім’я Єлеазар. Рано залишився сиротою, зростав під впливом дядька – ректора Київського колегіуму. З 1688 р. став учнем цього закладу. Мав великі здібності до навчання. Потім навчався в католицькому училищі Володимир-Волинського монастиря (щоб більше дізнатися про католицизм), невдовзі його забирають до Римської католицької академії. […]...
- Розкриття сутності злободенних проблем суспільно-політичного життя у драмі “Володимир” – ФЕОФАН ПР0К0П0ВИЧ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Феофан Прокопович у 1705 році створив драму, що наводить на роздуми і сучасного читача, а крім цього, він був справжнім новатором в давній українській літературі, бо поєднав в одному творі комічне і трагічне, суворі принципи класицизму та традиції народних інтермедій, створивши драму нового жанру – трагікомедію. Драма повертає нас […]...
- НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. Генеза новолатинської літератури в Україні пов’язана із західними культурними впливами і з переорієнтацією шкільництва на гуманістичну модель західноєвропейських навчальних закладів. Велику роль у цьому відіграв факт перебування українських земель у складі Речі Посполитої. У XVI ст. латиною писали українські уніати й протестанти. З’являється група письменників – вихідців з Руського воєводства Польського королівства, […]...
- Сторінка: Трагедокомедія Феофана Прокоповича “Володимир’ як зразок шкільної драми Трагедокомедія Феофана Прокоповича “Володимир” як зразок шкільної драми Шкільна драма була поширеною на Україні в барокову добу XVІІ-XVІІІ століття. Писали ці твори викладачі риторики Києво-Могилянської академії. У шкільній драмі розігрувались сюжети, як правило, релігійного характеру. Так, драма Феофана Прокоповича присвячена засновнику християнства на Русі Володимиру Великому. Шкільна драма мала мати кілька типів, в залежності від […]...
- Віршознавство Віршознавство – розділ літературознавства, частина поетики, наука про віршові нормативи літературних творів, покликана осмислювати внутрішню будову вірша, власне, його метрику, строфіку та фоніку. В Україні початки В. спостерігаються в граматиках та поетиках братських шкіл XVI-XVII ст. Особливого розвитку сягнуло В. у Києво-Могилянській академії (Феофан Прокопович, Митрофан Довгалевський, Георгій Сломинський та ін.). У XIX ст. В. […]...
- “Вірю в Україну, дивлячись на них” Освітянські традиції були закладені ще на початку XVІІ століття, коли Київська братська школа розпочала свою діяльність, розташувавшись на дарованій Галшкою Гулевичівною землі. Це трапилося 15 жовтня 1615 року, і саме монастир на цій землі став першим помешканням майбутньої Києво-Могилянської академії. Велику підтримку Київська братська школа одержала від гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного, який вступив до […]...
- ДРАМАТУРГІЯ. ШКІЛЬНА ДРАМА “ВЛАДИМИР” Ф. ПРОКОПОВИЧА. ВЕРТЕП ЯК ВИД ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРАЛЬНОГО ДІЙСТВА 1. Драматичний твір, у якому найбільше збережено структуру мораліте. А Ф. Прокопович “Володимир”. Б Г. Кониський “Воскресеніє мертвих”. В “Милість Божа” невідомого автора. Г М. Довгалевський “Комическое дєйствіє”. 2. Жанр драматургії давньої української літератури, у творі якого інсценізувалося народження, смерть і воскресіння Христа. А Історична драма. Б Міракль. В Містерія. Г Мораліте. 3. Для міракля […]...
- На зорі розвитку української драми (за історичною драмою Ф. Прокоповича “Владимир”) I. Ф. Прокопович – письменник і просвітницький діяч. (Феофан Прокопович – один із яскравих представників стилю бароко в українській та світовій літературі. Бароко, як відомо, – це стиль, який характеризується урочистістю, пишністю, підвищеною складністю і мальовничістю. Українське бароко тісно пов’язане з козацтвом, із життям верхівки тогочасного суспільства. Ф. Прокопович – письменник і просвітитель кінця XVII […]...
- Павло Прокопович Глазовий Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватці Казанківського району, Миколаївської області, в родині хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Учасник Великої Вітчизняної війни. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького. У 1950 – 1961 рр. – заступник головного редактора журналу “Перець”, згодом заступник головного […]...
- Біографія Феофана Прокоповича Прокопович Феофан (1681-1736) Церковний і громадський діяч, письменник, учений Феофан Прокопович (Єлеазар) народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму. Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. По […]...
- Чернігівські Атени Чернігівські Атени – культурний осередок другої половини XVII – середини XVIII ст., організований чернігівським архієпископом та поетом, представником літературного бароко Лазарем Барановичем. Гурток пов’язувався з Новгород-Сіверською друкарнею, заснованою 1674 і переведеною 1679 до Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові. Складався з письменників – вихованців Києво-Могилянської академії (Лазар Баранович, Олексанр Бучинський, Іван Величковський, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, […]...
- КОНИСЬКИЙ ГРИГОРІЙ КОНИСЬКИЙ ГРИГОРІЙ (чернече ім’я Георгій; 20.11.1717, м. Ніжин – 13.02.1795, м. Могильов, Білорусь) – письменник, педагог, церковний і громадсько-культурний діяч. В 11 років Григорій став студентом Києво-Могилянської академії й завершив повний курс навчання 1743 р. Учителями Григорія Кониського були Сильвестр Кулябка, Симон Тодорський та ін. За особливі успіхи в навчанні Григорія залишають в Академії. 1744 […]...
- Шкільна драма Шкільна драма – жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі XV-XVI ст. в країнах Західної Європи. Походження Ш. д. пов’язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов’язковими для засвоєння латини. Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передовсім тих сакральних джерел, що стосувалися історії […]...
- ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН (світське ім’я Семен, 1658, м. Яворів, тепер Львівської обл. – 24.11.1722, Москва) – філософ, поет, церковний і громадсько-політичний діяч. Походив із православної шляхетської родини з м. Яворова в Галичині, яка після Андрусівського миру 1667 р. переїхала в Красилівку поблизу Ніжина. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії та єзуїтських школах Любліна, Львова, Познані, Вільно. Для […]...
- Видіння або Візія Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у “Божественній комедії” Данте Аліг’єрї, у “Фаусті” Й.-В. Гете і т. п. Елементи В. є у “Києво-Печерському патерику”, […]...
- ПОЕТИКИ ПОЕТИКИ (від грецького – майстерність творення). “Словник іншомовних слів” подає три значення слова поетика: 1) наука про художню літературу, теорія літератури; 2) теорія поезії (композиція, образність мови, ритміка, римування тощо); 3) система художніх принципів того чи іншого літературного напряму або окремого поета. Поява поетик в Україні пов’язана з виникненням шкільної освіти. Спершу елементи поетики включалися […]...
- ЗЕМКА ТАРАСІЙ ЗЕМКА ТАРАСІЙ (2-га пол. XVI ст. – 13.09.1632, Київ) – громадський, освітній і церковний діяч, поет, перекладач і друкар. Ймовірно, був дидаскалом Львівської братської школи, брав участь у діяльності гуртка Гедеона Балабана. У 1615 р. його запросив Єлисей Плетенецький до Києво-Печерської друкарні для участі в підготовці “Анфологіона”. З 1624 р. завідував цією друкарнею. Майже до […]...
- УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА РЕНЕСАНСУ І БАРОКО. РОЛЬ ПРАВОСЛАВНИХ БРАТСТВ, ОСТРОЗЬКОЇ ТА КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЙ У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. І. ВИШЕНСЬКИЙ – МИСЛИТЕЛЬ, БОГОСЛОВ, ПОЛЕМІСТ Тема. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА РЕНЕСАНСУ І БАРОКО. РОЛЬ ПРАВОСЛАВНИХ БРАТСТВ, ОСТРОЗЬКОЇ ТА КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЙ У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. І. ВИШЕНСЬКИЙ – МИСЛИТЕЛЬ, БОГОСЛОВ, ПОЛЕМІСТ 1. За сприяння братств… А Поширювалося декоративно-ужиткове мистецтво. Б Інтенсивно розвивалася архітектура. В Засновувалися і функціонували школи. Г Будувалися бібліотеки і лікарні. 2. Хто із зазначених осіб був викладачем Острозької академії? А […]...
- ЛАЩЕВСБКИЙ ВАРЛААМ ЛАЩЕВСБКИЙ ВАРЛААМ (1704 – 28.07.1774) – давньоукраїнський драматург, філософ, церковно-релігійний діяч. Народився в польській родині. У 1726 – 1737 рр. навчався в Києво-Могилянській академії. 1738 р. постригся в ченці під іменем Варлаама. Викладав у Києво-Могилянській академії поетику, риторику, богослов’я, грецьку та єврейську мови. У 1747 р. запрошений до Петербурга для перегляду слов’янського тексту Біблії та […]...
- Бібліофіл Бібліофіл (грецьк. biblion – книга і phileo – люблю) – знавець і збирач рідкісних і цінних видань. Поняття “філобібл” (книголюб) відоме вже з давньогрецьких творів І-ІІІ ст. Сучасна версія – “Б.” – з’явилася наприкінці VII ст. Чіткого, універсального значення поняття “Б.” не має. Відомими Б. були Симеон Полоцький, Феофан Прокопович… Спеціально поліпшені видання, інколи з […]...
- КОСОВ СИЛЬВЕСТР КОСОВ СИЛЬВЕСТР (р. нар. невід., маєток Жировиці у Вітебському воєводстві, Білорусь – 13.04.1657, Київ) – український церковний діяч, філософ, педагог і письменник. Виходець із білоруської православної шляхта. Закінчив Віденську братську школу, навчався в Люблінській єзуїтській колегії й Замойській академії. Педагогічну діяльність розпочав у Віденській та Львівській православних школах. Влітку 1631 р. Сильвестра Косова разом з […]...
- ГАЛЯТОВСЬКИЙ ІОАНИКІЙ ГАЛЯТОВСЬКИЙ ІОАНИКІЙ (р. нар. невід. – 12.01. 1688) – письменник, культурно-освітній і церковний діяч. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Працював її викладачем, у 1659- 1664 рр. – ректором. З 1669 р. й до кінця життя був архімандритом Єлецького монастиря в Чернігові. Автор збірки проповідей “Ключь разумннія” (три віщання: IC, 1659; Л., 1663, 1665), збірок оповідань […]...
- Вояцька повість Вояцька повість – жанр середньовічної літератури, де мовиться про героїчні подвиги, батальні сцени, епізоди військового побуту, в основі яких реальні та легендарні історичні події. Поетичний стиль В. п. пов’язаний із фольклорною епічною традицією, з історичною, переважно агіографічною (книжною) прозою, тяжів до фактографічного опису, стереотипних стилістичних фігур, поширював патріотичні ідеї та вояцькі чесноти, втілені в центральному […]...
- Шкільна драма “Владимир” Шкільні драми як окреме явище літератури виникають у кінці XVII – початку XVIII століття й призначені для вистави в тогочасній вищій або середній школі. Шкільна драма – це не визначення роду, виду або жанрової традиції, це поняття передусім історичне, тісно пов’язане зі школою. В середні віки та в епоху бароко поезія розглядається як звичайне ремесло, […]...
- Іронія Іронія (грецьк. еіrоnеіа – лукавство, глузування, удавання) – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. В стилістиці – фігура, яку називають “антифразис”, коли висловлювання*набуває у контексті протилежного значення. І. – це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою. Осмислення І. як естетичної категорії, як ідейно-емоційної оцінки явищ дійсності сягає античності, зокрема філософії Сократа. Проте […]...
- Силабічне віршування Силабічне віршування (грецьк. syllаbe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить, віршовий рядок […]...
- РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ (р. нар. невід. – 10.12.1688, Київ) – письменник і церковний діяч. Народився, ймовірно, на Чернігівщині. Навчався в Києво-Могилянській колегії. Вважають, що 1656 р. виголосив слово на посвяту І. Гізеля в архімандрити. З 1671 р. – намісник Києво-Печерського монастиря і лаврський проповідник, а з кінця 1683 р. – ігумен Микільського монастиря, що мав незалежність […]...
- Мова Мова – самобутня система звукових знаків, основа духотворчого життя етносу, нації, людства. Виконує важливі комунікативні, соціативні, пізнавальні, оцінні, волютативні, емотивні, естетичні функції, не зводячись до жодної з них зокрема, оскільки зосереджує в собі універсальні ознаки. М. у процесі мовленнєвого самоздійснення постає у вигляді текстів, характеризується як відносною їх стійкістю (аспект синхронії), так і гнучкістю, змінністю, […]...
- ГОРЛЕНКО ЙОАСАФ ГОРЛЕНКО ЙОАСАФ (світське ім’я – Яким, 19.09.1705, м. Прилуки, тепер Чернігівської обл. -21.12.1754, м. Грайворон, тепер Бєлгородської обл., Росія) – церковно-релігійний діяч, письменник. Походив із старовинного козацького роду Горленків. Його батько був прилуцьким полковником, а мати – донькою миргородського полковника Данила Апостола, який пізніше став гетьманом. Дядько Г. Квітки-Основ’яненка. У 7 років вступив до Києво-Могилянської […]...
- Трактат Трактат (лат. tractatus, від tractare – розглядати, досліджувати) – науково-теоретична праця, в якій аналізується складна проблема, всебічно аргументується нова концепція автора, особливо в епоху класицизму і Просвітництва. За строгою послідовністю викладу думок, способом їх аргументації Т. є антиподом есе. Класичними зразками Т., які стосуються проблем мистецтва, в тому числі літератури, можуть бути “Аналіз краси” англійського […]...
- ПОЧАСЬКИЙ СОФРОНІЙ СОФОНІЯ ПОЧАСЬКИЙ СОФРОНІЙ СОФОНІЯ) (світське ім’я – Стефан; рр. нар. і см. невід.) – церковний діяч, педагог і письменник першої половини XVII ст. Про життя Софронія Почаського відомо небагато. Навчався у Київській братській школі. Припускають, що він був одним із двадцяти спудеїв-риторів, які проголосили в квітні 1622 р. “Вірш на жалосний потреб… Петра Конашевича-Сагайдачного…” IC. Саковича. […]...
- МАКСИМОВИЧ ІГНАТІЙ МАКСИМОВИЧ ІГНАТІЙ (1725, с. Ручки Гадяцького полку – 30.09.1793, Чернігів) – церковний та освітній діяч, поет. Вихованець Київської академії. Прийнявши чернечий сан, з 1757 р. викладав у нійсинтаксиму й граматику, з 1759 р. – поетику “по Сампсону”, з 1762 – риторику й велику інструкцію. В грудні 1762 р. став префектом академії і викладачем філософії. Влітку […]...
- СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ (р. нар. невід. – 30. 10.1651) – давньоукраїнський письменник, церковно-релігійний діяч першої половини XVII ст. 1639 р. був ігуменом і ректором Гойського монастиря (м. Гоща поблизу Луцька). 1640 р. став намісником Києво-Печерської лаври, а через рік – ректором Київської колегії. Належав до книжників кола Петра Могили. Автор віршів. 1641 р. видав “Казання погребове […]...
- Канти Канти (лат. cantus – спів, пісня) – різновид старовинної хорової пісні величального змісту, близької за мелодією до псалмів, за мотивами – до оди. Виконувалися без музичного супроводу у святкові дні та з нагоди урочистих подій. Поширювались в Україні у XVI-XVIII ст. латинською та книжною українською мовою, мали як релігійний, так і світський зміст. Розповсюджувачами К. […]...