ПРОЩАЙ – П’ЄР ЖАН БЕРАНЖЕ

П’ЄР ЖАН БЕРАНЖЕ

ПРОЩАЙ

Вже скоро, Франціє. Я подих смерті чую,

О мати дорога! Нехай твоє ім’я,

Ім’я улюблене останнім прокажу я.

Чи хто любив тебе відданіше, як я?

Я вихваляв тебе, не вміючи читати,

Нині, в смертну мить, знесилений украй,

Про тебе буду я, конаючи, співати,

Ти ж пошануй мене сльозою і – прощай!

Як десять королів прийшли тобі на страту

І в кров топтав тебе їх переможний віз,-

Я рвав на корпію їх пурпурову шату,

Точив на рани я бальзам цілющих сліз.

І небо зглянулось. Плідні твої руїни

Подякою племен красуються – і знай:

Ти зерно рівності посіяла нетлінне,

І рівності жнива зближаються. Прощай.

Я бачу, як лежу під віком у могилі.

Кого я тут любив – молю – оборони,

І віддаси ти борг тій голубиці білій,

Що берегла твої, о Франціє, лани.

І щоб почула ти, як я тебе благаю,

Готовий одійти в незнаний інший край,-

Свій камінь гробовий поволі підіймаю,

Та руки ломляться; він падає. Прощай!

Переклав з французької МИКОЛА ЗЕРОВ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ПРОЩАЙ – П’ЄР ЖАН БЕРАНЖЕ