ПРОСПЕР МЕРІМЕ

ПРОСПЕР МЕРІМЕ

(1803-1870)

Проспер Меріме народився в Парижі. Його батьки були художниками, і хлопчик постійно перебував в атмосфері мистецтва. Проте для себе він обрав кар’єру юриста, вступивши до Паризького університету.

У 1822 р. відбулося знаменне для майбутнього письменника знайомство із Стендалем, яке потім переросло в дружбу. В 1824 р. Меріме почав писати п’єси, а в 1825 р. видає цілу збірку їх, яку називає “Театр Клари Гасуль”, приписавши авторство вигаданій іспанській акторці.

У 1827 р. Меріме здійснив ще одну містифікацію,

видавши книжку “Гуслі”, де було вміщено нібито зібраний і оброблений ним фольклор південних слов’ян. Насправді ці твори належали його перу. Містифікація виявилася настільки вдалою, що частину

Цих творів Пушкін поклав в основу своїх “Пісень південних слов’ян”.

На початку літературної діяльності Меріме захоплений насамперед історією, тож створює драму про французьку селянську війну XVI ст. і роман “Хроніка часів Карла IX”. На відміну від історичних романів Вальтера Скотта в своїх історичних романах Меріме прагне відтворити справжні характери і звичаї історичної доби, зосереджуючись

не на детальних описах, а на зображенні героїв у дії. Виклад у його творах характеризується стрімкістю, динамічністю і лаконізмом.

Герої “Хроніки” – не стільки історичні особи, скільки вигадані письменником, проте типові для свого часу люди.

У 30-ті роки Меріме віддає перевагу публіцистичній прозі: есе, подорожнім нотаткам, історичним працям, виступає як літературний критик. У цей же час починається робота над новелами, що становлять найкращу частину його творчого доробку. Спочатку були так звані побутові новели, в яких розповідаються житейські історії, відтворюється побут, характери і звичаї сучасників (“Етруська ваза”, “Партія в триктрак”, “Подвійна помилка”, “Венера Ільська”).

Ці новели позначаються досить скептичним ставленням автора до буржуа і буржуазності.

І вже в 40-ві роки Меріме створює серію так званих екзотичних новел – “Маттео Фальконе”, “Коломба”, “Кармен”, “Таманго”. Його герої – люди, аж ніяк не пов’язані з бляклим світом буденності. Понад усе вони цінують власну свободу і не бояться вступати в конфлікти, відстоюючи її.

А взагалі Проспер Меріме був диваком. Близько двадцяти років (з 1834 р.) був високим чиновником – головним інспектором історичних пам’яток і цією службою дуже пишався. А свою причетність до літератури ніколи не афішував.

Життя поставило все на свої місця: в історії культури залишився передусім талановитий французький новеліст Проспер Меріме.

Проспер Меріме вивчав російську мову, знав, високо цінував, перекладав багатьох слов’янських авторів, серед яких Пушкін, Гоголь, Тургенєв, Марко Вовчок. Письменник серйозно цікавився історією України. Свідчення цього – його нариси “Козаки України та їхні останні отамани”, “Богдан Хмельницький”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ПРОСПЕР МЕРІМЕ