Протиставлення щирого і помилкового патріотизму у романі Л. М. Толстого “Війна и мир”

Головна тема роману “Війна і мир” – зображення подвигу російського народу у Вітчизняній війні 1812 року. Автор говорить у своєму романі і про вірних синів батьківщини, і про лжепатріотів, що думають тільки про свої корисливі інтереси. Толстой використовує прийом антитези для зображення як подій, так і героїв роману. Так, у першому томі він розповідає про війну з Наполеоном 1805- 1807 років, коли Росія (спільно з Австрією й Пруссією) зазнала поразки.

Австрійська армія здалася. Над російськими військами нависла погроза розгрому. І отоді Кутузов

вирішив послати Багратіона із чотирма тисячами солдатів через важко доступні Богемські гори назустріч французам. Багратіону необхідно було швидко зробити важкий перехід і затримати французьку армію до приходу Кутузова. Його загону потрібно було зробити великий подвиг, щоб врятувати російську армію.

Так автор підводить читача до зображення першого великого бою та описує, як по-різному ставляться офіцери до військового боргу. У цьому бої, як завжди, зухвалий і безстрашний Долохов.

Його хоробрість проявляється в бою, де “він в упор вбив одного француза, перший взяв за комір офіцера, що здався,”. Але

після цього він іде до полкового командира і доповідає про свої “трофеї”: “Прошу запам’ятати, ваше превосходительство!” Далі він розв’язав хустку, смикнув її і показав запечену кров: “Рана багнетом, я залишився на фронті. Запам’ятайте, ваше превосходительство”. Скрізь, завжди він пам’ятає насамперед про себе, тільки про себе, усе, що робить, робить для себе. Нас не дивує також і поведінка Жерехова.

Коли в розпал бою Багратіон послав його з важливим наказом до генерала лівого флангу, він не поїхав уперед, де чулася стрілянина, а став шукати генерала осторонь від бою. Через непереданий наказ французи відрізали російських гусарів, багато хто загинув і був пораненим. Таких офіцерів було досить багато. Їх, звичайно, не можна назвати трусами, але вони не можуть забути заради спільної справи себе, свої особисті інтереси.

Російська армія, зрозуміло, складалася не тільки з подібних офіцерів. У главах, що описують Шенграбенську битву, ми зустрічаємо щирих героїв. От він сидить, герой цієї битви, герой цієї “справи”, маленький, худий і брудний, сидить босий, знявши чоботи. Це артилерійський офіцер Тушин. “Великими, розумними і добрими очами дивиться він на начальників, що ввійшли, і намагається жартувати: “Солдати говорять, що роззувшись ловче”, – і бентежиться, почуваючи, що жарт не вдався”. Толстой робить все, щоб капітан Тушин став перед нами в самому негероїчному, навіть смішному вигляді.

Але саме ця смішна людина була героєм дня.

Князь Андрій справедливо скаже про нього: “Успіхом дня ми зобов’язані найбільше діям цієї батареї й героїчної стійкості капітана Тушина з ротою”. Другий герой Шенграбенського бою – Тимохін. Він з’являється в той самий момент, коли солдати піддалися паніці і почали відступати. Здавалося, усе загублено. Але в цю хвилину французи, що наступали, раптом побігли назад – у лісі з’явилися російські стрілки.

Це була рота Тимохіна. І тільки завдяки Тимохіну росіяни мали можливість вернутися і зібрати батальйони. Мужність різноманітна. Є чимало людей, нестримно хоробрих у бою, але губляться у буденному житті. На образах Тушина і Тимохіна Толстой показує читачеві по-справжньому хоробрих людей з їх непомітним героїзмом, величезною волею, що допомагає переборювати страх і вигравати бої. У війні 1812 року, коли кожний солдат бився за свій будинок, за своїх рідних і близьких, свідомість небезпеки “подесятеряла” сили. Ніж далі просувався Наполеон у глиб Росії, тим більше зростали сили і дух російського війська і тим більше слабшала французька армія, перетворюючись у збіговисько злодіїв і мародерів.

Тільки воля народу, тільки народний патріотизм, “дух війська” робить армію непереможною. Саме до цього висновку прийшов Толстой у своєму безсмертному романі-епопеї “Війна і мир”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Протиставлення щирого і помилкового патріотизму у романі Л. М. Толстого “Війна и мир”