Протистояння Добра й Зла в новелі М. Хвильового “Я (Романтика)”

Тема протистояння добра й зла не нова в літературі. Але всі добутки тьмяніють перед українською трагедією в новелі Миколи Хвильового “Я (Романтика)”. Микола Хвильової починає свій Твір з ліричного зачину, у якому виникає образ матері: “З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест те йде Марія”. Цей образ приходить до стомленого від крові й смертей сина як спогад, як мріяння. “Моя мати – наївність, тихий сум і доброта безмежна… І мій неможливий біль, і моє нестерпне мучення теплішають у лампаді фанатизму

перед цим прекрасним образом”. Син тільки на одна мить полетіла спогадами в дитинство, у юність, де “дзенькали росяні ранки й падали перламутри”, де “шелестять вечора біля тополь”.

Добром і лагідністю віє від спогадів героя про матір, що жалує свого сина, що зовсім замучив себе в нескінчених походах-битвах “Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблистої сивини й тихо скарбу на свої груди…”. И видали насувається гроза: “там, за дорогами сизого бору, спалахують блискавки, накипають і піняться гори”.

Син бачить “у її очах дві кришталеві росинки”, чує, як “мати говорить, що вона поливала

м’яту, і м’ята вмирає в тузі” – відлітають спогаду, зникає з око образ матері. У фантастичному польоті розстріляного шляхтича засідає “чорний трибунал комуни”.

Хвильовий не просто грубо й зримо розвіює спогаду героя, не механічно протиставляє світле й темне, а тонко й мотивированно досліджує психологію Добра й Зла, які живуть у душі героя. Письменник показує жорстоку боротьбу між половинками роздвоєної особистості фанатика революції, що свідомо й послідовні глушить у собі Добро, керуючись ненавистю, служить Злу. Він, як заклинання, проговорює: “Я – чекіст, але я й людина”, намагається насамперед собі довести, що він не бандит, що його покликала революція захищати бедних, знедолених, робити справедливість.

Але чому ж тоді “з кожного закутка дивиться теперішня й воістину жахлива смерть”? Чому прості люди, обивателі говорять: “Тут засідає идизм”?

Душу героя розривається між двома початками. З одного боку – мати, із другий – ідея вірності революції. Перемагає остання. В ім’я “світлого майбутнього” відбувається зло, тому що “єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни” може проходити через долі простих людей, через жертви, кров і сльози. Це була дійсність: теперішня життєва дійсність – хижа й жорстока, як зграя голодних вовків.

Це була дійсність безвихідна, неминуча, як смерть”. От чому у фанатичній відданості революції син повинен стріляти в матір: “Тоді я в томлінні, охоплений пожежею якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й пригорнув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузер і нажав спуск”.

Всі, кінець! Боротьба Добра й Зла закінчилася абсолютною перемогою! Ніякої фантазії не вистачить на те, щоб додумати подальше життя цього романтика, що перестав бути людиною, адже в груди він мав уже не розколоте, а серце, що поростило вовною, вовкулака


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Протистояння Добра й Зла в новелі М. Хвильового “Я (Романтика)”