Реакція Вяземського публікацій Жуковського
Особливе співчуття Вяземського викликала здатність Кантемира “сміливо і натяків схоплюватися з усіма пороками, з усіма дуріннями і на забобони, які панують у суспільстві”, і “подолати їх силою істини і розуму”. Симптоматичною є різниця у акцентах щодо цілей сатирика Жуковським та її рецензентом. Жуковський бачив завдання сатири в “осміянні людських помилок, дурниць і пороків” і тільки кілька сторінок уточнював: мали “вплив та загальне, і саме велике”. Необхідність боротися з “згубними суспільству” пороками критик
Для Вяземського завжди предмет сатири – громадські пороки, причому непросто “згубні” суспільству, а й породжені недосконалістю соціального устрою. Рецензент ніяк спеціально не застерігав розбіжності у його з Жуковським позиціях, але вони помітні, якщо пам’ятати, що це не перше їхнє “зіткнення” в питанні про Показова і реакція Вяземського на порівняння Жуковським сатир Горація з його “приємної і дотепної жартівливістю” і Ювенала – “бича порочних і пороку”.
Головні тези в роздумах Вяземського про Кантемире – жаль, що той “народився не з нашим сучасником”, оскільки вона мав би благе вплив “думку громадське”, і водночас сумнів, що за нинішніх умов їй дозволив би “давати вільне протягом перу”. Готуючи рецензію для “Московського телеграфу”, її автор, зрозуміло, було прямо писати причину такого сумніви – важких громадських, зокрема цензурних, обставин першого постдекабристского року. Він використовував досить розпливчасті формулювання при характеристиці сучасності: “багато зміни у наше становище й у моралі наших”, “літературні і різнорідні перепони”, “опасливость мови авторського”.
Але читачеві журналу неважко було оцінити опозиційність Вяземського, сопоставлявшего рівень авторської волі у їх час й у епоху Кантемира на користь останньої. Викликає зацікавлення також теза Вяземського про який визначає вплив на національну літературу, і історію тих письменників, які були біля витоків. Критик з жалем писав, у Росії переважна вплив мав М. У. Ломоносов, що у вибраному ним “роді творів” – оді – діяв, проте, “лише у суто літературному, а чи не цивільному сенсі”. Вяземський думав, що, була б автора сатир Кантемира “воля” Ломоносова, “поворотившего наш віршований мову”, він чи зробив би набагато більше одописца, адже однієї рукою б “виганяли похибки з мови та забобони з акціонерного товариства”.
Звертаючись до статті Жуковського “Письменник у суспільстві”, як у разі з його роботою про Кантемире, Вяземський й не так аналізував судження критика, скільки ставив запитання, хвилюючі її самої та актуальні для російського суспільства 1826 року. Хоча починався відгук зі схвалення Жуковського, зумів показати “все вигоди і невигоди становища” письменника, у суспільстві, відразу йшла обмовка, автора рецензованої статті задовольнявся “одними загальними міркуваннями”. Якщо Жуковський “не застосовував їх до стану російських письменників у російському суспільстві”, обмежившись кілька абстрактними морально-психологическими міркуваннями, то Вяземського цікавили саме конкретно-історичні і соціальні застосування “загальних міркувань”.
Взагалі мушу помітити, що його міркування томі прози Жуковського, за всієї фрагментарності, однак у основному вписувалися у парадигму міркувань Вяземського на задану тему взаємовідносин письменники та суспільства – у минулому і теперішньому, у Росії Європі. Висновок Вяземського невтішний: “По світському укладенню нашого суспільства, авторство не є звання, якого представництво має права, свого голосу законний доля з’їзд чинів великого світла”. Публіцист непросто виступав у захист літераторів у Росії.
Він є важливим ідея благотворного впливу на суспільство. Як приклад він посилався французькою досвід епохи Людовіка XV і Людовіка XVI “на початок революції”, коли діячі літератури мали “всемогутня вплив” як на “загальну освіченість народу, а й у приватні думки її звички суспільства”. Заради затвердження можливості бути реалізованим свого ідеалу Вяземський був готовий прикрасити ситуац
(1 votes, average: 5.00 out of 5)