Релігійність доби атеїзму: “Сентиментальна історія” Хвильового, “Людина і зброя” Гончара
Одним із живучих марновірств сучасних людей є фанатична віра в “прогрес” – технологічний, соціальний, моральний. Багато освічених і мислячих людей уперто ігнорує докази деградації світового співтовариства. Те ж саме стосується й кожної людини.
Як сказав Гейне, “людство йде вперед, людина лишається на місці”.
Варто озирнутися трохи назад, аби переконатися в сталості людських потреб, у тому числі и релігійних. Для цього варто проаналізувати свідоцтва того часу, наприклад, художні твори.
В основі оповідання Миколи Хвильового
До поклоніння революції її “навернув” брат, який загинув на фронті. Це був “дикий і тривожний час, коли люди ходили голі й голодні й були велетнями її богами”, але у мирний час ідея світової революції не здатна наповнити людське життя.
Комсомольський (або, за старою вимовою, комольський) осередок у її селі роз’їдає формалізм і “нова дичавина… азіатчини”
Я памятала, скільки відважних комольців загинули в часи горожанської вжни, і частенько десь у кутку прославляла цих незнаних героїв. Але тут, у нашому комолі, була якась розгнузданість. Я прилюдно говорила про це, і мене н ази в ал и реакціонеркою”.
Шукаючи смисл свого життя, вона залишає сім’ю, їде до міста й гам наполегливою працею забезпечує собі побутову свободу. Вона шукає тих “велетнів і богів” – надлюдей, які були б зразком для неї та її товариством.
Фактично, шукає комуністичних “святих”. Але зустрічає тільки втому й розчарування: “- …Я вам заздрю тому, що ви (Б’янко) людина нового покоління, і для вас наші терзання – порожній звук. …Справа в тому, що ви ніколи не були в ролі Єви і ви ніколи не зможете затоскувати за раєм, як я й тисячі нас, надломлених людей громадянської війни. (…) Боже мій, ви й не уявляєте, яка це прекрасна країна. Під її сонцем не тільки внутрішній світ кожного з нас перетворювався и робив нас ідеальними, мало того. ми фізично перероджувались.
Клянусь вам! Навіть фізично це були зразкові люди”.
Сучасне місто – царство плоті й розпусти. Діловод Кук свій потяг до Б’янки не готовий підкріпити своєю відповідальністю й турботою. Сіроока журналістка – бісексуалка й садистка, цікавиться містичними вченнями й пропонує Б’янці торгувати своїм тілом.
Товариш Бе – п’яниця, паскудник і садист – систематично лупить свою жінку Уляну, яка психологічно залежить від нього, кінець-кінцем убиваючи її. Остання надія Б’янки – художник Чаргар – не спишіть за її рахунок вдовольняти статеві інстинкти, але виказує слабкість, ницість духу й мріє про міщанське сите “животіння”. Типова богошукачка, Б’янка страждає від нереалізованого альтруїзму й безцільності існування.
Нарешті, її душевні потреби знаходять одверто релігійне рішення: вона знаходить стару ікону Спасителя й ночами простоює на колінах перед нею. Однієї ночі вона лягає спати й декілька разів прокидається від стуку в двері. Стук триває всю ніч, але Б’янка так і не відкрила, ображена на пізнє вторгнення. Вранці вона знаходить за дверима труп Уляни, яка шукала в неї порятунку від рук товариша Бе.
Найслабший момент твору – її реакція на побачене: вона звинувачує… Бога в тому, що він не відчинив дверей тоді, коли вона не побажала навіть спитати, хто стукав, і ножем розбиває ікону.
Чому г ероїня “Сентиментальної історії” вчиняє такий алогічний учинок? По-перше, такий хід, можливо, характерний для романтиків-фантазерів, котрі відповідальність за людські злочинства покладають на Бога, ігноруючи факти. По-друге, це наслідок невір’я самого митця.
По-третє, “пролетарський” письменник і чекіст Хвильовий не міг в одних текстах писати про свої розстріли монашок (“Я (Романтика)”), а в інших здійснювати пропаганду традиційної релігійності.
Але в 1959 році, коли Олесь Гончар творив роман “Людина і зброя” статус релігії в Радянському Союзі сильно змінився, у порівнянні з 1928 роком коли Хвильовий оприлюднив “Сентиментальну історію”. Тому в творі Гончара проаналізуємо один-єдинии епізод, котрий не стає від того менш значущим показовим.
Затгін Богдана Колосовського воює на окупованому боці Дніпра й не встигає переправитися до зриву греблі Дніпрельстану. Намагаючись вийти з оточення, вони йдуть серпневими степами, страждаючи від спраги, голоду й виснаження. Забрідають на птахоферму імені Енгельса, де в хаті знаходять, мабуть, усіх місцевих дівчат… навколішках перед іконою відрубаної голови Івана Хрестителя.
“- А ви вже, значить, молитесь? – підступив до дівчат заградотрядник…
І не соромно? А ще ж, мабуть, і комсомолки?
А що ж нам зостається, хоч і комсомолки…
Коли ви не захистили, то, може, хоч бог захистить, якщо є він десь там… у стратосфері…
Та хіба вони віруючі? – вимовила жінка. – Церкви й знати не хотіли, все клуб та клуб. Але коли оце підкотилось і рятунку іншого нема, то її молитися почали.
– За те. щоб наші повернулись…
– Самі вчили, що є тільки атоми, матерія і все таке інше, – в нервовому збудженні щебетала хазяйчина дочка. – Але так раптом захотілось, щоб хоч яка-небудь сила була над нами отам угорі, щоб хоч які-небудь стратосферні боги там існували та допомагали Червоній Армії…
Це просто смішно, – каже Новоселець, але ні йому, ні нам не смішно”. Останні слова прозоро вказують на авторове ставлення до описаного. Дійсно, воєнні щоденники, скажімо, Аркадія Любченка й Олександра Довженка підтверджують те, що жах і невизначеність цього часу перетворили усіх “атеїстів” на ревних віруючих. Ці комсомолки не вміють молитися, тому в молитві промовляють… вірші Шевченка й Лесі Українки. Ікона “від старших зосталась”, як символ звязку поколінь, духовної тяглості українського народу.
Це богослужіння – потреба фізичного виживання, яка шукає виходу в релігійній сфері. Вони не знають Бога, не прагнуть його пізнати, не аналізують політичного й духовного тупику Радянського Союзу й свого життя, а тільки
Просять, щоб повернувся попереднії безбожний лад.
У такий спосіб, сучасне життя демонструє нашу нездатність скласти іспити долі своїми силами. Сучасна людина не менше залежить від провидіння Божого, ніж у бронзовий вік. Смертельна небезпека (“Людина і зброя”) чи потреби душі в час, коли побутові проблеми вирішено (“Сентиментальна історія”, оголошують прагнення людини до вічного люблячого Бога, який єдиний може дати реальне опертя в житті.
Related posts:
- Релігійність часів атеїзму: “Сентиментальна історія” Миколи Хвильового Одним з живучих марновірств сучасних людей є фанатична віра в “прогрес” – технологічний, соціальний, моральний. Багато освічених і мислячих людей уперто ігнорує доказу всебічної деградації світового співтовариства. Те ж саме стосується й кожної людини. Як сказав Гейне, “людство йде вперед, людина залишається на місці”. Варто оглядітися небагато назад, щоб переконатися в сталості людських потреб, у […]...
- Скорочено “Сентиментальна історія” Хвильового …Вікно було чорне, як агат, але по темних садках уже брів тихий провінціальний світанок. “Ну, пора”, – подумала я й вийшла з кімнати. Біля ганку стояла підвода, і ледве чутно іржав кінь. Мама плакала й казала, що я зовсім неможливо поводжуся з нею. Ну, навіщо, мовляв, їхати кудись у невідомий край? Ну, навіщо? Мама прожила […]...
- За оповіданням М. Хвильового “сентиментальна історія” Проаналізуйте жіночий образ у новелі “Сентиментальна історія”. Жінка в пореволюційному суспільстві У творчості М. Хвильового жіночі образи мають особливе значення. Відомо, що в Україні завжди панував культ жінки. Матір, кохана, Берегиня роду й споконвічних традицій – таким постає образ жінки зі сторінок письменників-класиків. А якою бачить жінку М. Хвильовий? У пореволюційні часи світ перевернувся з […]...
- “Особливості гротеску в повістях М. Хвильового “Санаторійна зона” та “Сентиментальна історія” Елементи гротеску можна зустріти в сатиричних творах Остапа Вишні і Т. Шевченка. До цього списку доречно включити і ім’я Миколи Хвильового, а особливу увагу при цьому треба звернути на дві повісті письменника – “Сентиментальна історія” і “Санаторійна зона”. Треба визначити, що більшість дослідників розглядають творчість Миколи Хвильового як роботи лірика і імпресіоніста. Існують дослідження, в […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (2 варіант) Скрегоче залізом округа, Смертю повітря фурчить. Я знаю той ступінь напруги, Коли вже ніщо не страшить. О. Гончар Роман Олеся Гончара “Людина і зброя” – це яскравий художній документ років війни, в якому письменникові вдалося відтворити злет патріотичного духу свого народу, загартування їхніх душ на війні як важкому випробуванні. Проблематика роману складна і багатоаспектна. Письменник […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (3 варіант) Читаючи роман Олеся Гончара “Людина і зброя”, я іноді з жахом думала, як би я та мої друзі й знайомі повели себе в ситуації, подібній до тої, що в ній опинилися герої цього твору. Але як важко уявити, що сьогодні ти, випускник школи, сповнений мрій, сподівань, планів на життя, завтра не вступиш до учбового закладу, […]...
- Чи є Б’янка втіленням образу сильної української жінки? (Твір-роздум за повістю М. Хвильового “Сентиментальна історія”) Нова доба вимагає нових героїв, нових персонажів. Революційні перетворення 1917 року породили ціле покоління людей, захоплених ідеєю, відданих їй, фанатично вірних. Такі нові герої могли піднімати маси на боротьбу, їм вірили, та вони й самі беззастережно вірили в користь того, що відбувається. Звичайно, вони знайшли своє відображення в літературних творах різних авторів. Особливо цікаво спостерігати, […]...
- Роман Олеся Гончара “Людина і зброя” Визначним явищем прози про війну став роман О. Гончара “Людина і зброя” (1960 р.), в якому письменник воскрешає трагічні події 1941 р., правдиво відтворює складну, тривожну атмосферу перших місяців війни, : показує героїзм і мужність людей в обороні своєї Вітчизни. Головна із загальнолюдських проблем сучасності, винесена у заголовок твору. Людина і зброя. Ця проблема розв’язується […]...
- Красиве й потворне в романі Олеся Гончара “Людина і зброя” “Творчість Олеся Гончара відзначається різко індивідуальним колоритом, він цілком органічний, і його ніколи не плутаєш із іншим. М’яка задушевність, тонке ліричне почуття, ненав’язливий романтичний аромат, на яких лежить печать самобутньої письменницької особистості”, – так сказав Євген Гуцало. І дійсно, ці риси властиві чи не кожному рядку роману “Людина і зброя”. Це перший масштабний антикультівський твір […]...
- Роман Олеся Гончара “Людина й зброя” Роман Олеся Гончара “Людина й зброя” – добуток, в якому розповідається про Велику Вітчизняну війну, але спрямовано воно проти війн, проти безглуздої загибелі кращого, що є на світі, – людини. Ця ідея виражена в останніх рядках роману: “Навіть гинучи, будемо твердо вірити, що після нас стане інакше й все це більше не повториться, і щаслива […]...
- “Людина і зброя” Олеся Гончара: автобіографічність твору Гончар… Як він оберігав і примножував у суспільстві “ту енергію гуманності, доброти, національної честі і гідності” (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження. Саме тому в романі “Людина і зброя” автор передає свої тривоги за майбутнє не тільки українського народу, а і всього людства, отже, за долю планети Земля. Сам Гончар був прикладом для […]...
- Харків 1940 р. у романі Гончара “Людина і зброя” Роман Гончара “Людина і зброя” є романом пам’яті. Гончар напередодні війни навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Розпочалась війна для Гончара, як і для його однокурсників, точно так, як і для героїв “Людини і зброї”: за підготовкою до семестрового екзамену. Для Богдана Колосовського та його коханої Тані звістка – “Війна!” – залетіла шквалистим вітром […]...
- Роман “Людина і Зброя” Олеся Гончара: автобіографічність твору Олесь Гончар… Як він оберігав і примножував у суспільстві “ту енергію гуманності, доброти, національної честі і гідності” (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження. Саме тому в романі “Людина і зброя” автор передає свою тривогу за майбутнє не тільки українського народу, а й усього людства, отже, за долю планети Земля. Сам Гончар був прикладом […]...
- Війна як мірило людяності (за романом “Людина і зброя” О. Гончара) Роман О. Гончара “Людина і зброя належить до кращих творів української літератури про Велику Вітчизняну війну. Тему і героїв цієї книги письменникові підказало життя: він сам був учасником зображених подій і написав про людей, з якими пройшов бойовий шлях від берегів Волги до Праги. У романі “Людина і зброя” письменник розповідає про початок Вітчизняної війни, […]...
- Жінка у пореволюційному суспільстві (За оповіданням “Сентиментальна історія”) У творчості М. Хвильового жіночі образи мають особливе значення. Відомо, що в Україні завжди панував культ Жінки. Матір, кохана, Берегиня роду й споконвічних традицій – таким постає образ жінки зі сторінок письменників-класиків. А якою бачить жінку М. Хвильовий? У пореволюційні часи світ перевернувся з ніг на голову. Що відбувалося? Руйнація моральних канонів і, як наслідок,- […]...
- Красиве й потворне в романі “Людина і зброя” “Творчість Олеся Гончара відзначається різко індивідуальним колоритом, він цілком органічний, і його ніколи не плутаєш із іншим. М’яка задушевність, тонке ліричне почуття, ненав’язливий романтичний аромат, на яких лежить печать самобутньої письменницької особистості”, – так сказав Євген Гуцало. І дійсно, ці риси властиві чи не кожному рядку роману “Людина і зброя”. Це перший масштабний антикультівський твір […]...
- Переказ роману О. Гончара “Людин і зброя” Роман Олеся Гончара “Людина й зброя” – добуток, у якому розповідається про Велику Вітчизняну війну, але спрямовано воно проти воєн, проти безглуздої загибелі кращого, що є на світі, – людини. Ця ідея виражена в останніх рядках роману: “Навіть гинучи, будемо твердо вірити, що після нас стане інакше й все це більше не повториться, і щаслива […]...
- Жіночий образ у новелі “Сентиментальна історія” ЖІНКА В ПОРЕВОЛЮЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ У творчості М. Хвильового жіночі образи мають особливе значення. Відомо, що в Україні завжди панував культ жінки. Матір, кохана, Берегиня роду й споконвічних традицій – таким постає образ жінки зі сторінок письменників-класиків. А якою бачить жінку М. Хвильовий? У пореволюційні часи світ перевернувся з ніг на голову. Що відбувалося? Руйнація моральних […]...
- Роман “Людина і зброя” – гімн народові Славному майстрові слова Олесеві Гончару судилося пройти важкими фронтовими дорогами, зазнати й гіркоти відступу та поразок, і болю втрат, і радості Перемоги. Розповіді Олеся Гончара про фронтову юність ми зустрічаємо в багатьох творах, але роман “Людина і зброя”, написаний 1960-го року, посідає серед них особливе місце. Письменник розповідає про перті місяці війни – трагічні і […]...
- Гончар Олесь Терентійович Людина і зброя 1 Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін; ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА – Будинок Червоної Армії, де згодом на місці, розчищеному від руїн, буде запалено вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Ще все як було. […]...
- Твір “Роланд – людина своєї доби” В історії кожного народу на кожному етапі його існування є свої герої. Переважно такі герої є захисниками простих людей і частіше всього їм приписуються ідеальні вчинки і ідеальні риси характеру. Ними народ пишається, їх проповідують і наслідують, про них складають перекази та літературні твори. Щодо героїчного епосу, то славетні подвиги народних героїв зайняли багато місця […]...
- Людина – головний герой Олеся Гончара Людина – головний герой Олеся Гончара Визнання прийшло до Олеся Гончара з першого твору. Вчорашній фронтовик, за плечима ще нема й тридцяти, опубліковано лише початок трилогії “Прапороносці” – і раптом критика заговорила про нього як про зрілого художника. Для письменників його покоління визначальною, випробувальною в житті й творчості смугою стала друга світова війна. Пройшовши курс […]...
- Людина на роздоріжжі революції: “Мати” Г. Косинки і “Я (романтика)” Миколи Хвильового Так споконвіку було: Одні упирались з ганчіркою в руці, Другі тягнулись до стяга зорі І йшли за хвостами комет, Горіх розкусивши буття. Микола Хвильовий Немає у світі таких ідей, за які Можна було б заплатити Людським життям – чужим чи власним! Лесь Курбас Григорій Косинка і Микола Хвильовий… Люди однієї епохи, талановиті письменники, великі майстри […]...
- Людина й історія Останнім часом ми частіше й частіше звертаємося до нашої історії, і цей інтерес легко пояснимо, адже не дуже давно був знятий з нашої літератури “залізна завіса” цензури, і ми, нарешті, знайшли довгоочікувану правду. Це була страшна правда, правда про незліченні репресії, унесших мільйони життів, про ганебні судилища, про катівні НКВД, де будь-якими способами вибивали з […]...
- Про питання “християнського атеїзму” Т. Г. Шевченка Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем в царстві людської культури…Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віру в бога у зневіру і […]...
- Людська праця й людина за радянських часів (за творами О. Гончара “Кресафт”, “Соняшники”, Ю. Мушкетика “Суд”, О. Довженка “Щоденник”, “Україна вогні”) Багато з нас, людей нового покоління, навіть і не знають, що означає слово колгосп. А це ж ціла доба в історії нашого народу, причому, чи не найтрагічніша. Сама по собі ідея колективних господарств непогана. Але за роки радянської влади вона зазнала такої трансформації, що перетворила людей на рабів, відбила у них любов до землі-годувальниці. Герой […]...
- Історія й людина в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка” “Капітанська дочка” – найбільше значительное історичний добуток Пушкина по обсязі дослідницької работи, що проробив автор. “Капітанську дочку” автор створював паралельно з “Историей Пугачевского бунту” – документальним добутком з масою свидетельств, що характеризують жорстокість протиборчих сторін. Але “Капітанская дочка” зберегла риси романтизму. Цю різницю підкреслила Марина Цветаева в есе “Мій Пушкін”, по своєму оригинально провівши границю […]...
- Сентиментальна школа в Україні Сентименталізм (фр. sentimentalisme, вiд sentiment – почуття, чуттєвiсть, чутливiсть) – напрям у європейськiй лiтературi другої половини XVIII – початку XIX ст., що розвивався як утвердження чуттєвої, iррацiональної стихiї в художнiй творчостi на противагу жорстким, рацiоналiстичним нормативам класицизму та властивому добi Просвiтництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталiзм отримав свою назву за твором англiйського письменника Л. Стерна “Сентиментальна […]...
- Твір “Сила слова” або “Слово – це зброя” На світі існує невидима сила. Вона є водночас зброєю та лікарем. Вона здатна змінювати світ та зцілювати душі. Ця сила є словом. Є навіть приказка: “слово – вершина людського”. Я з нею цілком згодний. Слово – одне з найвищих досягнень людей. Особливо велике значення для людини має рідне слово. Його дитина чує ще в колисці […]...
- Слово і зброя “Слово і зброя” – антологія української поезії, присвяченої УПА і революційно-визвольній боротьбі. Упорядник і автор біографічних довідок Л. Полтава. Видання з’явилося 1968 як 29-й том Бібліотеки українознавства НТШ стараннями Товариства колишніх вояків УПА ім. генерал-хорунжого Р. Шухевича в США, в Канаді і Товариства колишніх вояків УПА ім. Святого Юрія Переможця в Європі. Антологія мала такі […]...
- Україна доби першої російської революції в оповіданнях “Солдатики”, “Студенти” Розквіт таланту Володимира Винниченка припав на бурхливий період воєн і революцій, народних сподівань і гірких розчарувань. У цих подіях він не був пасивним спостерігачем, навпаки, йому судилося стати в їх епіцентрі. Вії! сам творив історію, беручи участь у формуванні першого самостійного національного українського уряду. В його особі Україна наприкінці ХІХ – на початку XX століття […]...
- Історія нашого народу – це не тільки історія слова Не можна не погодитися з думкою видатного педагога К. Ушинского про ролі мови, рідного слова в житті людини. Справді, у кожному слові, як у дзеркалі, відображається цілий всесвіт, конденсується минуле, сучасне й Майбутнє народу – творця мови й разом з тим її носія. Тому справедливо, напевно, говорити про генетичний зв’язок мови й людини, про їх […]...
- Проблема загубленого покоління в романі “Прощай, зброя!” У романі “Прощай, зброя!” (1929) Хемингуэй знову вертається до проблеми “загубленого покоління”. Цього разу Мова йде про те, як Війна обесчеловечила людини, як сформувалися люди “загубленого покоління”. Доля людини й суспільство – ця проблема, що старанно уникав письменник в інших своїх добутках, поневоле встає перед ним Італійські соціалісти в романі “Прощай, зброя!” – епізодичні образи, […]...
- Історія кохання та історія України в романі Л. Костенко “Маруся Чурай” Я вибрала долю собі сама І що зі мною не станеться – У мене жодних претензій нема До Долі – моєї обраниці. Ліна Костенко Творчість Ліни Костенко разом з творами Дмитра Павличка освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді прибрали наймення “шістдесятників”. її поетична зоря не згасає й ніколи не згасне на […]...
- Ти – людина (за віршем В. Симоненка “Ти знаєш, що ти людина?”) Людина – найбільша цінність світу, вона спроможна змінити світ на краще. Великий людинолюб Василь Симоненко не залишився осторонь теми людини. У його поезіях вона зазвучала з новою силою. Ставлення до людини як до гвинтика, що принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух, – це і змусило написати його вірш “Ти знаєш, що ти людина?”. […]...
- Літопис “Історія Русів” – політична й культурна історія України Особливе місце серед козацьких літописів посідає анонімна “Історія Русів”, яка вагомо посилила національну свідомість у середовищі української інтелігенції тим, що дух її – вільнодумний аж до протицерковного. Авторство “Історії Русів” тривалий час приписувалося Григорієві Конисько – му, але він не є автором літопису. Зважаючи на високе патріотичне звучання тексту і на крамольність його багатьох сторінок, […]...
- Скорочено роману Прощай, зброя! Хемингуея е Дія відбувається в 1915-1918 гг. на італо-австрійському фронті. Американець Фредерик Генрі – лейтенант санітарних військ італійської армії (італійської – тому що США ще не вступили у війну, а Генрі пішов добровольцем). Перед настанням у містечку на Плавні, де коштують санітарні частини, – затишок, офіцери проводять час хто як уміє – п’ють, грають у биллиард, ходять […]...
- Зброя – слово – крилаті вирази Зброя – слово Вислів пов’язаний з поезією Лесі Українки “Слово, чому ти не твердая криця” (1896): Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів. Широко цитується (особливо у тих випадках, коли йдеться про роль поезії в житті суспільства, місце митця в ньому). […]...
- Прощай, зброя! характеристика образа Фредерика Генрі Генрі Фредерик – головна діюча особа роману, лейтенант. Хемингуей досліджує генезис надламаного покоління, простежуючи процес становлення його життєвих цінностей. Лейтмотив такого становлення, що протікає в координатах гордої замкнутості в собі й навмисної відчуженості від усякого роду життєвої суєти (ця відчуженість майстерно аранжована неповторно хемингуеевскойстилистикой підкреслено безпристрасної, далекого видимої емоційності оповідання), – категоричне неприйняття героєм Хемингуея […]...
- Я – людина, і це мене багато до чого зобов’язує! (за поезією В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина?”) Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я… Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість – неповторна! Але вважаю, що завдання кожного – робити світ […]...