Репліка в літературній критиці

Related posts:

1. Образ Анни Кареніної в літературній критиці Анна – грішниця “Анна забыла любовь и бога и умерла” (М. Громека). “Анна изменила мужу, бросила сына и сделалась “потерянной женщиной” (В. Вересаев). Анна – свята “…Рабству она предпочла смерть… Именно в этом мы ощущаем духовную красоту и поэзию жизни и борьбы Анны” (Н. Успенский). “В чем же она вино вата? Она хочет жить. Бог […]...
2. Репліка Репліка (лат. replico – повертаю назад, відбиваю) – вислів одного з учасників драматичного діалогу або розмови, суперечки чи сварки, який є реакцією на чуже висловлювання і перебуває з ним у тематичному і значеннєвому зв’язку. Р. може бути висловом композиційно замкнутим, внутрішньо організованим і зв’язним або набувати форми т. зв. тиради, характерної для діалогів класицистичної драми. […]...
3. Гра в літературній творчості Гра в літературній творчості – один з аспектів ширшої проблеми “Роль гри в суспільстві і в культурі”. Багато істориків культури, теоретиків мистецтва обгрунтовують думку про те, що людська культура постала і розвивається в грі і виявляється в розмаїтих ігрових формах. Зокрема, нідерландський вчений Й. Гайзінга (1872-1945) доводив, що культура в цілому має характер гри. У […]...
4. Поринь в епоху “срібного століття” (вечір у літературній кав’ярні) Тема цього твору просто-таки розбурхує мою поетичну уяву. Межа XІX й XX століття – це така яскрава, активна сторінка літератури, що навіть жалкуєш, що не довелося жити в ті часи. А може, й довелося, бо щось таке я в собі відчуваю… Бурхливість того часу постає настільки явно, ніби бачиш усі ті літературні диспути, виступи, суперечки… […]...
5. Твори Коцюбинського в зарубіжній критиці Твори Коцюбинського в зарубіжній критиці Останнім часом фонди Чернігівського літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського збагатилися цікавими матеріалами, які свідчать про обізнаність за рубіжних читачів з творчістю великого українського письменника-гуманіста. Відомо, що в 1909 році у Відні вийшла збірка творів М. Коцюбинського в перекладі на німецьку мову Вільгельма Горошовського під назвою “Pro bono publico”. До цієї […]...
6. Новий етап у літературній діяльності О. Кобилянської У 1887 році (очевидно після певної обробки) О. Кобилянська надсилає оповідання до віденського журналу, що був розрахований на мало-містечкового читача і вміщав на своїх сторінках “прохідні” твори, але неодмінно на злободенні теми з гостропікантни-ми сюжетними колізіями і легким стилем викладу. Молодій письменниці здавалося, що її оповідання з яскраво вираженою феміністичною тенденцією імпонуватиме читачкам журналу. Та […]...
7. Т. Шевченко недосяжний не тільки у силі любові до свого народу, а й у нищівній критиці на його адресу. Чи немає у цьому парадокса? Т. Шевченко як геніальний виразник сподівань і прагнень свого народу, як захисник його інтересів любив той народ синівською любов’ю. Народ і Україна – його найбільші святині й водночас найбільша мука, бо ж їх бідами, їх неволею він не просто карався, він через них дочасно згорів, взявши на себе у найчорніші для України часи весь тягар […]...
8. Які явища соціального життя піддаються критиці в романах Діккенса? Чим цікавий Діккенс сучасному поціновувачеві його творчості? Гадаю, що багато чим. Так цінителі тонкого англійського гумору задовільняться твором “Записки Піквікського клубу”, їм полюбляться дотепні герої Діккенса, їхні каламбури і афоризми. Сентиментальним читачам доведеться плакати, читаючи “Різдвяні повісті”. Тим, хто понад усе любить реалістичну прозу, варто почитати романи Діккенса. Читаючи роман “Домбі і син”, бачимо в […]...
9. Феномен ідеологічного бестселера у літературі і газетно-журнальної критиці кінця 1900-х років Століття виходу друком однієї з гучних російських романів початку сучасності, який відразу після публікації у журналі “Сучасний світ” (1907. – № 1 – 5) став однією з ключових текстів свого часу, забезпечивши автору європейської слави, здається, не залучило уваги істориків літератури. Тим часом і саме ця центральне у творчості М. П. Арцыбашева твір, і чималі […]...
10. КАНЦОНА Канцона (італ. canzone – пісня) – жанр середньовічної поезії, пісня на тему лицарського кохання. Канцона складається із 5-7 строф і так званої Коди (заключної напівстрофи), в якій часто містилося звернення до того, кому адресована канцона. Як жанр канцона з’явилася в середньовічній ліриці трубадурів. Формою канцони послуговувалися Данте і Дж. Боккаччо. Свого розквіту вона досягає у […]...
11. Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
12. ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Історіографія літературна (від грец. Ι&;#963;&;#964;&;#959;&;#961;&;#943;&;#945; – розповідь про минуле і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження знань з основних літературознавчих дисциплін – теорії літератури, історії літератури й літературної критики. Матеріалом цієї науки є також літературні джерела, присвячені творчості письменників і літературознавців. Солідні літературознавчі праці починаються, як правило, […]...
13. Феміністична критика Феміністична критика (лат. femina – жінка) – одна з течій постструктуралізму, що виявляється в різних інтердисциплінарних варіантах – передовсім французькому (Сімона де Бовуар, Юлія Крістева, Люсі Ірігерей, Гелен Сікту), зосередженому на обгрунтуванні концепції “інакості жінки”, жіночого письма, бісексуальності та на критиці “фалоцентризму”, й англо-американському (Кейт Міллет, Елейн Шовалтер та ін.), перейнятому ідеями деконструктивізму. Ф. к. […]...
14. Мистецький український рух “МУР” (Мистецький український рух) – об’єднання українських письменників в еміграції з метою консолідувати українських літераторів, які після 2-ї світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб переважно в Німеччині та Австрії. Засноване в 1945 у м. Фюрт (Німеччина). За час існування відбулися три з’їзди (1945, 1947 і 1948) та кілька конференцій “М”. Головою об’єднання був […]...
15. Ізоляціонізм Ізоляціонізм (англ. isolationism, від фр. isolation – роз’єднання, відокремлення) – широкий суспільний рух, що виник у США наприкінці XIX ст. на основі ідеї невтручання у суспільно-політичні процеси поза американським континентом; загальна назва естетичних концепцій, які на основі вчення І. Канта про незацікавленість естетичного судження обстоювали і розробляли вчення про автономність естетичних цінностей, самодостатність мистецтва, незалежність […]...
16. Іван Нечуй-Левицький – Сьогочасне літературне спрямування СЬОГОЧАСНЕ ЛІТЕРАТУРНЕ ПРЯМУВАННЄ АБО НЕПОТРІБНІСТЬ ВЕЛИКОРУСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ УКРАЇНИ І ДЛЯ СЛОВ’ЯНЩИНИ Текст із видання Іван Нечуй-Левицький. Українство на літературних позвах з Московщиною. Культурологічні трактати. Упорядкування Михайла Чорнопиского. Львів: Каменяр, 1998 (фактично 2000). с. 64- 126. Трактат складається з двох частин. Вперше його опубліковано анонімно під назвою “Сьогочасне літературне прямуваннє”: першу частину – у журналі […]...
17. Автокритика Автокритика (грецьк. autds – сам і kritike – здатність судження) – самокритика, висловлювання письменника про власну творчість чи про окремі твори на зустрічах з читачами, в пресі, в листах, у передмовах або післямовах до творів. Як правило, автори розповідають про задуми, особливості праці над твором, відповідають на критичні закиди, рідше оцінюють твір у цілому чи […]...
18. Ляпсус Ляпсус (лат. lapsus – падіння, помилка) – 1. Прикра помилка, недоречність чи недогляд в усному або писемному мовленні через неуважність, поспішність, забудькуватість. 2. Будь-який промах чи упущення, що є результатом необачності, легковажності. Прикладом явного Л. може бути мимовільна репліка Антона, наймита Кукси (М. Кропивницький, “Пошилися в дурні”), кинута господареві у такому діалозі: А.: “Нехай би […]...
19. АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ (р. нар. невід. – 1651) – давньоукраїнський друкар, письменник. Навчався у Львівській братській школі, пізніше з власною друкарнею мандрував по Молдавії. 1628 р. повернувся до Львова, де згодом (1638) об’єднав свою друкарню з друкарнею Михайла Сльозки. У 1641- 1643 рр. – управитель і складач друкарні Львівського братства. З 1643 р. працював у друкарні […]...
20. ВИДИ ХУДОЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: Міжнаціональною та Внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділяється на внугрішньорегіональну й міжрегіональну. Внутрі-шньорегіональна взаємодія – це взаємовплив окремих національних літератур певного регіону, приміром слов’янських чи германських літератур. Міжнаціональна взаємодія може розвиватися як на особистому рівні окремих великих письменників (наприклад, М. Коцюбинський і М. Горький, П. Тичина і […]...
21. Які особливості українського модернізму? Український модернізм – явище досить складне, суперечливе і в силу ідеологічних причин довгий час замовчуване. Вітчизняні літературознавці зробили перші кроки в науковому дослідженні цього естетичного феномену. Зокрема визначено його основні риси. Це насамперед увага до естетичних цінностей, а не до суспільних потреб, обстоювання справжньої свободи творчості, орієнтація на кращі зразки європейської літератури. Крім того, кожна […]...
22. АНТОНОМАЗІЯ Антономазією (грец. &;#940;&;#957;&;#964;&;#959;&;#957;&;#959;&;#956;&;#945;&;#963;&;#943;&;#945;, від &;#940;&;#957;&;#964;&;#959;&;#957;&;#959;&;#956;&;#940;&;#958;ω – називаю по-іншому) називається різновид метонімії, побудованої на вживанні власного імені замість загального. Сутність антономазії грунтується на тому, що “власне ім’я, найчастіше ім’я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфо-логізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: […]...
23. Громада “Громада” – перший український емігрантський безцензурний часопис, що 1881 виходив у Женеві за редакцією М. Драгоманова, М. Павлика, С. Подолинського (на кошт останнього). У №1 вміщено кілька оглядових матеріалів, підготовлених М. Драгомановим і М. Павликом – “Мужицький бунт і письменні бунтарі в 1880 p.”, “Публічні збори русинів у Львові”, “Робітницький рух за границею: нові соціалістичні […]...
24. Тирада Тирада (фр. tirade, від італ. tirare – тягти) – довга фраза, велемовна репліка, монолог пафосного характеру. У французькому віршуванні – строфа, в якій рядки пов’язувалися спочатку одним асонансом, пізніше – моноримою. В українських думах Т. означає мовні періоди обсягом від двох до восьми рядків, об’єднані римою. Трапляється вона і в сучасній поезії у вигляді довгої […]...
25. Відродження літератури: сучасний стан і перспективи У кінці XX століття процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни відбилися й на розвитку літератури. Нове покоління письменників прагнуло вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних и адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім. Нова генерація письменників зажадала повнокровного буття української нації, насамперед подолання комплексу меншовартості, підрядної […]...
26. Рецензія Рецензія (лат. recensio – огляд, розгляд, оцінка) – один із провідних жанрів літературної критики, що розглядає й оцінює твори художньої літератури та мистецтва, визначає їх вартість та характеризує допущені, на думку критика, хиби, недоліки. Р. притаманні такі ознаки: наявність бібліографічного опису видання (може бути повним або скороченим, мати свої певні усталені варіанти розміщення в тексті […]...
27. Герой роману В. Н. Войновича “Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкина” Зав’язка роману сугубо реалістична. Улітку 1941 року в селі Червоне здійснив змушену посадку літак з неподалік літної частини, що перебуває. Полагодити його на місці не можна, і начальство вирішує відправити туди для охорони самого недотепистого, никчемушного, ні на що більше не придатного бійця – Івана Чонкина. Через кілька днів його повинні перемінити. Але отут починається […]...
28. Актуальність художнього твору Актуальність художнього твору (лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – суголосність художнього твору (передусім; – його тематики, проблематики) з сучасністю, його відповідність потребам і смакам читачів того часу, коли твір написаний, опублікований або перебуває у процесі читання (рецепції). А. х. т. – один із критеріїв його оцінки в соціологічній критиці. Проте актуальність у мистецтві не […]...
29. Діалог Діалог (грецьк. dialogos – розмова, бесіда) – один із типів організації усного мовлення (поряд з монологом), який за своєю формою є розмовою двох або декількох (полілог) осіб. Кількість осіб у д. – питання неістотне, бо діалогічність мовлення закладена у самій природі мови як засобу спілкування. д. може вести одна особа, (т. зв. внутрішній д. – […]...
30. Сучасна українська драматургія Чи існує новітня українська драматургія? Сучасна українська драматургія, за визначенням критиків, перебуває в стані пошуку нових тем. Сучасні українські драматурги звертаються до історичного минулого (В. Шевчук, О. Пасічник, М. Негода). Людину й світ досліджують у своїх драматичних творах Ярослав Стельмах, Олександр Ірванець. Основним художнім засобом стає для О. Ірванця внутрішній монолог героїв або словесні баталії […]...
31. Райошник Райошник – одна з форм давнього тонічного речитативного віршування, що має фольклорну основу. Метрична та ритмічна організація для Р. не обов’язкова. Рядки в ньому переважно нерівні, з парним римуванням, здебільшого дієслівним. Ці принципи закладені й у багатьох інших формах речитативного віршування. З огляду на це Р. називають ще “фразовиком” або “римованою прозою”. У писемній літературі […]...
32. Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
33. Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
34. Альманах Учитель “Альманах “Учитель”” – збірник науково-популярних статей з різних галузей знань (філософія, фізика, астрономія, література), надрукованих у львівському педагогічному журналі “Учитель”, 1904. Мав на меті спопуляризувати найважливіші публікації цього журналу, зробити їх надбанням не лише вчителів, а й широкої громадськості. З письменників і літературних критиків у ньому взяли участь В. Щурат (“Герберт Спенсер і його філософія”), […]...
35. Літературний монтаж Літературний монтаж – (фр. montage – підбір, збирання) – специфічний твір, часто збірник, складений із тематично об’єднаних уривків художнього (чи будь-якого іншого) тексту (текстів). Таким чином, внаслідок поєднання фрагментів літературних творів з іншими джерелами (мемуарні та автобіографічні записи, документальні свідчення, критичні відгуки тощо), витворюється характеристика певного митця та контексту його творчості. Л-м. захоплювались футуристи, зокрема […]...
36. ПОЛІСИНДЕТОН Полісиндетон (грец. &;#960;&;#959;&;#955;&;#965;&;#963;&;#973;&;#957;&;#948;ε&;#964;&;#959;&;#957;, від &;#960;&;#959;&;#955;&;#973;&;#950; – численний і &;#963;&;#973;&;#957;&;#948;ε&;#964;&;#959;&;#957; – зв’язок), або Багатосполучниковість, – це стилістична фігура, яка полягає в накопиченні сполучників, що зв’язують окремі слова та частини фрази. Наприклад: “Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими” (О. Ко-билянська); “…й на личку змарнів, і волю стратив, і […]...
37. Критика “Критика” – спеціальний літературно-критичний журнал. Почав виходити з лютого 1928 в Харкові як “журнал-місячник марксистської критики та бібліографії”. До складу редакції входили: М. Скрипник, А. Хвиля, В. Десняк (псевдонім В. Василенка), В. Коряк, Ф. Таран, І. Кулик, Т. Степовий, Я. Савченко. Головним редактором спочатку був В. Десняк. Протягом 1932-34 журнал мав назву “За марксо-ленінську критику”. […]...
38. Твір “Українська хата” Кажуть, що оселя відбиває характер та смаки свого володаря. Так і традиційне народне житло відображає світогляд та уклад життя цілого народу. Українська хата – то маленький всесвіт, в якому жили та частиною якого відчували себе наші предки. Типова українська хата – то одноповерхова будівля з солом’яним дахом, білими стінами та вікнами зі ставнями. Стіни хати […]...
39. Літературний вплив Літературний вплив – явище в літературному процесі, суть якого полягає в переході естетичної інформації від одного письменника (течії, напряму) до іншого; одна з форм літературної взаємодії, міжнаціональних літературних зв’язків. Л. в. – результат творчих контактів, які характеризуються різним ступенем активності літературних джерел і тих, що їх приймають. Безпосередні чи опосередковані зв’язки між письменниками зумовлюють наявність […]...
40. Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...