“Ритми цілком іншої музики” (Михайль Семенко) – Михайль Семенко (1892-1937)

Підручник Українська література 11 клас

Українська література 1920-1930 років

Михайль Семенко (1892-1937)

Михайль Семенко прагнув піднести українську поезію до європейських вершин. Його художні шукання були постійними. Будучи модерністом, він експериментував як зі змістом, так і з формою художнього твору, написавши понад двадцять книг, серед яких лірика посідає провідне місце.

Він створив модерні ліро – епічні поеми, драми (“Ліліт”, “Маруся Богуславка”), прозові твори, що і нині не втратили своєї художньої цінності.

“Ритми

цілком іншої музики” (Михайль Семенко)

Михайло Васильович Семенко народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині (згодом він підписував свої твори як Михайль). Його батько працював у волосній управі писарем. Мати, Марія Проскурівна, була українською письменницею, авторкою повістей та оповідань Від сіна до соломи”, “Пані писарка”. Тож майбутній поет-футурист виховувався в атмосфері любові до книги, художнього слова.

Хлопець також захоплювався музикою і грав на скрипці.

Семенко навчався в повітовому училищі у Хоролі, згодом – у Кременчуці. Вищу освіту він здобував у Петербурзькому

психоневрологічному інституті, але його навчання перервала Перша світова війна. У 1914 році Михайла Васильовича мобілізували на Далекий Схід. У Владивостоці поет служив три роки. У грудні 1917 року він повернувся до родини, а з квітня 1918 року мешкав у Києві разом з молодою дружиною Лідією Горенко.

Йому довелося пережити страхіття громадянської війни, білогвардійський терор. За влади Денікіна Семенко разом з письменниками Василем Чумаком і Гнатом Михайличенком потрапив до Лук’янівської в’язниці. Його побратимів розстріляли, а Семенкові пощастило вижити внаслідок поспішного відступу денікінців із Києва.

Захоплення футуризмом у Михайля Семенка виникло ще в Петербурзі. Перша збірка “Prelude” (прелюдія; 1913) написана в традиційній манері письма. Проте вже наступні збірки – “Дерзання”, ” Кверофутуризм ” – засвідчили футуристичні уподобання поета.

З діяльністю Михайля Семенка пов’язують розвиток футуризму в Україні. Перше літературне угруповання футуристів складалося з братів Михайля і Василя Семенків та Павла Ковжуна. У 1914 році поет заснував літературний футуризм, який назвав кверофутуризмом, що означало (від латин. кверо – шукати) “пошуки мистецтва майбутнього”. У 1919 році Семенко заснував футуристичну організацію”Фламінго”, до якої належали Гео Шкурупій, Олекса Слісаренко, Володимир Ярошенко, художник Анатоль Петрицький. 1920 року невтомний кверофутурист створив “Ударну групу поетів-футуристів” у Харкові та ” Комкосмос” (“Комуністичний космос”) у Києві, пропагуючи космізм у мистецтві.

У своїй творчості Семенко порушував урбаністичну, екзотичну і космічну тематику. 1922 року він організував групу “Аспанфут” (“Асоціація панфутуристів”). У 1927-1930 роках Семенко очолював літературне об’єднання “Нова генерація”, видаючи однойменний журнал.

Своє бачення розвитку футуризму поет висвітлював у альманахах “Семафор у майбутнє”, “Катафалк мистецтва”.

Заслугою Семенка було звернення до урбаністичних мотивів. Він творив алогічну мову, надмірно вживав приголосні, що передавали гуркіт і хаос індустріального міста. В очах поета-футуриста тема мегаполіса була найсучаснішою, оскільки футуристи з великими містами пов’язували перспективи буття людини.

Семенко інтелектуалізував поезію, звертаючись до новітніх термінів, техніцизмів. Оспівуючи паротяги, авто, аеро, заводські димарі, асфальтовані вулиці, міські кав’ярні, кінематограф, вітрини, поет вибудував індустріальний ландшафт як свідчення поступу цивілізації.

У поезії “Місто (Трамваїв дзенькіт…)” Семенко передає дзеленчання трамвая, що персоніфікується, сурмить, “гуде в мельодах і сяє в блисках / і безугавно в рухах тче / залізо цока слястить криця”.

Автор застосовує виразні художні тропи, зокрема епітети, гіперболи, метафори, внутрішні рими, тавтологічні вирази (“пухкання сурми трамваїв дзенькіт / огні між диму де димарі / в електрах очі у очах бренькіт”), аби змалювати сучасне місто у його багатобарвності й різноголоссі. Місто, тріумфуючи, озивається гамірним сміхом, живе своїм розміреним життям: “нема в нім “вчора” нема задуми / немає стуми (напівмороку, напівтемряви) так рік у рік”. Проте у фіналі вірша звучить стурбований голос ліричного героя через втрату гармонії між містом і людиною: “Де ділось сонце?

Вже освітило / Де ділась пісня? / Вже одгула / гамірить місто і дзвонить мило / і окропило “Цвіточки зла”. “Квіти зла” – так називалась збірка поезій Шарля Бодлера, який увів у французьку лірику урбаністичну тематику.

Класичним зразком футуристичної поезії є вірш “Місто (Осте сте…)”, в якому форма переважає над змістом. На думку Михайля Семенка, вірші народжуються зі звуків і слів, а не з думок і почуттів. Поет вважав, що тропи існують самі по собі, не пов’язані з цілим, з розкриттям ідеї.

З цією метою футурист вживав алогізми, деформацію, вільні асоціації, зближення предметів і явищ, елементарний синтаксис (без врахування пунктуації). Митець вдавався до нагнітання голосів, фарб, до асоціацій за уподібненням, використовував прийоми повторів, градації

Михайль Семенко. Фото. 1913

Павло Ковжун. Місто

Образів, нагнітання асонансних звуків, що передають урбаністичний пейзаж, гаму звуків і рух у місті: “Осте / бі бо / бу / візники – люди / трамваї – люди / автомобілі / бігорух рухобіги / рухливобіги”.

У цю симфонію вирування життя в місті доносяться звуки колискової пісні: “селі / елі / лілі / пути велетні / диму сталь / палять / пах / пахка / пахітоска / дим синій / чорний ди / м”. Щоб передати величну картину індустріалізованого міста, митець творив неологізми, що мали в основі спільний корінь (бігорух, рухобіги, рухливобіги). Поет оглядає картину міста з різних ракурсів і помічає, як вулиці огортаються синім і чорним димом від автомобілів.

Людині в цьому індустріалізованому просторі дуже складно вижити: “пускають / бензин / чаду благать / кохать кахикать / життсдать / життєрух / життєбе – / нзин / авто / трам”.

У вірші “Автопортрет” Семенко за допомогою графіки, варіації складів, словосполучень і пропуску деяких букв прагне мозаїчно окреслити свій портрет: “ХАЙЛЬ СЕМЕ НКОМИ / ИХАЙЛЬ КОХАЙЛЬ АЛЬСЕ КОМИХ / ИХАЙ МЕСЕН МИХСЕ ОХАЙ… / СЕМЕНКО ЕНКО НКО МИХАЙЛЬ… / О СЕМЕНКО МИХАЙЛЬ! / О, МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО!” Поет був найпослідовнішим митцем-футуристом, невгамовним руйнівником класичних форм вірша і поетики. Вдаючись до епатажу, він видав свою збірку “Кобзар”, у передмові до якої закликав олюднити пафосну постать Шевченка, протестуючи проти народницького розуміння творчості поета.

У збірках “Дерзання”, “Кверофутуризм” (1914) переважає метафорична гра понять та образів-спалахів: “Потяг пролинув. Її вже нема. / Зникли очі й веселий рот. / Залишилась в уяві всмішка німа. / Осиротів мій bloc-note”. Після революції Михайль Семенко здійснює футуристичну революцію в мистецтві, видає десятки книг: “П’єро здасться”, “П’єро кохає”, “П”єро мертвопетлює”, “Дев’ять поем” (1918-1919). Автор застосовує умовного персонажа-маску П”єро, який постає як вселенський блазень, що перебуває у постійних мандрах, відчуваючи себе людиною Всесвіту.

Він грає різні ролі: знервовано – закоханого і по-символістськи розчуленого юнака, іронічного й войовничого “нового чоловіка”, зухвальця-коханця.

У такий спосіб Михайль Семенко заповзявся зруйнувати селянську основу української поезії, протиставляючи їй урбаністичні мотиви. Замість споконвічної української мрійливості й лагідності митець запроваджує “голосну маніфестацію і нервової душі” (Юрій Лавріненко), поетизуючи прозу щоденності, індустріальний пейзаж. Він стає співцем автомобілів та локомотивів, задимлених міст. Змальовуючи міський пейзаж, поет робить його динамічним, змінюваним відповідно до руху автомобіля, в якому їде герой твору. Цикл Семенка “Дев’ять поем” перегукується зі збіркою Еміля Верхарна “Міста-спрути”, змальовуючи образ старого світу і народження нового.

Монументальна постать ліричного героя втілює міць і силу народу, що визволяється.

У поезії “Бажання” Семенко декларує своє творче кредо у двовірші: “Я хочу кожний день / есе слів нових”, який повторюється тричі, підкреслюючи важливість пошуку нових образів. Він застосовує верлібр, популярний тоді у ліриці Європи, підкреслюючи цим свою розкутість у творенні уявної картини світу. Ліричний герой вірша “Бажання” вдається до провокативних образів і міркувань, до риторичних запитань: “Чому не можна перевернути світ? / Щоб поставити все догори ногами?.. / А хто мені заперечить перевернути світ? / Місяця стягнуть і дати березової каші, / зорі віддати дітям – хай граються”.

Змінити світ герой прагне для того, щоб служниця Маша почувалася коханою і щасливою. Фінал вірша епатажний: герой природу називає “балаганом”: “молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили”.

Семенко прагнув наповнити поезію свіжими образами, використовуючи ірреальні мотиви (“Хто хоче мого духа визвать?”). У вірші “Запрошення” ліричний герой пропонує показати читачеві “безліч світів – оригінальних і капризних”. Проте це не просто мандрівка в уявний світ шедеврів мистецтва, а пізнання духовності, краси світу, витвореного автором: “Ми приходимо до останнього пункту. / Ми перемогли всі стихії і дощі. / Я відчиняю двері замкнуті – / хто хоче зі мною гулять уночі?”.

Застосовуючи новітні прийоми композиції, “випускаючи слова на волю”, поет прагнув піднести українську поезію на новий щабель розвитку. Його художні знахідки були цікаві, тому мали вплив на митців інших стильових уподобань.

Життєрадісний і повний надії, 23 квітня 1937 року Михайль Семенко провів творчий вечір. Проте через три дні його заарештували, звинувативши у “контрреволюційній націоналістичній діяльності”. 23 жовтня 1937 року поета розстріляли.

Умберто Боччоні. Симультанні видіння




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Ритми цілком іншої музики” (Михайль Семенко) – Михайль Семенко (1892-1937)