Риторичне звертання


Риторичне звертання, Риторичне звернення – риторична фігура, яка полягає в тому, що висловлення адресується до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи, чим посилюється його виразність.

Це звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити ставлення мовця. Наприклад:

“Україно моя! Чисті хвилі ланів, Променисті міста, голубінь легкокрила! Україно!

Сьогодні звірів-ворогів Ти грудьми вогняними

зустріла” (М. Рильський)

Використовується для називання співрозмовника в уявному діалозі. Оформляється словом чи словосполученням у кличному відмінку часто з додаванням прикладок.

Риторичне звертання може стосуватися живої істоти, узагальненого образу, явища природи, предмета, топоніма чи імені особового. Текстова відповідь на звертання не передбачається, оскільки вона вміщена в самому звертанні. Риторичне звертання призначене викликати певну експресію, задану темою і запрограмованістю на піднесено-поетичний або розмовний стиль усього твору чи його частини.

Вживається в усній народній творчості:

“Гей, панове-молодці, козаки запорожці!”; “Гей, кобзо моя, Дружино моя, Бандуро моя мальована!”; “Ой, галочки-сизоперочки!”; широко представлене в мові поетичних творів української літератури і як фольклорна ремінісценція, і як засіб індивідуальної поетики слова: “О люди! Люди небораки!” (Тарас Шевченко); “О степу! О Луже Великий!” (Василь Еллан-Блакитний); “Благословенна будь, моя незаймана дівиця Десно… Далека красо моя!

Щасливий я, що народився на твоєму березі”. (Олександр Довженко).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Риторичне звертання