Роль пісні в п’єсі Івана Котляревського “Наталка Полтавка”
Основним джерелом ідейно-тематичного спрямування нової драматургії, її поетики була усна народна творчість. З усіх фольклорних жанрів І. Котляревському найдужче прислужилася народна пісня, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке не було б відображено в українській пісні. Народна пісня як елемент художньої структури входила в українську драматургію ще до Котляревського. Вже в інтермедіях і вертепній драмі зустрічаємо випадки використання пісні.
У “Наталці Полтавці” пісня є суттю твору, формою
Здебільшого вони звучать у моменти особливої психологічної напруги, стаючи ніби кульмінаційним вузлом у розвитку дії. Пригадаймо розпач Наталки після згоди подати возному рушники. Ця сцена не можлива без пісні “Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?”. Вона є органічним продовженням прозового монологу дівчини про своє безталання. Використання пісні сприяє емоційній виразності характеру, підсилює тональність почуттєвого світу героїні. “Свою” пісню в драмі мають також інші дійові особи.
Образ Петра позначений впливом сентиментальної традиції. Вже перша пісня, з якою він з’являється на сцені, підсилює сентиментальну розчуленість персонажа, індивідуальні риси його характеру – вірність у коханні й певну пасивність у боротьбі за своє щастя, покірність долі: Ой, як я прийду, Згорну я рученьки, Тебе не застану, Згорну я білії. Найвиразнішою щодо визначення внутрішньої суті виборного є пісня “Ой доля людськая – доля єсть сліпая!”, яку він співає разом з возним. Пісня відображає не тільки те, як розуміють возний і виборний значення долі в житті людини, а й хижацьке єство “п’явок людських”, особливо лицемірство виборного: “Ой доле людськая, чом ти не правдива, що до інших дуже гречна, а до нас спесива?”.
“Ой доле людськая” не випадково виконується дуетом: автор свідомо підкреслює спільність думок возного й виборного. Пісня Наталки Полтавки, Терпилихи – здебільшого лірична, народна, створена автором на основі народної пісні, пісня виборного – сатирично-гумористична чи жартівлива, а ось арії возного взагалі позбавлені народнопісенної основи. Це або декларація “природності”, брехні й хабарництва (“Всякому городу нрав і права”), або незрозумілі Наталці освідчення їй у коханні. “Свою” пісню має в п’єсі й Микола.
Як і інші герої, вже в першій пісні він підкреслює своє соціальне становище. У пісні “Гомін, гомін по діброві” постає його сирітська доля “без племені і безприюту”. Зі своїми чарівними піснями “Наталка Полтавка” пішла по всій Україні.
Пісні з цієї п’єси залюбки співали і співають ще й нині.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)