Роман О. Гончара “Собор” – символ моральної чистоти, людяності і свободи
I. Твір про боротьбу добра і зла. (О. Гончар у своєму романі “Собор” пророчо розгледів небезпечні явища, котрі зароджувались у нашому суспільстві, які потім були закриті водами “застою”. Символом цього “застою” став Вододька Лобода – цинік, “духовний браконьєр”, здатний на будь-яке святотатство в ім’я кар’єри. Саме таким постає перед нами образ “номенклатурного” Володьки. Він може запропонувати лише те, що спрямоване на одне: аби його оцінили, помітили, висунули вище.
Поняття сумління для нього не існує.
II. Ідеальні цінності – людяність і свобода. (У романі поставлено під захист людські цінності – кохання, краса, людяність, духовність, довершеність. Зміст їх розкрито в образах Миколи Баглая, чистої душевно Єльки, совісного трудівника Ізота Лободи. Саме в поєднанні інтелектуального, працелюбного, совісного, творчого можливе формування в людині людяності.)
ІІІ. На шляху від минулого в майбутнє. (Аналізуючи минуле і сучасне, герої “Собору” переконуються: на шляху до свободи людина завжди стикається з руйнацією, геростратством,
IV. Гуманістична концепція. (Вона будується на гідному прагненні людини вдосконалювати свій дух, увічнювати його у праці. Творчість – найблагородніший спосіб реалізації людиною своїх здібностей, духовних можливостей і прагнень виправдати своє буття на землі. Унікальний витвір національного генія – старовинний козацький собор – не лише головна серцевина своєрідного виру суперечок і поглядів на історію свого народу, а й художній символ, ідеал духовності, мистецької гармонії, довершеності і краси.)
1. Образні явища-символи. (У романі багато образних явищ, що виростають до рівня символу: козацький собор, урочище Скарбне, монумент Титан, лободизм. Саме лободизм бив у саму точку тодішньої диктатури, бо поєднував властиві йому службове висуванство, владолюбство, посягання на людську свободу. Володька Лобода небезпечний не тільки як суспільна особистість, він жахливий тим, що став батькопродавцем. Створене за аналогією христопродавства, це образне означення набуло в романі історичного значення.)
2. О. Гончар – поборник духовної діяльності. (Саме ця діяльність головних героїв роману об’єднує волю народу для збереження соборності душі, гуманності душ, моральної чистоти національних ідеалів, гармонійно поєднаних із загальнолюдськими ідеалами. Зійшлися, зіткнулися з волі історії Руйнач і Будівник, ці дві сили, які не можуть співіснувати разом, бо один прирікає себе на неминуче деградування, а інший – постійно творить і прагне самовдосконалення.)
3. Особливі асоціації. (У кожної людини слово “собор” викликає певні асоціації. Комусь уявляється служба в храмі, комусь – блиск хрестів на банях, комусь – велична панорама міста із злотоверхими церквами. Усі ці уявлення суто індивідуальні, але є між ними спільна риса – відчуття величі і неповторності.
Недаремно у давнину соборами називали зібрання великої кількості людей для обговорення важливих питань релігійного чи іншого значення. Отже, “соборність”, єднання є спорідненим до слова “собор”.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)