Роман Уеллса “Самовладдя містера Парема”

У центрі роману викладач історії містер Парем, що не приемлет “безладдя” сучасного йому англійського демократичного суспільства. Результат він бачить лише в поверненні назад, у минулі століття, до ідеї великої Англії, що повинна правити миром, до стирання особистості перед особою великої державної мети, до відмови від “шкідливої” волі слова: “Що таке ваша воля слова? Просто можливість сіяти всяка шкідлива дурниця й сіяти смуту!

Що до мене, я ні секунди не коливався б у виборі між безвідповідальною балаканиною й інтересами

нації”.

И далі Уеллс моделює фантастичну ситуацію – під час спіритичного сеансу містер Парем і мільйонер Басси Вудкок, засобами якого Парем хоче скористатися у своїй політичній діяльності, побачили ту саму картину – картину миру після того, як у містера Парема вселився посланник планети Марс Владика Дух – дух влади й порядку. Уеллс тут моделює ситуацію, при якій проповіді містера Парема опановують мільйонами розумів, внаслідок чого зрештою “Англія впала йому прямо в руки, точно дозрілий плід” (цікаво, що роман був написаний ще за кілька років до того, як приклад такого дозрівання виявила собою Німеччина).

Моделюючи

розвиток подій, Уеллс час від часу звертається до реалій громадського життя Англії – і навіть мимохідь втягує у свій фантастичний мир Редьярда Киплинга й Бернарда Шоу: “Містер Бладред Хиплинг, імперський лауреат, склав у його честь свою лебедину пісню, а містер Бернардин Шо… наводнив газети відкритими листами, у яких ставив його вище Муссоліні”. І все-таки головне в цьому випадку для Уеллса – “експеримент”, у ході якого перевіряється взаємодія масової свідомості з тоталітарною ідеологією

Містер Парем перемагає, і його ідеї починають втілюватися в життя: “Хто не працює для Батьківщини, не повинен є його хліб, а хто не працює добровільно, того треба змусити трудитися в поті чола…”; “Держава – це войовничий організм, і, якщо він здоровий і доконаний, він повинен бути войовничої у всіх своїх проявах…”; “Людей військових, зобов’язаних убивати, варто звільнити від якої-небудь особистої відповідальності, якщо вони, убиваючи, твердо переконані у своїй правоті…” На політичній сцені на перший план висуваються люди на зразок генерала Джерома, свого роду “поета війни”, для якого Війна – це навіть не трагічна необхідність, а явище мистецтва, що, як відомо, вимагає жертв.

Ця людина, що ненавидить XX століття за те, що замість яскравих мундирів минулих століть він подарував військовим форму захисного кольору: “Війна соромиться самої себе!.. От до чого вони нас довели”. Кінцевим наслідком перемог містера Парема над власним народом стає Друга світова війна. Роман “Самовладдя містера Парема” написаний в 1930 р., коли про другу світову війну ще ніхто серйозно не думав, а Уеллс, що сполучив дарунок письменника з даром аналітика, уже моделює один з можливих варіантів початку й розвитку цієї війни

У цей час і зіштовхується філософія містера Парема із протилежної їй ціннісною системою, уособленням якої в спіритичному сні містера Парема стали мільйонер Басси Вудкок і його однодумці, яких містер Парем саме й хотів використовувати у своїх цілях. Це, в очах Уеллса, – філософія прийдешньої загальнолюдської єдності на основі загальної системи цінностей, у центрі якої – критерій відповідності законам Розуму: “Ваші царства й імперії, ваша мораль і ваше право – усе, що здається вам настільки прекрасне й піднесеним, геройство й жертви на поле брані, мрії про панування, вся ця ваша романтика, відданість слуг, покірність жінок, звичка брехати дітям, всі хитросплетення й непрохідна дурниця вашого старого миру – все це буде змито з людського розуму. Ми тут готовимо нову моральність і нову мужність.

Замість того щоб вічно підозрювати й убивати один одного, суперничати один з одним, поневолювати й пожирати один одного, ми створимо мир рівних, де все будуть трудитися спільно, керуючись пізнаною дійсністю, прагнучи до цілям настільки високим, що ви їх і уявити не можете”.

Уеллс сподівався на те, що в остаточному підсумку ця система цінностей стане пануючої. Трохи пізніше, в 1943 р. з’являється утопічна п’єса Дж. Б. Пристли “Вони прийшли до міста”.

Розгортання сюжету в цій п’єсі викликає прямі асоціації з розгортанням сюжету в утопічному романі Г. Уеллса “Люди як боги”: раптово кілька законослухняних англійців виявляються в зовсім незнайомому місці. Уеллс “закидає” їх в Утопію, Пристли – в околиці якогось невідомо що звідки узялася загадкового міста, де, як і в більшості утопічних поселень, панує соціальна гармонія, “де не люди – для машин і грошей, а машини й гроші – для людей. Де немає заздрості, жадібності, ненависті…” і т. д., тобто всього того, що хоч чимсь нагадує про протиріччя між людьми.

Причому всякий сумнів у досконалості цього утопічного міста, усякий погляд на утопію, що здійснилася, з “антиутопічної” сторони – це, за словами явно симпатичного авторові героя, є не що інше, як проста форма самозбереження людей, які “зволіють бути панами в нужнику, замість того, щоб жити в новому, прекрасному світі на однакових правах з усіма” (втім, і в утопічному світі Г. Уеллса всякий сумнів у відношенні “наукового” суспільства є не що інше, як просто “система поглядів, призначена для захисту самоповаги”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Роман Уеллса “Самовладдя містера Парема”