Роман “Євгеній Онєгін” і питання національного життя
* Встає купець, іде рознощик,
* На біржу тягнеться візник,
* Із глечиком охтенка поспішає,
* Під нею сніг ранковий хрумтить…
Точними деталями Пушкін нагадує про характер життя кріпосного села, селянства. Воплощавших духовний і моральний вигляд передової російської молоді 20-х років. У Євгенію Онєгіні багато чого нагадує образи кавказького бранця й Алеко. Як і вони, він не вдоволений життям, утомився від її, почуття його охолонули. Але тепер перед нами не умовний романтичний герой.
Онєгін – соціально-історичний, реалістичний
Своєю начитаністю й культурою Онєгін відрізняється від більшості дворянських суспільств. Порожнеча життя мучить Онєгіна, він у всім разочаровывается, упадає в нудьгу. У ньому Пушкін відзначає кризу, кінець старих ідеалів життя, що сходять до XV в. Разом з тим Онєгін син свого часу й свого середовища.
Він виріс у типових умовах виховання столичної дворянської молоді, йому властиві світські забобони, жертвою яких стає Ленский. Онєгін живе “без мети, без праць”.
В Онєгіні є “душі пряма шляхетність”, вона виявився здатний всім серцем полюбити Ленского, але нічим не могла спокусити його наївна простота й принадність провінційної Тетяни. В Онєгіні як би зібрані всілякі риси, з яких складався вигляд російської дворянської інтелігенції часу Пушкіна.
Онєгіну властиві й скептицизм, і розчарованість; у ньому помітні риси “зайвої людини” і навіть обломів. В образі свого героя Пушкін втілив багато хто з тих рис, які виявляться потім у персонажах романів Лермонтова, Тургенєва, Герцена, Гончарова. І все-таки в люб-пі Онєгіна до Тетяни Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального відродження, що це ще не зовсім охолола людина, що в ньому ще киплять сили життя.
Пушкін хотів зблизити з декабристами й Онєгіна час подорожі по Росії Онєгін знайомиться з батьківщиною, у ньому пробуджується почуття патріотизму. Подорожуючий по Росії Онєгін настроюється в лад думкам і Почуттям російських вільнодумців 20-х років, у його міркуваннях виникають близькі декабристам історичні образи стародавніх вільних міст Новгорода й Пскова. Події роману кінчаються за часом навесні 1825 р. Якби Пушкін продовжувала роман, він показав би зближення Онєгіна з декабристським рухом за кілька місяців до повстання 14 грудня. Поет говорив одному зі своїх знайомих, що “Онєгін повинен був або загинути на Кавказі, або потрапити в ряди декабристів”.
Онєгін, звичайно, не декабрист, але обоє ці варіанта зближали долю героя Пушкінського роману із трагічною долею багатьох кращих людей із дворянської молоді його часу. Розповідаючи в десятому розділі про політичні події 1812-1820 гг. і про рух декабристів, даючи тим самим велику історичну раму для змісту “Євгенія Онєгіна”, Пушкін, видимо, відмінювався до другого варіанта.
И Онєгін і Ленский – люди різних характерів і настроїв виявляються пов’язаними з передовим рухом їхнього часу. Романтична захопленість Ленского, його волелюбність, віра в людей, у добро, романтична мрійність, височина почуттів, потяг до слави, любов до прекрасного минулому властиві багатьом декабристам молодшого покоління – А. Одоєвському, Е. Оболенському, молодшому Бестужеву й іншим.
* Негодованье, сожаленье,
* До блага чиста любов
* И слави солодке мученье
* У ньому рано хвилювали кров.
* Він з лірою мандрував на світі!
* Під небом Шиллера й Гете,
* Їхнім поетичним вогнем
* Душа запалилася в ньому;
* И муз піднесені мистецтва,
* Щасливець, він не постыдил:
* Він у піснях гордо зберіг
* Завжди піднесені почуття,
* Пориви незайманої мрії
* И принадність важливої простоти.
Разом з тим в образі Ленского Пушкін передає таку рису, як сполучення піднесених ідеалів зі слабким знанням життя. Пушкіна вважав за можливе й інший кінець для Ленского – долю поміщика-обивателя, перетворення поета людини типу гоголівського Манилова, що, щасливий, говорив би своїй Ользі: “Душенька, відкрий ротик, тобі покладу цукерок”. Бєлінський саме подібний кінець і пророкував Ленскому. Пушкіна глибоко співчуває своєму героєві, мріям його юності.
Поетові були дороги в Ленском “і спрага знань праці, і страх пороку й сорому”, шляхетні поняття про честь і романтична височина почуттів, властива, наприклад, ліцейському другові Пушкіна – поетові-декабристові Кюхельбекеру, з яким у юні роки вони вели бесід “про Шиллере, про славу, про любов”. Міцкевич навіть знаходив і Ленском самого “Пушкіна в одну з епох життя його”.
Але в Пушкіна відчувається й критичне відношення до Онєгіна й Ленскому. У його зображенні Онєгін близький до тих героям західноєвропейського реалістичного роману, які втілювали собою образ “сучасної людини” з його “озлобленим розумом, що кипить у дії порожньому”. Лихом обох героїв роману є відірваність від народного грунту
(1 votes, average: 5.00 out of 5)