Роман “Загублений будинок, або Розмови з мілордом”
“Іноді, щоб наблизитися до життя, потрібно досить далеко відійти від її. І я не хочу рятувального кола з написом “Правдоподібність”, коли під рукою Реалізм у широкому розумінні цього слова
– Реалізм “без берегів”?
– Ні, з берегами, з руслом, з горбками на березі, із чередами корів, що дають реалістичне молоко, але щоб ріка була широка й живою – Волга, приміром, а не пряма, як ціпок, Лебедячий канавка, – тому що нашу дивну російську дійсність може вмістити ріка різноманітна й не менш дивна”.
Так на початку свого
Що таке загублений будинок або хто ж такий мілорд? Мілорд – це англійський письменник XVIII століття Лоренс Стерн, що вражав сучасників мудрістю, веселістю, нескінченною вигадкою, розкутістю листа. Житинский, називаючи Стерна одним зі своїх учителів, сміло запрошує класика в співавтори.
Будучи присутнім у романі те у вигляді 61-го тому з “Бібліотеки всесвітньої літератури”, те переходячи в конкретний образ, чемний і іронічний мілорд супроводжує оповідання
Втім, і події, об який оповідає книга, – теж особливі. Як і в попередніх добутках (повести “Сходи”, “Снюся”, “Хеопс і Нефертити” і інших), Житинский ставить своїх героїв в обставини неординарні, часом фантастичні. У даному – летить…будинок, кооперативний будинок. Весняним вечором разом зі своїми мешканцями він знімається з фундаменту й, злетівши вгору, немов величезний дирижабль, переноситься з району новобудов з вулиці Кооперації на Петроградську сторону, до Тучкову мосту.
Там і осідає, перекривши собою проїзну частину старої вулички. Із цього моменту всі персонажі роману починають існувати в нових умовах, зі здивуванням осмислюючи случившееся й ламаючи голови над тим, як бути далі.
И, як завжди в Житинского, його абсолютна фантастика розробляється потім у дрібних достовернейших подробицях тим самим “реалізмом у широкому розумінні”, про яке вже згадувалося вище. Кооператори – так іменуються мешканці загубленого будинку – це самі звичайні люди, з тих, кого побачиш у сім’ї, на роботі, у вуличній суєті. Звичайні, але аж ніяк не пересічні.
У кожного – своя доля, а за долею особистої – наша загальна доля, загальний наш час. От, наприклад, що метушиться, талановитий, але душевно зломлений роками творчого застою архітектор Євгеній Демиле. Він соромиться свого прізвища, давно розчарувався в ідеалах, розстався із мрією створити прекрасний будинок, де могли б жити щасливі люди із всіх кінців землі, а також не занадто відданий сім’ї
Будинок, у якому в нього крихітна квартирка для буття, мабуть, єдине, що ще йому служить опорою. Але…будинок летить у невідомому Демиле напрямку, і архітекторові нема чим і нема чого жити… За цією невеселою долею бачиться багато чого, і насамперед доля цілого покоління інтелігенції, який має бути перебороти внутрішню кризу й знову знайти духовні сили.
А от інший герой – майор Рискаль, чесний служивий, котрому доручено опікувати кооператорів, що розгубилися. Майор – досвідчений організатор святкових ходів, майстер направляти людські маси в потрібні русла, він безкорисливо відданий принципам і ідеям колективізму. Переконання Рискаля – усвідомлене підпорядкування власного “я” спільній справі.
Але, будучи тонким сатириком, Житинский аж ніяк не знущається зі свого героя. Він розуміє, що й на таких характерах багато чого в житті тримається й буде триматися надалі, вони не списані часом
Інші герої роману – такі ж обивателі, диваки, пенсіонери, двірники-поети, сторожі-астрофізики, доморослі філософи й елегантні пристосованці з “дипломатами” у руках. Житинский як би створює у своєму загубленому будинку все наше нове становлення, що переживає, суспільство, хворіє за своїх кооператорів, зараховуючи до них і самого себе. Він бажає їм щастя, і нехай погляд письменника на своїх героїв і пофарбований іронією, але при цьому начисто позбавлений снобізму.
Разом зі своїм співавтором – мілордом – автор твердо впевнений: на шляху в Майбутнє можна винести всі, “якщо знати навіщо”. А знати, на думку письменника, пора, тому що в недавнім минулому “щороку приносив успіхи цинізму, і його чудовисько росло, як на дріжджах”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)