Романи “Марія” Уласа Самчука та “Жовтий князь” В. Барки – книги “українського Апокаліпсису”
I. Тема голодомору. (Обидва романи торкаються страшної теми голодомору в Україні, що стався в 1932-1933 роки. Головними героями письменники обрали простих українців-селян, але через призму голодомору кожен зобразив різні речі. Символи та образи у кожного автора були свої. Попри те, що тематика творів однакова, проте вони вийшли різними.
Безумовно, ці твори є гармонійним доповненням одне одного. Кожен творець, маючи перед собою полотно, зображує епізоди у своєму стилі, хоча тема шедеврів одна.)
II. Образи романів. (Улас Самчук, зображуючи Марію,
Якщо брати до уваги роман В. Барки, то там трішки інший підхід. Автор використовує у своєму романі справжні архівні дані, які він зібрав. Головними героями Василь Костянтинович обрав звичайну українську сім’ю, яка потрапила в хижі лапи голодомору.
Тема голодомору присутня від самого початку й до кінця. Автор бере до уваги проблеми сімей, які намагаються вижити, коли люди були ладні вбити один одного заради їжі, були навіть масові випадки канібалізму. Барка чітко дав зрозуміти, яким є той “закон про п’ять колосків”. Письменник більше вдавався до опису подій, що відбувалися на “вулицях голодомору”, а не зображував переживання в сім’ї.)
III. Боротьба добра і зла. (З давніх-давен боротьба добра і зла посідала найважливіше місце в житті всіх народів. Традиційними закінченнями кожної казки була перемога добрих і відважних героїв над злими і підступними. Тому крізь призму століть пролетіла ця боротьба, знайшовши відбиток в усіх жанрах літератури. Однією з головних проблем роману У. Самчука “Марія” є протистояння добра і зла.
Головна героїня проходить тяжкі випробування, які перемішані, неначе фарби, у різні кольори. Народилася Марія – біла цяточка на тлі жорстокого світу людини – у щасливій люблячій родині, потім смерть батьків і найми. Сповнена надій, Марія стала прекрасною дівчиною, зустріла перше кохання, але й тут втрутилось зло в образі царського режиму і змусило коханих розлучитися. Марія вийшла заміж за Гната – і тут її спіткало лихо: зла доля забрала дітей. Царський режим змінила радянська влада, а життя Марії знову торкнулася темрява.
Події змінювали одна одну, життя минало в боротьбі з темрявою і пошуках світла, добра.
Василь Барка теж ніби нагадує своїм читачам про дві форми вияву вічності – добро і зло. На початку роману він робить наголос на силі добра: сонячний ранок, мати одягає маленьку Оленку до церкви. Вічне почуття материнства заступає все як конкретний вияв добра. Але дуже скоро запанував скрізь “жовтий князь” – чорною хмарою повисла над селянами кампанія з вилучення хліба, яка несла смерть, руїну, перше відчуття голоду. У душах людей – таке саме спустошення, як і в коморах, а також страх перед невідомістю.
Родинні трагедії Марії зумовлені жахливим часом. Помирають батьки, діти, від голоду в німецькому полоні гине син Димко, деморалізується розхристана душа Максима. Саме епізод страти батьком свого сина є найтрагічншіим і вражає своїм натуралізмом: “Швидкими кроками підійшов до нього і раз, другий розмахнувся і опустив сокиру… ” Рідний батько “Корній сік і сік, як малий хлопчина січе кропиву чи бур’ян, поки не втомилася рука… “
Змальовані В. Баркою докладні, вражаючі реалізмом картини смерті селян та їхніх дітей. Викривальність “Жовтого князя” супроводжує весь текст твору. З особливою силою використовує автор викривальний пафос через зображення трагедії родини Мирона Катраника, в якій вимерли всі, лишився тільки наймолодший – Андрійко.)
IV. Проблема духовності. (Як одна із основних, розкривається проблема людяності та духовності в обох романах. Улас Самчук вірив у те, що Україна ще відродиться, заживе щасливо, тому фінал роману життєствердний. Марія бачить сонце, а Гнат (її перший чоловік) бачить, як “воскресають мертві…
Встають і співають радісні пісні… ” Гнат цілує старечу руку своєї колишньої дружини-красуні і сяє яскраве сонце. Це – символ продовження життя, яке буде набагато кращим.
В. Барка проблеми духовності, щирості й доброти розкриває через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли. Про цю схованку знає Андрійко, може, тому й залишився єдиний з усієї родини живий, щоб віднайти цю чашу, – нехай вона знову засяє в церкві. Такий обнадійливий символічний фінал роману, його духовне наповнення спонукає читачів до гордості за українську націю, за дітей, які не зламалися й вистояли заради людяності та любові.)
V. Знахідки в історії України. (Ці романи є справжніми художніми документами, які сповнені болю та нездійсненних мрій мільйонів людей. Сторінки творів ніби заляпані кров’ю померлих героїв, віють холодом смерті – це є правда, цього не можна викинути з пам’яті народної, забути. Це ті чорні сторінки нашої історії, які мусить знати кожен українець. Знати правду, а не “архівні” сухі дані статистики.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)