Романтична тематика у творах Мериме

Романтичний і реалістичний плани зіштовхуються також у новелі “Кармен”, де Мериме представляє реалістичне осмислення суті бродячого народу циган і автохтонні баски й одночасно створює один із самих романтичних у світовій літературі образів – образ Кармен.

В “Матео Фальконе” виняткова подія (убивство батьком малолітнього сина) осмислюється з реалістично-історичних позицій. Віддалені від цивілізації корсиканці цінують честь роду набагато вище, ніж життя окремих людей

Реалістичне фарбування творам Мериме надає й особлива

манера оповідання – підкреслено об’єктивній, безособовій, протилежна суб’єктивній, жагучій манері романтиків. Мериме не тільки створює образну картину, він досліджує національний характер, звичаї, менталітет циганів (“Кармен”), африканців (“Таманго”), росіян (“Одержання редуту”), досліджує досить холодно, пропускаючи життєвий матеріал через свою холоднувату, іронічну свідомість. Стиль Мериме не мириться із сентиментами, страсті навіть самих жагучих зі своїх персонажів він ніколи не розписує докладно, віддаючи перевагу акцентованому жесту або вчинку

Особливу роль у композиції

новел Мериме грає оповідач. Він приходить зі звичайного, цивілізованого миру й бачить картини, які цілком протилежні тому, до чого він звик. Наратор розповідає про незвичайних жителів екзотичних країн, не намагаючись “препарировать” їхньому душу. Так само, як учений-біолог, він описує тільки зовнішні прояви характеру, і робить це в спокійній, безпристрасній манері

Мериме ввійшов в історію світової культури не тільки як письменник, а і як історик, літературний критик, перекладач. Особливо цікавими для нас є його зв’язки зі східнослов’янською культурою. Володіючи російським мовою, Мериме вивчав в оригіналі й перекладав твору Пушкіна, Гоголя, Тургенєва, популяризував російську й українську культуру у Франції

Творчість Мериме нерідко характеризують як полеміку між романтизмом і реалізмом. Його притягали екзотичні народи, і “нецивілізовані характери”, але природний скептицизм завжди повертав письменника до реальності. Саме з такої позиції підійшов Мериме до Теми козацтва, що виявилася в нього в різних жанрах, але особливо – висторическом.

Їм були написані наступні добутки, пов’язані з темою українського козацтва:

-історична Драма “Перші кроки авантюриста” (Les debuts de un aventurier, 1853 );

-історичне есе “Епізод з історії Росії. Лжедимитрия” ( Epizode de l’histoire de Russie, 1853 );

– історично-літературний трактат ” Козаки України і їхніх останніх отаманів” (Les Cosaques de l’Ukraine et leurs derniers atamans, 1854 ), які разом з роботою “Бунт Степана Разіна” і біографією Б. Хмельницького склали книгу “Козаки минулих часів” ( Les Cosaques d’autrefois, 1863 ). Крім цього П. Мериме виступав і як критик, а також перекладач добутків Н. В. Гоголя

Неодноразово висловлювалася думка, що знайомство Мериме з повістю Гоголя ” Тарас Бульба ” у перекладі Л. Віардо розбудило в ньому інтерес до України. Хоча необхідно вказати: ще в 30-ті роки в коло культурних знайомств Мериме входять і російський історик О. И. Тургенєв, і С. О. Соболевський

О. И. Тургенєв збирав документи про давню історію Росії в іноземних архівах. Швидше за все, через нього Мериме й зацікавився особистістю Лжедимитрия I. У нього виник подив із приводу істотних розбіжностей, які існували в росіянці й французької історіографії про цю загадкову особистість. У російської історіографії панує думка про російське походження Лжедимитрия.

Нібито їм був московський диякон Григорій Отрепьев. Цієї версії, наприклад, дотримувався А. С. Пушкін у своїй історичній драмі ” Борис Годунов “. Але у французькій історіографії панувала думка про козацьке походження Лжедимитрия.

Це розбіжність настільки зацікавила Мериме, що він в 1852 р. поїхав в Італію, де, працюючи в архівах Ватикану, довідався, що Лжедимитрий насправді був запорізьким козаком Юрієм ( Юрієм ), якого намагалися використовувати польські феодали для того, щоб приєднати до Мовлення Посполитой росіяни землі. Час Заколотів на Русі ( 1604-1610) було спланованою акцією Ватикану відповідно до принципу, що передається від одного Тата до іншого: “Ceterum censeo orientem esse convertendum” (Крім усього іншого – Схід повинен бути зверненим).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Романтична тематика у творах Мериме