Роз’яснення про ліричні відступи поета в романі “Євгеній Онєгін”


* Шосе Росію тут і отут,

* З’єднавши, перетнуть,

* Мости чавунні чрез поди

* Ступнуть широкою дугою,

* Розсунемо гори, під водою

* Прориємо дерзостные зводи…

Ліричні відступи роману містять характеристики героїв, оцінки сюжетних ситуацій роману. Вони важливі також для сприйняття образа самого автора – друга героїв роману. По суті ліричні відступи являють собою публіцистику роману.

Вони, однак, не затримують його вільного плину. Композиція “Євгенія Онєгіна” з його поступово, що розгортається дією, з біографічними

й історичними екскурсами, зі строгою вмотивованістю подій, що відбуваються в ньому, створює основу композиції російського реалістичного роману XX в.

У романтичній поемі композиційним центром є один герой, носій авторського задуму, що втілює в собі основну ідею поеми; всі інші персонажі займають як би підпорядковане головному героєві місце, вони “грають” на нього. Пушкіна вводить не одного, а двох головних героїв, за яких коштують ще два другорядних, але повністю розкритих персонажа, а за ними встає ціла галерея епізодичних фігур. І кожний з персонажів, сприяючи характеристиці головних героїв, одержує

й своє об’єктивне життєве виправдання, будучи необхідною частиною соціально-історичної дійсності. Продовжуючи паралель зі сценою, можна сказати, що всі вони, не тільки головні герої, грають, становлячи “ансамбль”, у якому навіть маленький персонаж є необхідною частиною цілого.

Так буде й у кращих романах після Пушкіна.

Всі попередні досягнення пушкінського вірша синтезовані в незвичайно багатій строфіці, ритміці й мелодиці віршованого роману Пушкіна. Поет винаходить для “Євгенія Онєгіна” спеціальну строфу, що складається з 14 віршів, що римуються за певною схемою. Але ні прийнята Пушкіним композиція строф, ні те, що весь роман написаний чотиристопним ямбом, не заважають нескінченній розмаїтості оригінальних рим і ритмічних варіацій ямба. Стих Пушкіна нерідко самою своєю мелодією зливається зі змістом образів, створюваних поетом:

* Одноманітний і божевільний,

* Як вихорь життя молодий,

* Кружляється вальсу вихорь шумний;

* Пара миготить за нотою.

* Пушкін прибігає й до звукописи, підкреслюючи, деталі художнього образа самим звучанням слова;

* Мазурка пролунала. Бувало,

* Коли гримів мазурки грім,

* У величезної залі все тремтіло,

* Паркет тріскотів під каблуком,

* Тряслися, деренчали рами.

Художня манера Пушкіна в романі – точність в описі, гармонійність частин, ясність мотивувань. Пушкіна завжди дуже точний у зображенні деталей. Він але прибігає ні до яких навмисних ефектів, до яких побили прибігати романтики.

Навіть у зображенні таких сцен, як дуель, немає й тіні мелодраматизму. Пушкіна але впадає й у чутливість, властивому сентименталізму. Маєте з тим надзвичайно різноманітні емоційні топа роману – від жалю до гніву, від добродушної посмішки до гіркої іронії й сатиричних інтонацій.

Але переважний тон роману – смуток, світлий сум, говорячи словами самого поета.

Цим світлим сумом проникнуть роман. Вона не валить читача в розпач, не породжує безпросвітної нудьги, не відвертає його від життя. Як ні трагична життя, як ні сумно складаються долі героїв, не можна падати духом.

Роман виконаний віри в життя, у людину, у Майбутнє. Оцінюючи історичне значення роману Пушкіна, Л. М. Горький пише: “Онєгін як тип тільки що складався в 20-х роках, але поет негайно ж доглянув цю психіку, вивчив її, зрозумів і написав перший російський реалістичний роман – роман, що крім нев’янучої краси має для нас ціну історичного документа, більш точно й правдиво малює епоху, чим до цього дня відтворюють десятки товстих книг”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Роз’яснення про ліричні відступи поета в романі “Євгеній Онєгін”