Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Розкриття єдності образу матері-людини з образом Матері-Батьківщини у “Лебедях материнства” Василя Симоненка

Розкриття єдності образу матері-людини з образом Матері-Батьківщини у “Лебедях материнства” Василя Симоненка

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

/ В. Симоненко /

Письменники – виразники поетичної душі свого народу. Ним був і Василь Симоненко, що навічно зостався молодим заспівувачем поезії другого повоєнного десятиліття.

У його поезії “Лебеді материнства” стікаються воєдино фантазія казки і щира правда серця. У цій поезії ми ніби чуємо голос поета, перевтіленого в чарівника.

Той голос огортає дитячу душу таємницею чогось осяйного, прекрасного:

Загляда в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Далі прибулець з казки, доторкнувшись колискової вервечки, оповиває добрим чаром матір над колискою і сам розчиняється у зворушливому материнському голосі й серці. І ми чуємо вже голос матері:

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Материнські наспіви-побажання наповнюють “золотим сузір’ям”, теплотою і ласкою душу дитини. Від них легко дихається і добре зростається маляті. Ніби сама земля посилає свої

добрі сили оберігати дитя від зла, щоб виросло воно на славу і на добро рідній землі.

Образ жінки-матері бачиться Василю Симоненкові в неподільній єдності з образом матері-Батьківщини. Обидві матері стоять на чатах біля колиски дитини, оберігаючи її спокій, навчаючи доброти й мудрості життя.

Спершу до сина промовляє матір по крові. Від лагідно-ніжних слів її пісні-казки заснуло дитя, але не заснуло сповнене турбот материнське серце. Завтрашній світанок, прийдешня юність сина, молодецькі стежки “у сади зелені” стають перед очима неньки:

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

З кожним дистихом думка розгортається, ширшає, сягає від інтимних вимірів людської духовності – до морально-соціальних, суспільно-політичних:

Можеш вибирати друзів і дружину

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Так висловила мати над колискою свій заповіт синові. На цій вершині думки відчуваються нові перевтілення: голосом матері, словами величними й простими промовляє сама рідна земля, велика мати Батьківщина і відкриває глибоку істину людської дружби, любові, братерства, з яких виростає священне почуття патріотизму. Почуття, яке дається людині як найдорожчий скарб, як саме життя.

У заключному акорді знову промовляє мати: чи то повторює заповітне, чи ще раз нагадує вже дорослому синові, благословляючи в дорогу:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Отже, в цій поезії родинні почуття невід’ємні від почуттів громадянських – мати мріє виховати не тільки доброго сина, а й громадянина – патріота.