Розв’язка


Розв’язка – складовий компонент сюжету, вирішення конфлікту (інтриги) епічного, ліро-епічного, драматичного, а іноді й ліричного (сюжетного) твору. P., як правило, визначається зав’язкою і є її логічним вираженням, що мотивується всім ходом розвитку конфлікту. Так, у романі І. Багряного “Людина біжить над прірвою” Р. дає читачеві ключ до філософського розуміння болісних шукань головного героя Максима Крота: “Я буду вмирати, та, поки мого дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах,

я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя”.

Р. – своєрідна спроба розрубати “гордієві вузли” конфлікту, максимально затягнутого у кульмінації (смерть Соломії у водах холодного дунаю в оповіданні М. Коцюбинського “дорогою ціною”; своєрідна філософія селянина Андрія у фіналі новели Леся Мартовича “Грішниця”; отруєння Катрі, спроба дмитра вбити Михайла та звинувачувальна фраза Павла “Так така, паничу, ваша поезія?!” у драмі М. Старицького “Не судилось”). Р. може бути раптовою, несподіваною, різко обривати розвиток дії

(новела Т. Бордуляка “Ювілят”). Р. розставляє всі крайки над “і”, після неї вже неможливий розвиток головного конфлікту (тільки в епілозі автор може розповісти про долю героїв). Так, у романі А. Свидницького “Люборацькі”, який займає 210 сторінок тексту, тільки 4 відведені на P.: коли стара Люборацька розповідає про трагічну долю сина Антося; Ковинський повідомляє їй про смерть Масі; саморозкривається Галя, втрачаючи повагу як в очах Ковинських, так і читача; чітко вимальовується лінія Фоні Петропавловського – семінариста.

Порівняно з іншими елементами сюжету Р. розвивається дуже швидко, як правило, дається в кінці твору, хоча, згідно з авторським задумом, може подаватись і на початку (етюд “Невідомий” М. Коцюбинського).



Розв’язка