Русь у період феодальної роздробленості


Період феодальної роздробленості на Русі тривав з першої половини XII до кінця XV століття. Один з літописців записав у своїй хроніці під 1132 роком: “И раздрася вся Російська земля…”, коли після смерті великого князя київського Мстислава, сина Мономаха, всі князівства Русі вийшли з покори Києву й почали жити самостійним життям. Із цього часу ніколи єдина держава стала ділитися на самостійні князівські володіння. У середині XII століття на Русі було 15 князівств, а в XIV столітті – приблизно 250.

Усередині розглянутого періоду існував

чіткий рубіж – Татарська Навала 1237 – 1241 років, після якого природний хід російського історичного процесу був порушений. У даній статті висвітлюється тільки перша фаза феодальної роздробленості, що нерідко називають узагальнено “домонгольским періодом” історії Русі.

Говорячи про феодальну роздробленість, необхідно мати на увазі, що політичне дроблення Київської Русі не спричинило культурної роздробленості. Загальна релігійна свідомість, традиції, єдність церковної організації сповільнили процес відокремлення й створили передумови для можливого майбутнього возз’єднання російських князівств.

Багато

неясності у визначенні Причин, що породили феодальну роздробленість. Більшість учених на перше місце ставить економічні причини: панування натурального замкнутого господарства, що означає відсутність у виробників зацікавленості в розвитку товарних відносин, розвиток феодальної вотчини, що грає організуючу роль у розвитку сільськогосподарського виробництва.

Ряд авторів зв’язує цей процес із політичними, культурними й соціально-психологічними факторами такими, як неотрегулированность порядку князівського престолонаследия (“сходове сходження”), звади усередині правлячої династії, сепаратизм і амбіції місцевої земельної знаті.

Таким чином, у Київській Русі на початку XII століття існували як об’єднуючі (зовнішня небезпека, культура, порядок спадкування й т. д.), так і початки, що роз’єднують (економічний розвиток територій, політичні й соціально-психологічні фактори).

З оригінальним поясненням роздробленості Київської держави виступив Л. Н. Гумилев. Відповідно до його концепції, вона стала результатом спаду пассионарной енергії в системі давньоруського етносу.

Поступово на Русі сформувалася нова політична карта з багатьма політичними центрами. Місцеві князі мали всі права суверенних государів. Невеликі розміри князівств дозволяли їм особисто вникати в усі дела по керуванню, вершити суд на своєму дворі або об’їзд володінь.

При князі, як правило, існувала боярська “дума”, що складалася з родовитих бояр і духівництва. Цей дорадчий орган не мав юридичного статусу, його склад, скликання, питання для обговорення повністю залежали від князя. Рекомендації Думи були не обов’язкові, але найчастіше князі прислухалися до них.

Маючи потребу в слухняній і надійній опорі в боротьбі із самоправністю бояр, князі стали опиратися на людей, яких в XVI столітті стали називати дворянством або “дітьми боярськими”. Це були дружинники, слуги, рядовичи, тіуни, що виконували господарські й адміністративно-судові функції в князівстві й князівську “милість, що одержували за службу,” – князівські землі в тимчасове користування. Можливо, частина з них за особливі заслуги одержувала землі в спадкоємне, вотчинне володіння, переходячи в розряд боярства.

Таким чином, суперником бояр і опорою князів в XII столітті стають служиві люди.

Важливим елементом середньовічного суспільства були міста. Середньовічне місто було складним і різноманітним соціальним організмом, що ніяк не можна охарактеризувати якою-небудь однією рисою. Місто було міцністю, притулком у часи небезпеки для околишніх смердів, він був як би, за словами Б. А. Рибакова, колективним замком великих земельних магнатів округів на чолі із самим князем. Він був адміністративним центром князівства, місцем суду й платежу, місцем видання різних постанов.

Він був осередком різноманітного ремесла: тут вироблялося все, що було потрібно для господарства або війни. Він був також найголовнішим (а іноді і єдиним) місцем торгівлі округи й осередком запасів і багатств.

У кожному князівстві, згідно особливостям його історичного розвитку, складалося своє співвідношення сил, визначалася специфіка політичного й економічного розвитку.

Наприкінці XII – початку XIII вв. на Русі визначилися три основних політичних центри, кожний з яких впливав на розвиток сусідніх земель і князівств: для північно-східної й західної, а також до деякої міри й для північно-західної Русі – Володимиро-Суздальське князівство ; для південної й південно-західної Русі – Галицько-Волинське князівство; для північно-західної Русі – Новгородська феодальна республіка.

Цит по: Історія Росії З найдавніших часів до 1917 року /В. Ю. Халтурин, С. П. Боброва, О. Е. Богородская, Г. А. Будник і ін.; Під Ред. В. Ю. Халтурина : Учеб.

Посібник / Іван. Гос. Энерг.

Ун – Т. – Іваново, 2003. С. 24-26.



Русь у період феодальної роздробленості