Сад надій і сподівань (за віршем В. Сосюри “Сад”)

I. Родом з Донбасу. (Дитячі роки Володимира Сосюри минали на Донбасі. Багатодітна родина мешкала у хатині неподалік від Дінця. З дитинства Сосюра поринув у світ літератури.

Художні образи улюблених творів та світ рідної природи надихнули на творчість, зміцнили в серці любов до батьківщини та отчого краю. У робітничих газетах почав друкувати свої перші поетичні твори.)

II. Сад як образ неньки-України. (Вірш “Сад” було написано Володимиром Сосюрою у Харкові 1928 року. Відбувався спад післяреволюційного відродження українських історичних

і культурних цінностей.)

1. “В огні нестримної навали рубали, різали наш сад… ” (Чимало випало випробувань на долю українців. Доводилося відбивати ворожі напади і боротися із внутрішніми гнобителями. Однак причина такого тривалого самоутвердження у відсутності єдності і в тому, що народ більше живе минулим, а не майбутнім.

Немає чітких орієнтирів руху вперед. Поет з болем відзначає:

Руками власними тюрму

Творили ми собі одвічну…

О будьте прокляті, – кому

Назад повернуте обличчя!)

2. Біль поета від народних страждань. (Зболене серце поета добирає глибинних образів і метафор.

Тут і “кати нас брали на штики за слово, правдою повите… “, і “Хтось застромив у серце шило в чеканні марному весни… “, і витягання із рук жил, щоб на тих жилах-струнах грали куплені співці.

Ми йшли кривавими стежками,

Нам тільки снився волі гук.)

3. “Його рубали, а він ріс!” (У природі вирубати сад – справа не з легких. Коріння дерев настільки широко і міцно вростається в землю, що на місці зрубаного дерева виростає нове. Цю образність В. Сосюра переносить і на свій сад-Україну:

Його рубали, а він ріс!

На місці зрубаного дуба

Росли нові! І навіть хмиз

Угору дерся!.. Краю любий!..)

III. Віра поета у весну України. (Будь-якому рабству приходить кінець. Рано чи пізно народ повстає, пробуджується самосвідомість, і люди починають плекати свій сад – сад надій і сподівань. Як у природі обов’язково приходить весна, так і воля приходить у борні до народу:

Це ти той сад, о краю мій,

Колись порубаний катами!..

Над золотими берегами

Ти знов шумиш, такий рясний… )


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сад надій і сподівань (за віршем В. Сосюри “Сад”)