Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Самовідданість і патріотизм російського народу в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”

Самовідданість і патріотизм російського народу в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”

1. Поняття почуття патріотизму. 2. Самовідданість російського народу. 3. Патріотизм і героїзм дворянства. 4. Антинародний настрій аристократії 5. Роль Андрія Болконского в романі.

Патріотизм – особливе почуття, що живе в душі людини.

Це відданість і любов до вітчизни, своєму народу, готовність до жертв і подвигів в ім’я її. Ці світлі почуття издревле властиві народним масам. Окрилений почуттям патріотизму, народ робив в істині дивні речі – піднімався на боротьбу з ворогами й перемагав, незважаючи ні на переваги ворога, ні на умови

бою.

В основі цього почуття лежить відданість рідному народу, прагнення допомогти йому, віддати всі сили на нього захист Історична дійсність говорить про те, що на російський народ, починаючи ще із часів Київської Русі, піддавався постійним нападам ззовні.

І в таких випадках на захист країни піднімалися не тільки воїни, але й простий народ. Створення Л. Н. Толстим роману-епопеї, присвяченого мужності російського народу, також можна вважати проявом патріотизму. Удвох добутку автор визнає вирішальну силу в історичному процесі саме за народом У своєму баченні історичної дійсності Толстой був найбільш близький

поглядам російських революційних діячів.

Тим більше що ідея створення роману виникла в письменника під впливом настроїв 60-х років XIX століття, під час, коли початок формуватися рух революційних демократів. Починаючи своє оповідання, Толстой описав у вступі роману перші зіткнення російських і французьких військ в 1805 році. Були досить точно описані Шенграбенское й Аустерлицкое бою, у яких російські війська потерпіли поразка Але й в описі програних битв письменник не забуває про мужність солдатів і командирів.

Із симпатією розповідає автор про П. И. Багратіона, поведшем свої війська в битву під селом Шенграбен. Є ще один непомітний герой – капітан Тушин, людина просте й скромне, поділяюче життя й погляди солдатів. Начальство виявило своє невдоволення касаемо невміння дотримувати парадний військовий устав. Але в бої саме Тушин демонстрував героїзм, доблесть і мужність – із жменькою солдатів він утримував протягом тривалого часу зміцнення, незважаючи на серйозний натиск із боку супротивника, що не очікував “зухвалості стрілянини чотирьох ніким не захищених гармат”.

З непоказною, некрасивою зовнішністю, але із прекрасною й чистою душею патріота з’являється перед читачем Тимохін, “чия рота одна удержалася в порядку”. При цьому солдати не бачать змісту в боях на чужих територіях і не можуть ненавидіти солдатів ворожої армії, та й роз’єднані офіцери не в змозі донести до підпорядкованих необхідність ведення бойових дій. Інший стан виникає в солдатів і офіцерів, після того як армія Наполеона починає рух Вроссии. Ця війна стає народної, визвольної, і в ній бере участь вся велика країна.

На підтримку російської армії стають всі чини й стани: купці й селяни, дворяни й мастеровой люд.

“Від Смоленська до Москви у всіх містах і селах російської землі” піднялися люди й пішли на свого ворога. Девізом визвольного руху в Росії стало висловлення: “Краще знищити, але не дати ворогові”. Купці на шкоду своїй справі стали відмовляти в допомозі французької армії.

Читач може згадати поводження купця Ферапонтова.

Він забуває від особистих цілях у трагічну для своєї країни мінуту, і це патріотичне почуття ріднить простих людей і багатого купця:”Тягни всі, хлопці… сам запалю”. Подібним стає й патріотичний порив Наташи Ростовой напередодні здачі Москви Наполеонові.

Таке почуття було властиво дворянам, що зберегли національні традиції. Андрій і Марья Болконские, Наташа Ростова, Пьер Безухов – улюблені герої письменника. Саме на прикладі двох сімей – Болконских і Ростових – Толстої показує самовідданість російського дворянства Ці сім’ї як ніякі інші були близькі російському народу, поважали й любили природу й культуру своєї країни. Їхні моральний^-моральні-національно-моральні запити під час важких для країни подій і лягли в основу злагодженого патріотичного пориву.

Це і є “схований патріотизм”, що виражається в діях, а не в словах.

Завдяки цьому почуттю розуміли все, що здача Москви в руки ворога не боягузтво й не зрадництво, а пекуча потреба “Під керуванням французів не можна було бути: це було б гірше всього. Вони їхали й до Бородінського бою, і ще швидше після нього”. Піднімалося нестримною могутньою хвилею народний партизанський рух: “Дрюк народної війни піднялася із всею своєї грізної й величної силою. “І благо того народу…

Який у мінуту випробування, не запитуючи про те, як за правилами надходили інші в подібних ситуаціях, із простотою й легкістю підніме перший дрюк, що попався, і гвоздит нею доти, поки в душі його почуття образи й мести не заміниться презирством і жалістю”. Показує тут Толстой багато різних доль: і долі партизанських загонів Долохова й Денисова, і долю простого дячка, що об’єднав своєю волею теперішню лісову армію, і старостиху Василису, що винищила сотні ворогів Зовсім з іншими почуттями описує письменник поводження аристократії. Ясно видно презирство до людського класу, що далеко ушли від рідного народу. Бездушшя, заздрість, жорстокість і недоумкуватість – ярчайшие характеристики завсідників салону мадам Шерер.

Придворні плітки й складні інтриги, плітки й кар’єрний рот становлять основні життєві інтереси цих людей Саме ця бездушна юрба виступала проти призначення на командуючий пост “старого” М. И. Кутузова.

До цієї катеГореї антипатріотично настроєних людей ставляться й Борис Друбецкой, і Берг, що потрапили в армію тільки заради службової кар’єри, заради бажання стати командуючими над масами. Андрій Болконский характеризував їх такими словами: “Вони зайняті тільки своїми маленькими інтересами й чекають тільки мінуту, щоб одержати зайвий хрестик або стрічечку”. Цей герой займає особливе місце в загальній композиції роману.

Він довго й складно шукає сенс свого життя, але стає теперішнім героєм завдяки любові кродине. Він прагне жити для інших, щоб “не для мене одного йшла життя моя”. У важкий воєнний час князь проявляє себе щирим патріотом і офіцером, що береже свою честь воїна. Він завойовує симпатії підлеглих йому солдат, які ласкаво кличуть його “наш князь”, пишаються ним і люблять свого командира.

Але не тільки польові бої народжують героїв.

Пьер Безухов бореться з ворогами в захопленій Москві. Він проявляє кращі сої щиросердечні якості й кидається на допомогу дівчині, армянке, саме через цього й потрапляючи вплен. Він не міг залишатися байдужим до чужих страждань, і сам не розуміючи того, ішов на героїчні вчинки.

У цих образах, до яких автор ставиться із симпатією й любов’ю, і є теперішні герої. Перебороти сумніви й вистояти під час боїв їм допомогла невидима сила, що виходить від сотень жителів російської землі, і ім’я цієї сили – патріотизм

Самовідданість і патріотизм російського народу в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”

« Василь Земляк

Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченка »

Related posts: