САТИРА I ГУМОР 20-30-ті роки
Розвиток сатири та гумору перших пожовтневих років літературознавці пов’язували з двома факторами: художньою творчістю народних мас, покликаних революцією, та з сатиричними, здебільшого політично-агітаційними виступами В. Маяковського і Дем’яна Бедного, які стосовно української гумористики оцінювались як спонукальний приклад. Протягом десятиліть такі твердження стали певними штампами і сьогодні потребують уточнень.
Так, на сторінках червоноармійських і цивільних газет друкувалися сатиричні вірші, гуморески, байки, спрямовані
Цей масив не брався до уваги і не вивчався.
У 1919 р. свої перші фейлетони, спрямовані проти денікінщини та зовнішньої контрреволюції, публікує в Кам’янці-Подільську
До різних форм віршованої сатири звертаються Микита Волокита (В. Поліщук), В. Ярошенко, С. Пилипенко,- саме їм, як і Остапові Вишні та Валєру Пронозі, випало вдовольняти спрагу періодичної преси на критичні, сатиричні твори. Вони ж утверджували в правах літературного громадянства сатирико-гумористичні форми, зокрема байку.
Сергій Пилипенко (1891 -1934), як і В. Блакитний, був на журналістській і видавничій роботі, виступав одним із організаторів культурного будівництва,- прагнув політизувати байку, дещо оновити її форму. В полемічному вірші “Демонстрація”, в основу якого взято розгорнуту метафору – демонстрація всіх літературно-жанрових сил, “соціалізмові корисних”, автор згадує й малопримітну Байку, що “вкупі зі всіма Червоний прапор підійма”.
М. Зеров, упорядковуючи антологію “Байка і притча в українській літературі XIX – XX в.”, і добором імен і творів (В. Блакитний, С. Пилипенко, В. Ярошенко, М. Терещенко, М. Годованець), і розглядом байкарства в цей період засвідчує процес відродження цієї класичної в українському письменстві форми та її утвердження в системі інших жанрів сатири та гумору.
Схвалюючи політизацію байки, С. Пилипенко та його однодумці-побратими дбали передусім про надання нового дихання “старому” й консервативному щодо змін жанру. Орієнтуючись на оновлення байки, відзначав С Пилипенко, що дорогу цьому процесові успішно прокладав і В. Блакитний. У статті про І. Батрака ‘ автор, маючи на оці збірку “Державний розум” та інші, зазначає, що багато зроблено для оновлення змісту байки (використання газетної хроніки, заміна алегоричних масок реальними персонажами, пропагування нових норм моралі тощо) і що тепер завдання вбачає в “зреформуванні” “віршованого оболону байки”. С. Пилипенко насправді відступав од канонічного байкарського вірша – написав кілька творів чотири-, шести – і вось-мирядковою строфою, але це зовнішньотехнічне новаторство зашкодило неповторності, закладеній у формі байки (“Рівність”, “Новий Ваверлей”). Зрештою, формальне новаторство (у царині форми і змісту) призвело до того, що окремі байки С. Пилипенка сприймалися як гумористичні вірші або ж як притчі, а В. Блакитного – як публіцистичні вірші, фейлетони, а то й памфлети.
Можна, таким чином, стверджувати: поступки байкарів панівній у суспільстві пропаганді, що спрощено трактувала таке поняття, як злоба дня, мали певні свої плюси для розвитку алегоричного жанру, але принесли й відчутні недоліки.
І все ж з’являлися сатиричні твори, що виходили поза коло прикладного значення, а відкривали щось істотно важливе і для сучасного, і для майбутнього. Такі сатиричні вірші та байки друкував В. Блакитний (вірш “Попередження”). Авторові чужа логіка опонента, він не хоче співати “на шпальтах газети, що все гаразд, мовляв, і всі раді…”. Сатирик проголошує:
…Не можу на рими наводити лак
(Така більшовицька натура).
Не заздрю лаврам писак
І прилизаним трубадурам.
Коли що не гаразд
(Я – не гордий.)
Р-раз! Р-раз!
Віршем по морді!..
У вірші 1923 р. він обстоює не лише свою громадянську позицію,- йдеться тут і про право сатири, й, ширше, письменства, на принципове ставлення до негараздів у суспільному житті, і про неприйнятність позиції митця-лакувальника. І саме в роки 20-ті сатира та публіцистика,- нехай вони лише збирались з силами,- могли гостро й одверто ставити проблеми загальнонародного, загальнонаціонального звучання. Сатиричний вірш, байка В. Блакитного вимагали оперативного реагування на факт чи негативне явище.
Сатиричні вірші та байки В. Блакитного здебільшого мають документальний характер – на місці епіграфа подається інформація про факт чи подію або ж відповідна документальна “посвята”, хоча автор часто, не обмежуючись оцінкою якоїсь життєвої конкретики, виводить розмову на рівень художніх узагальнень (“Про СІК, РИК і ОКРИК”, “Слава” та ін.).
Звертаючись і до традиційного жанру байки, письменник розробляв новий її тип із суцільною відкритістю форми для нового змісту (робота держапарату, органів радвлади і навіть конкретних її службовців); із введенням у байку замість традиційно звичних персонажів – реальних. Тут доводиться констатувати, що були не тільки персонажі “з людським обличчям” (такі є і в Леоніда Глібова), а й маємо безалегоричне представлення всього ситуаційного антуражу, супутного таким, діючим у байці, особам..
Сатира поета В. Блакитного та прозаїка Остапа Вишні визначили й змістові обшири та критичний пафос, і художній рівень тогочасної сатири та гумору. Поряд із ними виступали й інші талановиті майстри. П. Капельгородський у 20-ті та на початку 30-х років активно виступав із сатиристичними віршами та гуморесками, в яких подав колоритні сценки й епізоди з сільського життя (“Перевибори на селі”, “По-божому, по-хорошому”).
З життєвою достовірністю та художньою вмотивованістю показав він у вірші “Брат” “слуг народу”, їхню байдужість до потреб людини.
Позитивну роль у розвитку сатири відіграли сповнені критичного пафосу, часом і веселого та гіркого сміху, твори майстрів несатиричного жанру. Маємо на увазі публіцистично гострі, іронічно сатиричні віршовані послання, памфлети П. Тичини і В. Сосюри, М. Бажана та М. Рильського, оригінальні, художньо-сатиричні обсервації з тогочасної дійсності М. Хвильового та інших прозаїків.
Оглядаючи основні художні явища тієї пори, О. Білецький у статті “Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року” поставив на перше місце книжки М. Хвильового “Сині етюди” та “Осінь” і розглядав їх як найбільш яскраві та оригінальні художні явища, говорив про три основні жанри української белетристики. До першого відносив твори, в яких зображена “героїка революції”. “Другий – революційна сатира: зображення обивателя, що до цього часу ще безсмертний, пристосовується до умов нашого життя, заражає очищене грозою повітря своїм смердючим диханням, несе в новий побут сморід старої тривіальності” ‘. Тут малися на оці оповідання М. Хвильового “Завулок”, “Свиня”, “Шляхетне гніздо” та інші, але цікаво, що автор статті ставив у генетичну од них залежність твори О. Копиленка (оповідання “За пустелями сел”, “Будинок, що на розі”, “Сальто-мортале”); П. Панча (“Калюжа”, “Зелена трясовина”, “Мишачі нори”), О. Вражливого (“Паштетня”).
Особливо важливе спостереження О. Білецького щодо третього жанру: “І третій, нарешті – сатиричне, що іноді переходить в елегію – “горьким смехом моим посмеюся” – зображення внутрішнього неладу в середовищі колишніх ідейних борців, розпаду, що веде до смутку, до зміщанення, до того самого обивательського багна, до моральної смерті. Але цю третю, широко зачеплену Хвильовим царину його наслідувачі розробляють порівняно рідко і, крім оповідання “Ессе homo” О. Копиленка тут можна назвати небагато інших” 2.
Наведені розмірковування та узагальнення дослідника мають принциповий характер. Ішлося тут про новаторські твори прозаїка, які викривали нові, сформовані й зрощені вже новою системою явища. До того ж “чиста” сатира, що послуговувалася короткими, мобільними формами (гумореска, вірш, фейлетон, байка), не подавала так активно на всезагальний огляд і осуд громадськості такі явища, як прислужництво, лицемірство, переродженство кадрів у партійному й державному середовищі,- як це з вбивчою іронією та сарказмом зробив М. Хвильовий в оповіданні “Свиня” та повісті “Іван Іванович”.
Проте громадянські й естетичні позиції, на яких мала розвиватися сатира, уже в середині 20-х років треба було не лише декларувати й утверджувати, а й захищати від диктатури пролетаріату. Майстри сатири й гумору, як і об’єктивні поцінувачі художнього слова В. Блакитний, С Пилипенко, Остап Вишня, Юрій Вухналь, Кость Котко, В. Чечв’янський, П. Капельгородський, С. Чмельов, Юх. Гедзь, В. Ярошенко, Л. Чернов, Мих. Бондаренко, П. Нечай, О. Ковінька, М. Годованець, обстоювали право цього жанру на життєдіяльність, правдивість та художність творів. О. Білецький, наприклад, торкаючись питання комічного, мимохідь зауважував: “Проте доброзичливий, недошкульний гумор, очевидно, не справжня царина Панча.
Час вимагає не гумористики, а сатири”.
На захист сатири і, конкретніше, видатного її майстра Остапа Вишні виступив М. Хвильовий, надрукувавши в журналі “Пролітфронт” (1930. № 4) статтю “Остап Вишня в світлі.”лівої” балабайки” – аргументовану пристрасну відповідь на голобельну, всуціль вульгаризаторську публікацію О. Полторацького “Що таке Остап Вишня” (Нова генерація. 1930. № 2-4). М. Хвильовий показав непрофесійне розуміння автором статті художньої специфіки гумору та сатири, вульгарність вимог до цього жанру і загалом заперечив необ’єктивний і погромницький характер подібної критики.
Напевне, не було нічого випадкового в тому, що переконливі голоси на захист позицій сатири й сатириків чулися із середовища ваплітян – адже тут згуртувалися талановиті письменники, які розуміли і обстоювали значення таких літературних реалій, як свобода творчості і художня самобутність митця. М. Куліш у статті “Критика чи прокурорський допит?” (тут полеміка в основному з В. Коряком) рішуче заперечував “гартянським критикам”, які приписували ваплітянам “шкідливі тенденції і хибну ідеологію” на тій підставі, що ті, мовляв, спрямовують свої списи проти всіляких негативних типів. “Боротися з бур’янами революції хіба це занепадництво і шкідливі тенденції?! – риторично запитував М. Куліш і аргументовано продовжував.- Чи, може, гартянські критики хотіли, щоб показувати негативні сторони, перед тим зачесавши та прилизавши їх. ВАПЛІТЕ, я думаю, ніколи не стане школою літературних парикмахерів”.
Примітним у складних умовах міжгрупової боротьби став виступ у журналі “Вапліте” М. Христюка. У статті “Розпеченим пером (3 нотаток на сторінках прочитаного)” автор зосередив увагу на аналізі оповідання Г. Епіка “Восени” (Вапліте. 1927. № 3) та вірша В. Сосюри “Знову місто моє” (Життя й революція.
1927. № 5). “Через суд і через пресу,- писав М. Христюк,- ведемо ми з цими Бризгуновими й компанією сувору боротьбу. В “Правде” маємо спеціальний відділ “Каленым пером”, де без страху перед буржуазією викриваємо і випікаємо наші болячки” 2. Й основне, підсумкове слово автора: “Розпеченого пера нам треба, а не урапатріотичних “дзеньок-бреньок”.
Але ці міркування не могла сприйняти офіційна пропаганда, що оберігала інтереси партійних і радянських службовців, фундаторів і діючих осіб командно-адміністративної системи, як не могли погодитися з такими міркуваннями й літературні опоненти ваплітян. Останні в міжгруповій боротьбі навіть сформулювали думку про шкідливу теорію “розпеченого пера”, приписавши з часом її авторство М. Хвильовому.
Виступи М. Христюка й М. Куліша збігаються в часі з відновленням журналу “Червоний перець”. Часопис було засновано 1922 p., втім, тоді вийшло тільки два його номери (квітень-травень). Вихід журналу в 1927 р. був гарантований вже тим, що на цей час у сатирично-гумористичному жанрі працювала чимала когорта професійних письменників.
У колі уваги червоноперчан були конфлікти й комічні ситуації, побачені на виробництві та в держустановах, а особливо всілякі недоліки та негаразди в побуті. З’являлися й твори, в яких ставились особливо гострі соціальні проблеми, як, скажімо, оповідання Г. Епіка “Сторінка із щоденника Степана Івановича Курочки”, надруковане в 1933-у рік страшного голодомору на Україні.
Григорій Епік (1901 – 1937) одверто, в дусі М. Хвильового (згадаймо його оповідання “Свиня”) повів мову про тих службовців радапарату, які в інтересах кар’єри і власного добробуту свідомо обирають лінію лицемірства й прислужництва, пристосовуються до вимог тоталітарної. системи. Для героя оповідання чиновника з райосвіти Курочки нічого не важать такі поняття, як честь, совість, високі моральні принципи, головне для нього ~~ матеріальні блага, безпечність і просування по службі. Про це в довірчій розмові з чоловіком говорить Глафира Полікарпівна: “Правда твоя, Стьопочко.
Тобі теж без підходящої партії не обійтися. Адже ж нас закріпили за найкращим розподільником, дають безплатні талони в театр, ти починаєш їздити на машині, та ще й курортом обіцяли почастувати. Як же ж без партії?”
Корозія лицемірства, кар’єризму, самозахвалювання й окозамилювання роз’їдала радапарат на різних його щаблях. П. Нечай у гуморесці “Сто відсотків” показав нижчий рівень новоспечених панів – працівників райвиконкому, але розгортання сюжету включає в дію й керівництво округи та республіки. Побачивши на столі папірця, де зазначалося про ліквідацію неграмотності в с Очеретянка, голова райвиконкому негайно пише рапорт в округу (звідти напишуть потім у ще вищу інстанцію) про це “забите, затуркане, затрушене, защипане, задряпане, загейкане, загноблене і забатюжене старим режимом” село.
На тлі сільської темноти й вивищує голова райвику власну особу.
Комізм ситуації, в якій опинилися разом із головою райвику керівники з округи та столиці (всім праглося нажити службовий капітал на знаменному факті), виявляється в тому, що з ліквідацією неписьменності в Очеретянці нічого не вийшло,- просто в зведенні, поданому голові, трапилася друкарська описка: перед “зліквідовано” була пропущена частка “не”.
Своєрідні комічні сюжети з трагіко-новелістичними розв’язками розробляє Кость Котко в гуморесках, що увійшли до збірок “Сто годин на добу” (1928) і “Теж люди” (1929), як-от: “Багато паперу”, “Як трест загинув”, “Дивовижна пригода з гречкою”, “Обличчям до спини” тощо.
Василь Чечв’янський (1888-1937) належав до небагатьох сатириків, основна сфера зацікавленості яких – негативні явища в міському житті. В його гуморесках, фейлетонах знаходимо чимало сатирично шаржованих сцен і епізодів із діяльності міських установ, сфери обслуговування, побуту (“Товариш Делегатенко про лінії”, “Номерок і печатка”, “Оздоровлення апарату” тощо).
Цікаві сторінки в розвитку гумористики цього періоду пов’язані з іменем Юрія Вухналя (1906-1937; збірки “По злобі”, 1927; “Життя й діяльність Федька Гуски”, 1929; “Одружіння Гаврила Ратиці”, 1930), якого тогочасна критика називала комсомольським Остапом Вишнею. Слушність такої оцінки очевидна: Ю. Вухналь – майстер короткої гуморески, в якій чимала роль надавалась діалогам, завдяки чому забезпечувалось їх сам охарактеризування й самовикриття.
Звичайно, уявлення про сатиру й гумор цього періоду не обмежуються лише названими іменами. Так, свої барви, інтонації й художні пошуки принесли в гумористику С. Чмельов (збірки “Горохом об стіну”, 1929; “Ваші знайомі”, 1930; “Свиняча справа”, 1931; ін.), Ю. Гедзь (“Принципіально”, 1929; “Столичний гість”, 1930) та інші.
Завдяки наполегливій праці чималої когорти письменників сатира й гумор утверджуються як повноправний жанр літератури. У контекст гумористичних форм поруч з іншими відомими жанрами “вписуються” мініатюрна гумореска й сатирична мініатюра, в якій коментуються й художньо оцінюються конкретні негативні факти (така форма сатири широко представлена на сторінках “Червоного перця”; у творчості Остапа Вишні вона дістала відповідне образне визначення – реп’яшки). Популярними були й дружні шаржі та пародії (Остап Вишня, пародія “Плуг”, дружні шаржі на М. Хвильового, Г. Косинку, М. Івченка, Ю. Меженка); пародії В. Чечв’янського на побратимів-сатириків тощо; Ю. Вухналя, зокрема його цикл пройнятих вбивчою іронією і в чомусь пародійних оповідей “Бригада класиків” (“Червоний перець”. 1933. № 1-5; № 13-14).
Написана розкуто й вигадливо, з використанням умовно-фантастичної образності, “Бригада класиків” завдавала відчутного удару по ремісництву та кон’юнктурі в письменстві, по заробітчанству і поширюваній тоді практиці продукування виробничих епопей-турбінологій. Та, власне, це був один із останніх бойових, гострих виступів і Ю. Вухналя, й журналу “Червоний перець”.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х років життя сатириків дедалі політизується, підпорядковується соціально-політичним кампаніям і, зрозуміло, обмежуються і тематика, і гострота критичних публікацій. Журнал і його автори втягуються в інсценізовану прислужниками сталінської диктатури політичну боротьбу, “обслуговування” репресивних заходів, спрямованих проти українського народу, його літератури, науки. П’ятий, травневий, номер “Червоного перця” (1930) було присвячено сфабрикованому слідчими з репресивних органів процесові СВУ.
У ролі викривачів підсудних – авторитетних діячів культури й науки – тут виступили усі штатні автори цього видання; до цієї ганебної кампанії були залучені й письменники-несатирики (І. Микитенко, П. Панч, О. Слісаренко, І. Сенченко, М. Хвильовий).
Найприкріше ж – із волі тоталітарного режиму, починаючи з 1933 p., розпочалися зміни в кадровому “корпусі” працівників сатирико-гумористичного жанру. Із сторінок часопису зникають імена популярних авторів і працівників: у грудні 1933 р. арештовують Остапа Вишню, в наступні роки така ж доля судилася іншим письменникам-сатирикам; журнал занепадає і з 1934 р. припиняє існування. Занепадає і розвиток української сатири та гумору, адже майже всіх відданих професійному обов’язку її майстрів було репресовано.
Related posts:
- Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні Остапа Вишню можна назвати однією з найяскравіших постатей в історії української літератури двадцятого століття. Ця людина не може бути пересічною, адже вона дарувала іншим радість – радість світлу, сонячну, ту, яка здатна підтримувати людей у важкі часи, надавати їм сили. Хто такий Остап Вишня? Це лірик, сатирик і просто людина з іскрометним почуттям гумору. У […]...
- Гумор і сатира М. Зощенко Навряд чи найдеться людина, що не читав жодного твору Михайла Зощенко. В 20-30 роках він активно співробітничав у сатиричних журналах (“Бегемот”, “Смехач”, “Пушка”, “Ревізор” і інші). І вже тоді за ним затвердилася репутація прославленого сатирика Продовжуючи аналіз зощенковских традицій у літературі й мистецтві, не можна не звернутися до творчості Володимира Висоцького (у його піснях перспективний […]...
- Гумор і сатира у творі “Кайдашева сім’я” (3 варіант) Український народ відзначається своїм оптимізмом і життєрадісністю. Він створив багато гуморесок, жартівливих пісень, приказок, у яких відбилося вміння сміятися навіть над власними вадами. І. Нечуй-Левицький, який добре знав життя народу, відтворюючи у повісті його побут, не міг не передати його гумору, а зображуючи вади не однієї людини, а цілої верстви, так би мовити, хвороби суспільства, […]...
- Гумор і сатира В. Самійленка (“Ельдорадо”, “Патріоти”) (1864-1925) Народився в м. Великих Сорочинцях Миргородського повіту на Полтавщині. Син наймички та поміщика, який рано помер. Добру освіту допоміг отримати багатий батьків родич. Навчався у Полтавській гімназії, на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. Входив до літературно-мистецького гуртка “Плеяда”. В останні роки жив у м. Боярціна Київщині, де й похований. Письменник. Виявив себе у […]...
- Гумор і сатира в повісті “Талант” С. Васильченко У повісті майже постійно присутній гумор – то явний, то прихований, і це відповідає менталітетові українців – героїв твору. Ось як змальовує, наприклад, С. Васильченко прихід новачків до школи: “Новаки приходили з батьками й з матерями, в повному своєму наряді: у великих чоботях, у батьківських жилетках, з пошарпаними букварями під рукою, причесані, вмиті, з червоними […]...
- Гумор і сатира у творі “Кайдашева сім’я” – ІІІ варіант ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ III варіант Український народ відзначається своїм оптимізмом і життєрадісністю. Він створив багато гуморесок, жартівливих пісень, приказок, у яких відбилося вміння сміятися навіть над власними вадами. І. Нечуй-Левицький, який добре знав життя народу, відтворюючи у повісті його побут, не міг не передати його гумору, а зображуючи вади не однієї людини, […]...
- Гумор і сатира в п’єсах “Клоп” і “Лазня” Не тільки творчість, але й сама особистість В. В. Маяковського займають значне місце в історії російської літератури. Основна заслуга поета в тім, що він створив оригінальні за формою й змістом добутку, дуже яскраві, злободенні, часом гумористичні, але частіше – виконані гіркої іронії й гостра сатира, що й визначає їхня актуальність донині. Силоміць свого таланта Маяковський […]...
- “Чи може гумор, сатира, бути зброєю в боротьбі з недоліками життя” Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, […]...
- Засоби творення гумору та сатири у віршах В. Самійленка. TЛ: гумор і сатира (поглиблено) УРОК 66 Тема. Засоби творення гумору та сатири у віршах В. Самійленка. TЛ: гумор і сатира (поглиблено). Мета: поглибити поняття про гумор і сатиру; розвивати навички виразного й вдумливого читання поетичних творів, формувати вміння описувати гумористичні ситуації; виховувати почуття розуміння цінності дотепного, а часом і в’їдливого слова у житті людини. Обладнання: збірки творів письменника, ілюстрації […]...
- Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні Творчість Остапа Вишні (1889-1956) надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення у своїх щоденникових записах. “Який би я був щаслніїий – занотував гуморист, – якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку… Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!” Остап Вишня – письменник-новатор, найяскравіша постать національного відродження 20-х рр. Він […]...
- Гумор і сатира в повісті “Кайдашева сім’я” (1 варіант) Іван Нечуй-Левицький – неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів; характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис. У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі “Кайдашева сім’я” Нечуя-Левицького. Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі […]...
- Гумор і сатира в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” Гумор – один з елементів генія. И. Гете Напевно, найдорожчий дарунок природи – веселий, глузливий і добрий розум. Мені здається, саме таким розумом і володів наш геніальний російський поет. А доля? Мимоволі замислюєшся про призначення сатиричного поета і його долі. Отже, Пушкін, яким він з’явився в “Онєгіні”… Якщо прочитати роман повнимательнее, те ми побачимо, що […]...
- Гумор і сатира в п’єсах Булгакова По іронії долі уцелела й дійшла крізь роки (і які роки!) тільки п’єса “Сини мулли”. Саме та, котрої автор в оповіданні “Богема” пророкував перше місце па можливому конкурсі “самих безглуздих, бездарних і нахабних п’єс”, створених у перші роки революції Очевидно, процес твору цієї п’єси, відбитий не тільки й “Богемі”, в “Незвичайних пригодах доктора”, але й […]...
- Сатира і гумор у творчому доробку В. Самійленка Сонячний гумор В. Самійленка відбиває Життєрадісний характер його народу, який навіть У злиднях не втрачає природного Почуття гумору й надії на краще майбутнє. І. Франко Сатира і гумор В. Самійленка були знаменним явищем в історії української літератури кінця XIX – початку XX століття. Поет увібрав у себе прикметну рису українського гумору – його лагідність, доброзичливість, […]...
- Гумор і сатира у творі “Кайдашева сім’я” – ІІ варіант ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ II варіант Повість “Кайдашева сім’я” написана в 1878 роп: Вона є високохудожнім соціально-побутовим твором, у якому правдиво показано життя українського села другої половини XIX століття. Жанрова специфіка твору полягає у тому, що зображений повсякденний: плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових ситуаціях, які часто зображуються гумористично. Схильність до […]...
- Гумор і сатира в повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького За стилем “Кайдашева сім’я” належить до кращих гумористично-сатиричних творів. У повісті “Кайдашева сім’я” Нечуй-Левицький виявив себе майстерним гумористом і визначним сатириком, викривачем негативних явищ життя селянства за капіталізму. Розкриваючи трагедію цього життя в умовах нікчемної боротьби за дрібну власність, Нечуй-Левицький зумів показати основний конфлікт повісті, використавши сміх. Проте цей сміх не заради сміху. Ніде нема […]...
- Гумор і сатира в “Конотопській відьмі” – це сміх крізь сльози I. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 9 КЛАС УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА I. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО Гумор і сатира в “Конотопській відьмі” – це сміх крізь сльози Для Г. Квітки-Основ’яненка сміх був органічною стихією. Часто у своїх листах до друзів він говорив про бажання висміювати негативні явища життя. Ознайомившись із змістом повісті “Конотопська відьма”, розумієш, що письменникові вдалося реалізувати свою […]...
- Гумор Гумор (лат. humor – волога, рідина) – різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Г. не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке осміяння зображуваного. Добродушний Г. піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини. Поняття Г. вживається […]...
- Гумор байок Леоніда Глібова Гумор – неодмінна складова людського життя. Він допомагає нам зняти нервове напруження, вийти зі складної ситуації. Мабуть, саме тому завжди популярними були й будуть різножанрові гумористичні й сатиричні твори. Одним із відомих українських поетів-байкарів є і Леонід Глібов. Його твори відзначаються новаторськими рисами. Л. Глібов вніс у байку ліричний струмінь. Розробляючи ні домі сюжети (що […]...
- Меніппова сатира, або Меніппова сатура Меніппова сатира, або Меніппова сатура – жанр античної літератури, що полягає у вільному поєднанні віршів та прози, пов’язаний з іменем філософа-кініка Меніппа із Гадари – сирійської (III ст. до н. е.). На жаль, від його спадщини лишилися тільки заголовки, однак традицію свого попередника продовжив Лукіан (діалоги “Меніпп”, “Ікароменіпп”, “Бесіди в царстві мертвих”), Марк Теренцій Варрон […]...
- Сатира ранніх оповідань Чехова Ранні оповідання А. П. Чехова вирізняються яскравим гумором, дотепністю і легкістю оповіді. Молодий письменник дарує читачеві блискучий водевільний гумор. Разом з тим, тоді ж, у середині 80-х років, у його творах з’являється нещадна сатира. “Смерть чиновника”. “Товстий і тонкий”, “Довідка”. “Хамелеон”, “Унтер Пришибєєв” по-новому продовжують і розвивають кращі традиції Гоголя і Салтикова-Щедріна. Смерть маленького чиновника […]...
- ГУМОР. СПІВОМОВКА Українська література 6 клас КРОКУЄ ОСІНЬ ЗОЛОТА ГУМОР. СПІВОМОВКА Гумор – цс художній прийом у творах літератури, спосіб художнього зображення, коли про серйозні речі говориться з добродушною посмішкою. З гумором письменники найчастіше говорять про якісь дрібні вади людей, смішні риси їхнього характеру, поведінки чи зовнішнього вигляду. Термін гумор часто вживається поряд з терміном сатира, що […]...
- Сатира ранніх оповідань Антона Чехова Сатира ранніх оповідань Антона Чехова Ранні оповідання Л. П. Чехова вирізняються яскравим гумором, дотепністю і легкістю оповіді. Молодий письменник дарує читачеві блискучий водевільний гумор. Разом із тим, тоді ж, у середині 80-х років, у його творах з’являється нещадна сатира. “Смерть чиновника”, “Товстий і тонкий”, “Довідка”, “Хамелеон”, “Унтер Пришибєєв” по-новому продовжують і розвивають кращі традиції Гоголя […]...
- “Гумор у житті людини” за гуморескою Остапа Вишні “Сом” Більшість відомих українських письменників можна легко відрізнити за індивідуальністю стилю, майже кожен з них має своє творче “обличчя”. Має свій стиль та своє “обличчя” відомий український гуморист Павло Михайлович Губенко, більше відомий нашим співвітчизникам як Остап Вишня. Більшість наших співвітчизників, які добре розуміються на літературі, коли чують такі назви, як “Зенітка” і “Мисливські усмішки”, одразу […]...
- АЛЕГОРІЯ. БАЙКА. МОРАЛЬ Українська література 6 клас ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ АЛЕГОРІЯ. БАЙКА. МОРАЛЬ Чи властиві риси вдачі Мухи й Бджоли людям? Звичайно ж, так. Усі люди різні: кожен має свої вади й переваги. Мабуть, тим світ і цікавий. Кожна культурна й освічена людина прагне досконалості, тому постійно працює над собою, вчиться на помилках. Байки теж навчають бачити у тваринах […]...
- Гумор в сатиричних оповіданнях Панаса Мирного Виходячи з історичних обставин, світоглядних позицій революційного демократа, літературної школи із заголовним іменем Шевченка, сміх і гнів – гумор і сатира Мирного – майже виключно соціально спрямовані. Адреса: російське самодержавство, поміщики- Кріпосники і пореформене панство, поліцейсько-охоронний апарат, судове чиновництво, священнослужителі, ліберальні базіки. Іноді використовується сміховий інструментарій, навіть сатиричний при змалюванні простих людей, які в силу […]...
- Провідна роль поезії у 20-ті роки XX ст У 20-х – на початку 30-х рр. XX ст. активно розвивається література. У розвитку мистецтва цієї доби поєднувалися традиції дожовтневого часу та досвід молодих культурних сил, покликаних до життя революцією. Про бурхливий розвиток літератури цієї доби свідчить утворення різноманітних творчих угруповань (“Плуг”, “Гарт”, “Ланка”, ВАПЛІТЕ, “Молодняк”, “Аспанфут”, “Нова генерація” тощо). У цей час молоді українські […]...
- Політична сатира в казках Салтикова-Щедріна Творчість Салтикова-Щедріна надзвичайно многообразно. Він писав романи, драми, хроніки, нариси, огляди, оповідання, статті, рецензії. Серед величезної спадщини сатирика особливе місце займають його казки. Форму народної казки використовували багато письменників до Щедріна. Літературні казки, написані у віршах або в прозі, відтворювали мир народних подань, народної поезії, а іноді містили в собі й сатиричні елементи, – наприклад, […]...
- Роки еміграції Євгена Маланюка І. Перша зустріч Маланюка з Варшавою. (Знайомство українського митця з Польщею розпочалося з Кракова, куди 24 листопада 1920 року етапували інтернованих. Наступним містом була Варшава – Віденський вокзал, з якого купка вчорашніх бійців за незалежність відправлялась до таборів Польщі. Саме у таборах Варшави відбувається становлення Маланюка як письменника, бо “втрата Україною державності породила в поета […]...
- Комічне. Сатира Ви вже знаєте, що в художніх творах події, персонажі, їх вчинки, взаємини можуть зображуватися в серйозному або комічному плані. Так, повість Я. Качури “Іван Богун” написана в серйозному плані, є навіть трагічні моменти, але чимало місць, зокрема діалоги між шляхтою і козаками, смішать читача. Комічне (від гр. кошікоз – веселий, смішний) – те, що здається […]...
- Література в Західній Україні в 30-ті роки XX ст Західноукраїнська література в 30-ті рр. XX ст. збагатилася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління – Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов’язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові,- Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, […]...
- Чим різняться гумор, іронія, сарказм? В основі комічного лежить смішне, але форми його втілення в художньому творі різні. В гуморі поєднуються “доброзичлива усмішка з дотепним її виявом, який грунтується на суперечності між уявним і сущим. Гумор не заперечує певного життєвого явища, а лише підкреслює його недосконалість, як, наприклад, у творі Остапа Вишні “Дзвонарі”: “…- Турбує вас кандидат філологічних наук Іван […]...
- Остап Вишня про гумор 1. “Все життя гумористом. Господи! Збожеволіти можна… ” (О. Вишня. Щоденник “Думи мої, думи мої”). 2. Сміх – виховна сила (“Так от: що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга? Треба любити людину більше, ніж самого себе. Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися… Із себе, […]...
- Сатира на “Кавказ” і “Сон” Після тривалої розлуки 1843 року Т. Шевченко знову їде в рідну Україну. Мріючи про давньоочікувану зустріч, він все ж передчував: “Там, окрім плачу, нічого не почую”. Побачене ж вразило його до краю, переповнило болем і гіркотою і без того надірване серце. У цей час він пише “Сон”, “Кавказ”, “Єретик”. Поему “Сон” автор назвав комедією. Твір […]...
- Ліризм і гумор у творчості Остапа Вишні ОСТАП ВИШНЯ 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОСТАП ВИШНЯ Ліризм і гумор у творчості О. Вишні В історії української літератури є багато цікавих постатей. Особливе місце серед них посідає Остап Вишня. Його творчість відзначається глибокою самобутністю, гармонійним поєднанням ліризму і м”якого гумору. Остапові Вишні належить пріоритет у жанрі гумору. У його усмішках поєднуються розповідь про події […]...
- Сатира Рилєєва Виділені епітети яскраво передають ненависть поета до ката парода. Насильно обірвалося життя поета, і його творчість залишилася “неспіваною піснею”. Однак у цій пісні основний мотив пролунав настільки виразно й виразно, що Рилєєва ми можемо без застережень у Творчості якого життя й Рилєєв загрожує “гордовитому временшнку неминучою годиною розплати за всі злодіяння стосовно народу: “Тиран, вострепещи! […]...
- Юнацькі роки Блоку. “Вірші про Прекрасну Даму” Цілком виразне подання про ранню лірику Блоку дадуть, на наш погляд, вірші “Я чекаю заклику, шукаю відповіді…”, “Сутінки, сутінки весняні…”, “Вірю в Сонце Завіту…”, “Я, отрок, запалюю свічі…”, “Входжу я в темні храми…”, “Ми зустрічалися з тобою на заході…”. “Вірші про Прекрасну Даму” – це вірші про ідеальну, піднесену любов, що поет випробовував до Л. […]...
- Ліризм і гумор у творчості О. Вишні В історії української літератури є багато цікавих постатей. Особливе місце серед них посідає Остап Вишня. Його творчість відзначається глибокою самобутністю, гармонійним поєднанням ліризму і м’якого гумору. Остапові Вишні належить пріоритет у жанрі гумору. У його усмішках поєднуються розповідь про події та авторські відступи, у чому полягає особливість стилю письменника. Ліризм гуморесок Остапа Вишні йде від […]...
- СВІТ ГУМОРИСТИЧНИХ ТВОРІВ. ГУМОР У ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ. ГРИЦЬКО БОЙКО ОТАКИЙ У МЕНЕ НІС Мета: ознайомити учнів з життям і творчістю Грицька Бойка; популяризувати його твори; вправляти школярів у читанні гумористичних творів; удосконалювати вміння визначати морально-етичні проблеми, які порушив автор у поезії; розвивати логічне мислення, почуття гумору; виховувати любов до рідної мови. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА 1. Робота над скоромовками – От Кіндрат так Кіндрат […]...
- Сатира у романі Дж. Свіфта “Мандри Лемюеля Гуллівера” Головною метою кожного мандрівника має бути виховання Розуму і доброчесності своїх співвітчизників за допомогою Добрих чи поганих прикладів з життя чужих країн… Дж. Свіфт Джонатан Свіфт був великим англійським сатириком. Він прожив довге життя, сповнене злетів і падінь, сподівань і розчарувань. Доля наче гралася з ним – то обдаровувала, то не виправдувала сподівань. Він втратив […]...