Сатиричні твори Володимира Маяковського

Сатиричні добутки В. Маяковський створював на всіх етапах своєї творчості. Відомо, що в ранні роки він співробітничав у журналах “Сатирикон” і “Новий сатирикон”, а у своїй автобіографії “Я сам” під датою “1928”, тобто за два роки до смерті, написав: “Пишу поему “Погано” на противагу поемі 1927 року “Добре”. Правда, “Погано” поет так і не написав, але сатирі віддавав данину й у віршах, і в п’єсах. Її Теми, образи, спрямованість, вихідний пафос мінялися.

Розглянемо їх докладніше.

У ранній поезії В. Маяковського

сатира продиктована насамперед пафосом антибуржуазности, причому пафосом, що носить романтичний характер. У поезії В. Маяковського виникає традиційний для романтичної поезії конфлікт творчої особистості, авторського “я” – бунт, самітність (недарма часто вірші раннього В. Маяковського порівнюють із лермонтовскими), бажання дражнити, дратувати багатих і ситих. Для футуризму, напрямку, до якого належав молодий автор, – це було типово.

Далеке обивательське середовище зображувалося сатирично. Поет малює її як бездуховну, занурену в мир низинних інтересів, у мир речей: От Ви, чоловік, у вас у вусах

капуста Десь недокушанных, недоїдених щей; От ви, жінка, – на вас білила густо, Ви дивитеся устрицею з раковин речей. Уже в ранній сатиричній поезії В. Маяковський використовує весь арсенал традиційних для поезії, для сатиричної літератури, який настільки багата російська культура, художніх засобів

Так, він використовує іронію в самих назвах цілого ряду добутків, які поет позначив як “гімни”: “Гімн судді”, “Гімн ученому”, “Гімн критикові”, “Гімн обіду”. Як відомо, гімн – це врочиста пісня. Гімни ж Маяковського – це зла сатира.

Його герої – сумовиті люди, які самі не вміють радуватися життю й заповідять це іншим, прагнуть усе регламентувати, зробити безбарвним і сумовитим. Як місце дії свого гімну поет називає Перу, але справжня адреса цілком прозора

Особливо яскравий сатиричний пафос чується в “Гімні обіду”. Герої вірша – ті самі ситі, які знаходять значення символу буржуазности. У вірші використовується прийом, що у літературній науці зветься синекдоха: замість цілого називають частину. В “Гімні обіду” замість людини діє шлунок: Шлунок у панамі!

Тебе лъ заразять Величчю смерті для нової ери?! Шлунку нічим боліти не можна, Крім апендициту й холери! Своєрідним поворотним моментом у сатиричній творчості В. Маяковського стала складена їм у жовтні 1917 року частівка: Їли ананаси, рябчиків окуй, День твій останній приходить, буржуй. Тут ще й ранній романтичний поет, і В. Маяковський, що поставив свою творчість на службу нової влади

Ці відносини – поет і нова влада – складалися далеко не просто, це окрема тема, але одне безсумнівно – бунтар і футурист В. Маяковський щиро повірив у революцію. В автобіографії він писав: “Приймати або не приймати? Такого питання для мене (і для інших москвичів-футуристів) не було

Моя революція”. Сатирична спрямованість поезії В. Маяковського міняється. По-перше, її героями стають вороги революції. Ця тема на довгі роки стала важливої для поета, вона дала рясну їжу його творчості

У перші роки після революції це вірші, які становили “Вікна РОСТУ”, тобто Російського телеграфного агентства, що випускає агітаційні плакати на злість дня. В. Маяковський брав участь у їхньому створенні і як поет, і як художник – до багатьом віршам додавалися малюнки, вірніше, те й інше створювалося як єдине ціле в традиції народних картинок – лубків, що також складалися з картинок і підписів до них. В “Вікнах РОСТУ” В. Маяковський використовує такі сатиричні прийоми, як гротеск, гіпербола, пародія – так, деякі написи створюються на мотиви відомих пісень, наприклад, “У Францію два гренадери…” або відомої по шаляпинскому виконанню “Блохи”. Персонажі їх – білі генерали, несвідомі робітники й селяни, буржуї – неодмінно в циліндрах і з товстим животом.

До нового життя Маяковський висуває максималістські вимоги, тому багато хто його вірші сатирично показують її пороки. Так, більшу популярність придбали сатиричні вірші В. Маяковського “Про дряни”, “Прозаседавшиеся”.

Останнє створює гротескну картину того, як нові чиновники нескінченно засідають, хоча на тлі того, що ми знаємо про діяльність тодішньої влади в Росії, ця їхня слабість виглядає досить необразливо. У тім, що на черговому засіданні сидять “людей половини”, не тільки реалізація метафори – люди розриваються навпіл, щоб усе встигнути, – але й сама ціна таких засідань. У вірші “Про дряни” до В. Маяковського немов би вертається колишній антиобивательський пафос.

Досить необразливі деталі побуту начебто канарки або самовара здобувають звучання лиховісних символів нового міщанства. У фіналі вірша виникає знов-таки гротескна картина – традиційний для літератури образ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сатиричні твори Володимира Маяковського